Діяти, а не чекати: як живуть і що радять ветерани, які втратили зір
Військові Віталій Верес та Артем Бондарєв, які втратили зір під час бойових завдань, розповіли про власну адаптацію, реабілітацію та життя після того, як стали незрячими
З військовими спілкувалася журналістка "Еспресо.Захід".
Віталій Верес - військовий, який від 2011 року воював на Харківському напрямку. 14 лютого 2023 року під час виходу групи на Бахмутському напрямку отримав поранення - бійців уразили з "ПТУРа". Чоловік втратив зір і мав декілька інших ушкоджень.
"Військові травми - це зовсім інша специфіка, ніж, до прикладу, втрата зору в цивільних. У світі люди втрачають можливість бачити через хворобу чи інші причини, у військових же є сукупні травми. У мене, наприклад, значно погіршився слух, я мав кілька операцій на вухо, черепно-мозкову закриту травму", - розповідає воїн.
Рушійною силою для нього стала родина, яка почала шукати можливі варіанти лікування та пристосування до життя без зору. Також значну роль у відновленні бійця відіграв психотерапевт. З питанням реабілітації було складніше, оскільки за словами Вереса, реабілітації для незрячих в Україні просто немає.
"У нас є певні осередки, громадські організації, які щось намагаються робити, але на той період після поранення реабілітації в Україні не було. Це болюча тема. Інструкторів, які можуть навчити просторового орієнтування, в Україні можна порахувати на пальцях однієї руки. До них важко, а то й майже неможливо потрапити".
Утім зрештою Віталію вдалося пройти реабілітацію за кордоном, в Ізраїлі.
Фото: Віталій в об'єктиві фотографині Марти Сирко/проєкт "Скульптурні"
Чоловік зауважує, що кількість військових, які втратили зір на фронті, в Україні зараз величезна. Реагують на це всі по-різному. Деякі бійці приймають позицію "мені всі винні", інша частина вважає, що після поранення життя закінчилося, ще якась частка що живе ілюзіями в очікуванні технологій, які допоможуть відновити зір. Віталій вважає, що потрібно діяти, а не чекати."Кожна людина приймає втрату зору по-різному. Раджу знайти свого психолога, з яким вам буде комфортно. До речі, я не оточений людьми зі схожим досвідом, у мене немає компанії незрячих знайомих, та я нормально почуваюся у своєму оточенні".
Зараз тростина та смартфон - це допоміжні речі за замовчуванням для Віталія. Для людей, які втратили зір, він озвучив кілька порад з власного досвіду: не боятися працювати з психологом, не чекати на технології, а робити перші кроки самотужки, бути більш рішучим, починати ходити й вивчати маршрути.
Не боятися просити про допомогу
Артем Бондарєв - також незрячий. Пішов воювати 28 лютого 2022 року, ніс службу в 71-й єгерській десантно-штурмовій бригаді. Був кулеметником, отримав поранення 28 грудня того ж року та втратив зір.
Чоловік розповідає, що проходив лікування у Львові. Тут до нього прийшла волонтерка, яка навчила його орієнтуватися в просторі, а також користуватися тростиною.
"Уже через тиждень я почав обходити всю територію, поверхи та пересуватися всюди, куди мені було потрібно. Це було не так важко, як цікаво. Ходити хотілося, треба ж було сходити в курилку, - напівжартома каже військовий. - Загалом існує небагато правил. Головне - не боятися. Куди не лягає тростина - туди не ступаємо, не спішимо, бо треба берегти коліна і пальці ніг. Мені також пояснили, що таке ехолокація, як звертати увагу на відгуки звуків".
Артем додає, що спочатку ходив та запам’ятовував певні дистанції, бо просто лежати не міг. Крім того, хотілося спілкуватися, а відтак психологічно адаптовуватися до нового життя йому було доволі легко.
Фото: Артем Бондарєв/Фейсбук
Бондарєв також радить людям, які стали незрячими, не чекати новітніх технологій. За його словами, він бачив ветеранів, яким дали марні надії, що згодом їм допоможуть відновити зір. Люди витратили багато грошей, відмовилися виходити на вулицю і чекали дива вдома."Я приходив до хлопців, які лікувалися в Інституті Філатова, й сварився на них. Кажу: "Чому ви тут лежите?", а вони відповідають: "Я боюсь". Говорю їм: "Пішли пиво пити, знаю тут за 3 кілометри хороше".
Зараз Бондарєв почувається вільно, робить звичайні побутові речі. Поділився, що нещодавно зробив удома невеличкий ремонт.
Артем каже, що йому немає на що жалітися. Він не любить скаржитись, а якщо чогось потребує, то ніколи не боїться просити допомоги, що радить й іншим військовим, які опинилися у подібній ситуації.
Кілька порад від ветеранів
Людям, які зустрілися зі схожим досвідом, як в Артема та Віталія, ветерани дали кілька практичних порад.
Важливою і помічною для незрячих є тростина. Це особистий вибір кожного, їх є багато, але, за словами Артема, в Україні у продажі найпоширеніші два види.
"У нас найпоширеніші два виробники: AmbuTech (виробник - Канада) та Svarovsky (виробник - Чехія). Канадська - надійна і важча, чеська теж надійна, але легша, з нею можна ходити на довгі дистанції та швидше", - зазначає Бондарєв.
Сучасні гаджети можуть стати справжніми помічниками для людини, яка втратила зір.
Військові кажуть, що смартфони компанії Apple зручніші, оскільки тут більше функціоналу для незрячого користувача. Основна перевага - це голосовий помічник, він добре взаємодіє із застосунками банкінгу, YouTube, Spotify тощо.
Смартфонами Android теж можна користуватися, однак з ним може бути трохи складніше. Для тих, хто пересувається містом, є спеціальні GPS-помічники, як от Lazarillo чи BlindSquare.
CashReader - це застосунок, який розпізнає валюту. BeMyEyes - дозволяє викликати волонтера, який допоможе впоратися з побутовими проблемами, наприклад увімкнути плиту.
- Актуальне
- Важливе