"Незрячим людям потрібні підприємства з робочими місцями". Розмова з головою львівського товариства сліпих

Так, в Україні живе 2,55 мільйона людей з інвалідністю працездатного віку, з них працюють близько 465 тисяч, тобто лише 18%.

Чому так і які можливості працевлаштування є для людей з інвалідністю, журналістка "Еспресо.Захід" запитала Любов Кукурузу, голову Львівської обласної організації Українського товариства сліпих (УТОС), членами якої є понад 1600 людей.

Пані Любове, як УТОС допомагає людям з роботою?

У нас різновекторна робота, але працевлаштування — це один з напрямків, з яким ми зараз найменше можемо людям допомогти. У Львові є одне підприємство нашої організації, де працюють люди з інвалідністю по зору (ред. — на сайті УТОС можна переглянути продукцію, яку виробляють їхні підприємства). Станом на січень 2025 року на львівському підприємстві УТОС мають роботу 59 людей, але колись там працювало 900. 

Це підприємство функціонує не на повну потужність із кількох причин: першою є застаріле й енергомістке обладнання, другою — ринок. Робота незрячих не є конкурентна, якщо підприємству бути на вільному ринку без пільг, а ці пільги ось саме зараз скасували.

З 1 січня 2025 року в Україні скасували нульову ставку ПДВ для підприємств осіб з інвалідністю. Відповідно вартість товарів зросла на 20%.

Крім того, Верховна Рада на засіданні 15 січня ухвалила в цілому законопроєкт № 5344-д. Проти нього ми боролись два роки.

Довідково: Верховна Рада України 15 січня ухвалила законопроєкт щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працю (5344-д). Водночас на сторінці УТОС пишуть, що переважну більшість правок від громадських організацій нардепи не врахували. Більше про це можна прочитати тут. Національна Асамблея людей з інвалідністю України також висловила свою стурбованість щодо змісту законопроєкту № 5344-д. Петиція до Володимира Зеленського із закликом ветувати законопроєкт станом на 7 лютого набрала 5737 голосів з 25000 необхідних.

Людям потрібна робота, але не всі мають можливість здобути таку освіту, щоб працювати тими ж масажистами чи реабілітологами. Позаяк, такі підприємства для незрячих потрібні, як потрібні й державні замовлення на них.  

Раніше в Україні лише для незрячих було 70 спеціальних підприємств. Коли вони вийшли на вільний ринок, частина з них втратила свою потужність, ще частина зникла через війну. Ті, що залишились, ледь виживають. 

У Польщі такі підприємства зараз відкриваються. Я також була на подібних у Нідерландах та у Швеції. Уряди там ці підприємства підтримують, вони мають пільги та державні замовлення.

Треба розуміти: якщо людина працює, вона є соціально захищеною, і на неї державі треба витрачати менше коштів. 

В Україні віднедавна роботодавець може отримати компенсацію за облаштування робочого місця для людини з інвалідністю. Це добре, але умовно, чому людей мають лише наймати. Уявімо, що людина з інвалідністю має фах і може працювати сама вдома, але потребує комп’ютер зі спеціальною озвучкою. Чому б із цим не допомагати, як на мене, це було б слушно.

Довідково: у 2025 році зросла сума відшкодувань для роботодавців за працевлаштування людей з інвалідністю.

Розмір компенсації у 2024 році:

• 71 тисяча гривень для другої групи;
• 106 тисяч 500 гривень для першої групи.

Розмір компенсації у 2025 році:

• 80 тисяч гривень для другої групи;
• 120 тисяч гривень для першої групи.

От зараз закінчує навчання група студентів з інвалідністю по зору, які три роки вчились на масажистів. Львівська медична академія імені Андрея Крупинського з 2007 року набирає на навчання студентів із порушеннями зору на спеціальність "сестринська справа" (кваліфікація – "медична сестра з масажу").

Колись такі навчання для незрячих студентів ще були в Генічеську, Києві та Чернівцях, а у Львові з’явилось найпізніше.

Читайте також: Не брали на роботу, тому відкрив власну справу: у Львові працює кабінет незрячого масажиста

Чи є на Львівщині інші подібні навчання для незрячих?

Щоб так масово і групами, подібних немає. Принаймні на Львівщині. Студенти з інвалідністю по зору є у всіх вишах, і в політехніці, і в університеті (ред. – ЛНУ ім.І.Франка). Наші незрячі вчились на філологіях, навчаються на психології, комп'ютерних технологіях.

Які професії найбільш доступні для людей з інвалідністю по зору?

Незрячі люди можуть бути юристами, реабілітологами, психологами, викладачами. А от економістами чи бухгалтерами ні, тому на таких спеціальностях і не навчаються. Я ні разу не чула, щоб у нас хтось був на економічному факультеті. 

Наскільки важко, на вашу думку, незрячій людині працевлаштуватись на добре оплачувану роботу?

Важко. Два роки тому до нас звернулась одна компанія, де казали, що із задоволенням візьмуть на роботу до себе реабілітолога, але він сам повинен вести паперовий журнал прийому. Але ж незрячі люди не можуть цього робити.

Є позитивна історія, якій я тішуся, хоч і пройшло вже чотири роки. Ми співпрацювали з SoftServe — вони нам давали своє вживане обладнання для комп’ютерного класу, де ми вчили незрячих користуватись комп’ютерами. Зараз вже вчимо людей тільки на смартфонах.

То от ми робили день відкритих дверей, і представниця цієї компанії прийшла до нас, вона на все подивилась, і це була саме її ініціатива взяти на роботу як тестувальників групу незрячих. П’ятеро пройшли співбесіду (багатьох кандидатів відсіяло незнання англійської) і тепер успішно працюють в IT. Це був позитивний досвід, але, на жаль, єдиний, коли таку групу людей взяли на доволі престижну і високооплачувану роботу.

Переважно ми працюємо точково по зверненнях наших людей. Намагаємось когось реабілітологом влаштувати, ще когось в обласну лікарню.

От мені дзвонять і кажуть, що могли б взяти людину з інвалідністю по зору на роботу, але це має бути чоловік, який може бачити й підіймати до 40 кілограмів. Втім, часто, коли людина має хоч і другу групу інвалідності, хоч і залишок зору, підіймати такі важкі речі їй не можна.

Наскільки сильними в суспільстві досі залишаються стереотипи щодо працездатності незрячих?

Ці стереотипи руйнуються. Якщо порівнювали з тим, що було 15-20 років тому, суспільна думка змінилась на краще. У незрячому вже бачать хорошого фахівця, бо є позитивні приклади.

Але проблема зацікавленості працедавця залишається. Так чи так, а для роботи незрячої людини треба створити певні умови. Щось з цього держава відшкодує, щось ні. "А для чого мені бавитись, якщо на ринку є здорова людина".

Втім, із війною нам вже не вистачає фахівців на ринку. Я думаю, що працедавці таки будуть шукати собі як працівників людей з інвалідністю.