Відбудова столиці чотирьох гетьманів - Батурина, це другий його епохальний проєкт, усвідомлення якого ще попереду.
В рівень з ним колись стане хіба що Національний пантеон, де будуть перепоховані творці нації.
Батурин ж нині - це і місце сили, і місце слави, і місце трагедії. Кульмінація нашої історії.
Що для мене особливо важливо: тут все зроблено з науковою точністю, тут нема вигадок і тут не діснейленд.
До прикладу: балки, якими викладено сухий рів - точна копія знайдених під час розкопок і які зберігаються поруч в археологічному музеї.
І коли б я сюди не приїздив - в столиці завжди купа народу. Того, який часто говорить суржиком та російською, а в голові історичні драґлі.
Дарма, судячи по обривкам розмов - Батурин це ще й камертон на який безпомилково відзивається збитий український слух.
Автобусам тут часто нема де припаркуватися, а готелі забиті - ночувати доводиться в Конотопі.
А цього разу ледве на екскурсію в палац Розумовського потрапив, бо вони розписані були аж до 18 години.
Як же тоді сміялися з шизанутого бджоляра, що глечики клеїть та в забутому Богом селі копирсається.
Скільки ж було ресурсів витрачено - від прямої пропаганди типу ОРТ до гібридного "Сина Бога" на Українській правді авторства Сіруні Лєщенка.
Але тільки за ці три речі: пам'ять про Голодомор, відбудову Батурина та приліт в Тбілісі під час бойових дій - він дійсно заслужив вулицю при житті.
Про автора: Олег Манчура, журналіст.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.