Олекса Возняк. Моя незалежна Україна

18 серпня 1991 року ми з татом поїхали на Лімницю ловити рибу далеко від людей, і повернулись аж через 3 дні. Тоді ще не було смартфонів, інтернету, та й звичайних кнопкових мобільних телефонів також не було, і ми довідались про путч в Москві майже після того, як все завершилось, зі слів мами “Там таке твориться, в Москві танки, КГБ захопило владу, зараз всіх будуть арештовувати…”. Ми були сильно вимучені, тому одразу лягли спати, а зранку прокинулись вже в незалежній Україні.

Майже так само непомітно отримали незалежність більшість українців — без повстання, боротьби та надзвичайних зусиль. Можливо, саме це й стало причиною того, що досі не проведено ключові реформи, і тому навіть через 30 років Україна залишається найбіднішою країною Європи.

Найсвіжіші соціологічні дослідження Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) показують, що

• 14,1% респондентів зараховують себе до найбіднішої категорії – тих, кому не вистачає навіть на їжу
• 43,1% респондентів стверджують, що їхній родині вистачає грошей лише на їжу
• 32,8% – на їжу і одяг та можуть дещо відкладати, але не можуть купити такі речі, як телевізор або холодильник ???!!!!!
• до тих, хто має високий достаток, себе зараховують 7,7% респондентів

При цьому, порівняно з липнем 2019 року ситуація практично не змінилася, і 78,3% респондентів при поточному доході відчувають або певні складнощі, або навіть серйозні матеріальні труднощі, а 47,6% респондентів вважають, що порівняно з літом 2020 року вони / родина зараз живуть гірше.

Хіба про це мріяли наші батьки, коли виборювали для нас незалежність? Хіба думали вони, що через 30 років мінімальний розмір пенсії за віком буде складати 1854 грн, і багатьом з них доведеться виживати, а не жити, бо вартість комуналки для двокімнатної “хрущовки” більша за цю суму?

На святкову сесію Львівської міської ради, присвячену Дню Державного Прапора України та дню Незалежності України, запросили депутатів Першого незалежного скликання, серед яких були і ті, які підняли український жовто-синій стяг над Львівською ратушею ще у 1990 році, за рік до подій, 30 річницю яких ми відзначаємо цими днями. Їм тоді разом з мільйонами інших українців вдалось повалити колосса на глиняних ногах і відновити Українську державу, і досі їх очі горять жагою перемоги, а виступи переривають бурхливі оплески.

То чому наші батьки змогли зробити неможливе у 80-х – 90-х, а ми – їх сини та дочки, 30 років не можемо провести реформи і завершити творення держави, в якій будемо всі разом гідно жити?

Відповідь на це питання можна знайти в класичних підручниках по менеджменту: у наших батьків була єдина спільна мета — здобути незалежність та Українську державу. Ті, хто сьогодні має в руках владні важелі, мають кожен свою мету — хтось більшу, хтось меншу, але сьогоднішні еліти точно не діють разом для досягнення спільної мети, і це може підтвердити кожен українець.

Тому першочерговим нашим завданням має стати створення якомога ширшого об’єднання проукраїнських еліт навколо ідеї побудови Держави, в якій наші батьки і діти будуть жити гідно.Тоді і Донбас повернеться до нас без кровопролитних боїв, і Крим, а мешканці сусідніх держав будуть їздити до нас на заробітки.

Слава Україні! Героям Слава!

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.