Маємо обладнання, аналогів якому у нашій області точно немає, — директор Золочівського коледжу Михайло Рудий

Про це розповів директор Золочівського професійного коледжу Михайло Рудий в інтерв’ю "Еспресо.Захід".

Михайле Богдановичу, скільки часу ви вже працюєте директором Золочівського професійного коледжу?

У Золочівський професійний ліцей я прийшов у 2019 році директором.

А в освіті фактично все своє життя — до того працював заступником директора Фахового коледжу інформаційних технологій Національного університету "Львівська політехніка".

Потім прийшов у профтехосвіту і закохався в неї. Жодної секунди не шкодував, що зробив такий вибір.

Розкажіть, будь ласка, про сам ліцей: скільки зараз у ньому навчається учнів, скільки є спеціальностей, науково-практичних центрів тощо?

Коли я прийшов у Золочівський професійний ліцей, контингент становив близько 370 учнів, якщо я не помиляюся. На 1 жовтня 2024 року в нас вже було 630 студентів.

Що стосується спеціальностей, то ми готуємо автослюсарів, електрогазозварників, кухарів, мулярів, штукатурів, малярів, кравців і столярів.

Щодо навчально-практичних центрів — у нас є центр для автослюсарів, спеціальність називається "слюсар із ремонту колісних транспортних засобів". Це потужний навчально-практичний центр: маємо обладнання, аналогів якому у Львівській області точно немає, а можливо, й в усій Україні.

У нас, наприклад, є робот-стапель, який використовується для ремонту автомобілів після ДТП. Маємо окрему фарбувально-сушильну камеру. Є шиномонтажне обладнання для ремонту коліс — як для важкої техніки, так і для легкових автомобілів. Також маємо систему 4D розвал-сходження. У нас є автоматика для повної заміни мастил в автоматичних коробках передач. Є діагностичний стенд для перевірки форсунок паливної системи автомобілів. Маємо також різні стапелі для ремонту автомобілів з алюмінієвим кузовом, оскільки нині в автовиробництві така тенденція, що велика кількість авто — з алюмінієвими кузовами. Це, наприклад, електрокари Tesla чи англійські Range Rover. Для того, щоб ремонтувати такі машини після ДТП, потрібне спеціальне обладнання — і воно в нас є.

У наших автослюсарів обладнання на дуже високому рівні.

Але найбільшою гордістю є не саме обладнання, а наші майстри виробничого навчання, які на ньому працюють. У нашому навчальному закладі студенти точно знають, як ремонтувати найновіші автомобілі, які зараз представлені на ринку.

Коли я тільки-но прийшов, не було інструментів. Тобто не лише обладнання для ремонту автомобілів, а й інструментів для навчання не було.

Зараз у нас обладнання на кожному робочому місці — окремі стелажі з інструментами. Точно можу сказати, що діти задоволені. І після закінчення нашого навчального закладу вони стають хорошими фахівцями, які потрібні на сучасному ринку праці. Це — якщо говорити про наш навчально-практичний центр автослюсарів.

Ми також стали переможцями конкурсу Міністерства освіти і науки України на створення навчально-практичних центрів. І вже цього року в нас буде відкриття нової майстерні для електрогазозварників. Зараз тривають будівельні роботи та процедури тендерної закупівлі обладнання.

Обладнання буде сучасне, найновіше — автоматичні, напівавтоматичні зварювальні апарати, апарати для точкового зварювання. Хочемо закуповувати виключно апарати Fronius, який, як люблять говорити, є як Mercedes у світі електрозварювального обладнання. Його навіть немає у наших підприємств-партнерів, які займаються зварювальними роботами, а у нас він вже є. І не лише у нас, а й у багатьох закладах професійної освіти.

Завдяки сприянню та підтримці обласного департаменту освіти і науки профтехосвіта Львівщини вийшла на новий рівень. Це щира правда. Профтехосвіта тепер – це актуально, це престижно, це про кар’єрне зростання.

У нас буде також високоточне обладнання для лазерної різки металу — не плазмова груба різка, а саме високоточна лазерна різка з комп’ютерним керуванням. Тобто коли задається програма, і робот автоматично вирізає потрібну деталь. Також буде прилад для лазерної зачистки металу. Раніше ми чистили метал у піскоструйній камері, а тепер будемо чистити лазером.

Крім того, у нас буде симулятор електрогазозварника, щоб студент міг навчатися на ньому, перш ніж брати в руки електрод і зварювальний апарат. Це полегшує навчання і водночас зацікавлює дітей. Будуть і 3D-принтери, і багато іншого.

Також цього року ми будемо відкривати нову сучасну майстерню для кравців. Минулоріч ми стали переможцями конкурсу Skills4Recovery, який профінансував уряд Німеччини. Нам закупили обладнання, яке вже стоїть у нас на складі, це, зокрема, оверлоки, швейні прямострочні та рукавні машини, розкроєчні столи, розкроєчні ножі. Це також вишивальний робот. Ти задаєш йому певну програму, і він автоматично вишиває, наприклад, вишиванки чи різні логотипи на тканині. Також у нас буде комплекс для DTF-друку на тканині. DTF-друк — це сучасне обладнання, яке дозволяє студентам самостійно робити футболки з логотипами. Різниця між DTF-друком і звичайним друком у тому, що при звичайному друку після двох циклів прання малюнок вицвітає, а DTF-друк витримує від 30 до 50 циклів прання.

Того року ми теж стали переможцями конкурсу для осередків вивчення предмету "Захист України" і вже маємо закуплене обладнання. У нас стоять два лазерні тири. Є обладнання з тактичної медицини, різноманітні емулятори зброї, вибухівки та подібного. Також у нас є школа дронів, щоб навчати майбутніх операторів — маю велику надію і бажання — цивільних дронів, а не військових.

У приміщенні для цього вже зробили ремонт. Ремонтні роботи, до речі, на 90% ми робимо своїми силами, оскільки в нас є спеціальність "муляр-штукатур", і студенти в рамках виробничої практики залишаються у нас і працюють разом із майстрами над ремонтними роботами.

Ви згадали про підприємства-партнери. Чи можете розповісти про це детальніше?

Так, у нас є ряд підприємств-партнерів, з якими ми співпрацюємо по кожній спеціальності окремо. Адже навчальний заклад, відірваний від виробництва і без партнерів серед роботодавців, не зможе випускати кваліфікованих працівників, які потрібні на сучасному ринку праці.

Ми співпрацюємо з підприємствами у питанні виробничої практики: наші учні проходять практику саме на підприємствах-партнерах. Після цього ми отримуємо від них зворотний зв’язок — що варто покращити, на що звернути увагу, а що, можливо, не зовсім відповідає потребам ринку.

Отже, учні йдуть на практику, а підприємства, які є нашими партнерами, допомагають нам матеріально і технічно — забезпечують розхідними матеріалами та всім необхідним для навчально-виробничої діяльності.

Взагалі, навіть банальне спілкування з цими приватними підприємцями дає розвиток. Це дозволяє і дітям, і нам самим тримати себе в тонусі, іти в ногу з часом, а не залишатися на старих навчальних планах і програмах, які затверджували ще в 1991 році.

А як у вас із кількістю вступників? Чи вистачає охочих на ваші спеціальності?

По кожній спеціальності ми маємо ліцензований обсяг здобувачів освіти, яких можемо прийняти і яких потім випускаємо з дипломами. На основі цього ліцензійного обсягу формується державне замовлення. Оскільки у нас немає платних груп, навчання відбувається за державний кошт. Держава визначає, скільки спеціалістів потрібно, і ми отримуємо відповідне замовлення.

Кожен професійний навчальний заклад у області намагається виконати це державне замовлення.

У нашому навчальному закладі вже близько п’яти років спостерігається позитивна динаміка – ми фактично вдвічі збільшили кількість здобувачів освіти. Минулі два роки ми виконували державне замовлення більш ніж на 100%.

Учні йдуть, і рушієм цього є матеріально-технічна база.

Якщо, наприклад, ми відкрили навчально-практичний центр для автослюсарів, то проблем із набором у нас немає взагалі. Але якщо в нас, скажімо, у майстерні з деревообробки обладнання не є сучасним, то там, відповідно, проблеми з набором є, і ми не набираємо групи на 100%.

Активно працюємо в соцмережах, маємо дуже активну студентську раду, студентське самоврядування, яке знімає сучасні відео для платформ, таких як TikTok і Instagram.

Показуємо, що ми не тільки маємо базу, ми не тільки про навчання, а ми це й про дозвілля, волонтерство, національно-патріотичне виховання.

Для студентів у їхньому віці важливий клімат у колективі, спілкування між собою та з викладачами. Наш викладацький склад досить молодий, і я впевнений, що навчатися у нас цікаво.

Отримуємо багато відгуків від випускників — багато хто каже: "Шкода, хотілося б ще раз вступити, бо було класно і цікаво."

У нас багато студентів із Закарпаття, оскільки в Закарпатській області мережа закладів професійної освіти дуже маленька. Історично склалося, що багато учнів з інших громад чи областей вступають до нас, адже у нас є гуртожиток, який до того ж розташований біля навчального закладу. Ми також стараємося допомагати їм із працевлаштуванням.

Ви згадали, що зараз ваша команда активно виграє конкурси на оновлення обладнання, створення нових центрів та інші проєкти, а також веде активну роботу в соцмережах. Але, очевидно, так було не завжди. Як почалася ця стратегія активного оновлення та залучення?

Перш за все моїм завданням було — оновити колектив. Тобто пояснити, за якими правилами ми будемо працювати. І якщо комусь це не подобається чи не підходить — то краще не мучмо самі себе й наших учнів. І ті, хто відмовився від цього, покинули наш навчальний заклад.

Натомість прийшли молоді, активні люди, яким це цікаво, які вболівають, перш за все, за освіту. У системі освіти людина, яка в неї не закохана, не зможе тут працювати. Бо серед усіх плюсів, які я перерахував, є один мінус — це зарплата. Вона точно не є найвищою.

Ми сформували кістяк колективу, задали правильний тон, почали моніторити конкурси, програми.

Я розумів, що базис у системі професійно-технічної освіти починається з обладнання. Якщо дитина приходить і хоче вивчитись на автослюсаря, а її три роки вчать ремонтувати міст до радянського автомобіля, який уже знятий з виробництва і якого навіть на дорозі не побачиш — це не про освіту.

А якщо є новітнє обладнання, де дитина бачить і вчиться ремонтувати найновішу модель електрокара, це вже точно про цікавість.

Я ще хотіла запитати про тенденції, які ви спостерігаєте при вступі — от за останні роки, скажімо, з 2019 року. Чи помітили ви якісь конкретні зміни?

Професійна освіта в нас до недавнього часу асоціювалася з чимось точно несучасним. Казали бурси, ПТУ. Мовляв, не будеш вчитися — підеш у бурсу. Так воно було, і ми ж не можемо цього приховувати.

Я це знаю, бо також колись вступав. Це тоді сприймалося як якесь покарання. Маленьких дітей лякали дитячим будинком, а коли вони виростали бурсою.

Зараз через те, що професійна освіта почала активно розвиватися, загальна тенденція покращується. Я бачу різницю між тими дітьми, які вступали у 2019 році, і тими, хто вступає зараз.

І це, насправді, не стосується конкретної спеціальності. Адже будь-яка спеціальність може бути як сучасною, так і застарілою.

Позитивна динаміка спостерігається навіть не стільки щодо кількості дітей, скільки щодо їхньої якості — їхнього бажання вчитися, їхнього подальшого працевлаштування.

Як би ми не тішили себе ілюзіями — війна в Україні триває, вона ще не закінчилася. Величезна частина нашої країни, на жаль, зруйнована. Велика кількість людей — не знаю, чи правильно казати "втекли" чи "виїхали" за кордон — уже не повернуться, адже статистика свідчить: понад 60% тих, хто виїхав, назад не планують.

А країну нам точно доведеться розбудовувати. Бо ті, хто залишилися, вже не збираються тікати. Особисто я від початку війни, мабуть, разів 20–30 був за кордоном. І якби хотів — то залишився б ще на другий день після повномасштабного вторгнення. Але ми цього не зробили. Бо ми хочемо працювати і розвиватись саме тут.

Власне, саме фахівці з професійно-технічної освіти і будуть будівничими цієї країни — саме вони її розбудовуватимуть. І вони точно заслуговують на додаткові бонуси. Йдеться і про зварників, і про кухарів, і про кравців, сантехніків, електриків — усі робітничі спеціальності без винятку.

На Львівщині ми маємо велику кількість професійно-технічних навчальних закладів — і, що важливо, конкурентоспроможних і сучасних. Львівщина — номер один в Україні за якістю таких закладів. Це є факт.

Ви можете зайти у будь-який професійно-технічний навчальний заклад в області — у 90% випадків там точно буде чим вас здивувати з точки зору обладнання. Це вже не бурси, а сучасні заклади освіти.

Два-три роки тому у Львові була зустріч з роботодавцями. І там вони почали тиснути на нас своїми стереотипами: що це — бурса, і чи можуть ваші учні заварити трубу під тиском, чи поміняти колесо автомобіля, чи зробити щось інше.

Але коли ми почали наводити свої аргументи і пояснювати, що ми можемо зробити, що можуть наші учні — вони відкрили роти. Багато хто цього не знає, але саме тому потрібно популяризувати це, бо це дуже важливо.

Нам не потрібно таку велику кількість висококваліфікованих економістів і юристів. 100% вони нам потрібні, але не в тій кількості, в якій кількості нам потрібні робітничі спеціальності.

Ви згадали про школу дронів. Як, на вашу думку, повномасштабна війна вплинула на вибір спеціальностей майбутніми студентами? Чи змінився інтерес до школи дронів після її недавнього відкриття?

Ми її ще не відкрили. Маємо обладнання, завершили ремонт у нашій майстерні, з 1 вересня школа дронів буде відкрита.

Назва"школа дронів" означає, що на уроках із захисту України наші студенти будуть навчатися бути операторами дронів. Це не окрема дисципліна і не окрема спеціальність, а просто зміна в навчальних планах у рамках предмету захист України.

Ви вже маєте самі дрони?

Так, все маємо.

Чи залучає Золочівський професійний коледж своїх студентів до волонтерської діяльності?

Професійна освіта надзвичайно активна в плані волонтерства. Ми точно більш активні, ніж вища або фахова передвища освіта. Напевно, не було жодного професійного закладу, який, маючи електрогазозварників, не варив їжаки, або який, маючи кравців, не шив аптечки.

Щойно почалася повномасштабна війна, ми поселили понад 2000 внутрішньо переміщених осіб у нашому гуртожитку. Забезпечили їх харчуванням і одягом.

Наші кравці пошили більше 2000 аптечок, наплічників, бронежилетів та різноманітного іншого захисту. Ми також варили їжаки. Зараз, наприклад, куємо великі скоби для зміцнення бліндажів. Кожні два-три тижні їздимо на фронт. Ремонтуємо, купуємо, покращуємо автомобілі, за весь час понад 300 передали.

Найбільше мене тішить, коли запрацюєшся, година восьма, дев’ята вечора, йдеш додому, а в майстерні ще світло — хлопці фарбують автомобілі, варять, ремонтують. Ми багато допомагаємо і отримуємо від цього задоволення. І точно ніхто, ні зараз, ні після перемоги не скаже: "А що ви робили, коли була війна?" — ми зробили дуже багато.

І я знаю, що багато інших професійних навчальних закладів теж активно допомагають. Багато директорів їздять зі мною на схід, збирають кошти, хто що може — допомагають.

Ви згадали про національно-патріотичне виховання. Розкажіть, будь ласка, детальніше про те, як цей напрямок реалізується у коледжі.

Куди ж без національно-патріотичного виховання дітей у час війни? Російська Федерація веде інформаційну війну, зокрема зомбуючи дітей віку наших студентів. Вони намагаються залучати їх до співпраці: фотографувати об’єкти, передавати локації тощо. Саме тому національно-патріотичне виховання — це базис, необхідний, щоб діти навіть не подумали піддатися на такі пропозиції.

У нас є дуже хороший викладач із предмету захист України — Тарас Кравницький. Мені здається, що він не в ту епоху живе, він би мав жити в епоху Степана Бандери, бо він навіть і схожий на нього. Він постійно працює зі студентами — це і покладання квітів, і різні тематичні дні. Без такого національно-патріотичного виховання зараз ніяк.

Ми вже ж побачили, до чого призвело закривання очей на патріотичні цінності, на патріотизм і на єдність. Тому це дуже важливо. Ми, на Львівщині, на Галичині, точно маємо виховувати дітей у цьому контексті, бо буде біда.

Майбутнє залежить від того, що ми закладемо в тих дітей, які потім будуть забезпечувати нашу реальність. А ми вже будемо старими і нічого не зможемо змінити. Тому зараз треба робити все, що можемо.

Ви сказали, що чітко бачите різницю між тими, хто вступав у коледж раніше, і тими, хто вступає зараз. Чи могли б ви охарактеризувати портрет сучасного вступника? Що ця людина хоче і які має плани?

Зараз вступають ті діти, які реально вибирають між фаховою передвищою, вищою і професійною освітою. Колись це було просто: хто не вчився — йшов у бурсу. А тепер дитина обирає професійну освіту серед вищої та фахової передвищої.

До нас приходять діти, які бачать своє майбутнє, хочуть чогось досягти, працюють, вчаться, і вже мають свій план на життя — на п’ять, на десять років. Вони знають, що хочуть бути автослюсарями, відкрити власну СТО. Для цього їм треба навчитися, пройти хорошу практику, піти працювати, а тоді відкрити свою станцію техобслуговування.

Звичайно, це не в 100% випадків, але тенденція щодо таких дітей з року в рік покращується. І все це завдяки тому, що професійна освіта розвивається, стає більш сучасною.

Чи є щось важливе, про що я не запитала, але ви хотіли б наголосити або додати. Поділіться, будь ласка.

Минулого року я брав участь у делегації, яка відвідувала професійні навчальні заклади в Чеській Республіці. Це спочатку було під соусом, що ми, ніби з Африки приїхали до Європи, і маємо здивовано дивитися, як у них все класно, а у нас застаріло. Але по багатьох критеріях ми не побачили нічого кращого, ніж у нас. Навпаки — по багатьох напрямках у нас навіть новіше й краще. Звичайно, є речі, які в них краще, але щоб говорити про суттєву різницю, її немає.

Тому хочу закликати всіх, кому це цікаво, відвідати найближчий професійний навчальний заклад. Піти, подивитися майстерні, обладнання, поспілкуватися з учнями — просто відчути атмосферу.

Коли я заходжу в навчальний заклад, я одразу відчуваю, чи він живий, чи там працюють, чи навчають. Навіть якщо майстерня з новим обладнанням, але воно стоїть без жодної подряпини, стіни чисті, красиві, як ми бачили в Чехії, я розумію, що воно просто не використовується, там дітей не навчають.

Зміна ставлення до професійної освіти не може бути миттєвою — це процес. Потрібно, щоб люди самі це побачили і зрозуміли, що професійна освіта справді сучасна і важлива.

Дитина, яка піде вчитися на електрогазозварника, обов’язково знайде роботу. Я спілкуюся з багатьма підприємцями, керівниками підприємств — ніхто з них не каже, що немає проблем з кадрами. Навпаки, їм постійно бракує кваліфікованих робітників.

Тому я закликаю вступати до професійних навчальних закладів. Якщо ти закінчиш економічний вуз, можливо, ти знайдеш роботу, можливо — ні, або не таку, як хочеш. А якщо ти хочеш бути електрогазозварником, автослюсарем чи кравцем, закінчивши професійний навчальний заклад і отримавши навички та знання, ти обов’язково знайдеш роботу, адже вона вже в твоїх руках.