Коли почалося вторгнення, пластуни відчули, що таке насправді наша присяга і для чого ми її складаємо, - голова "Пласту" у Львові

Дарино, як і чи змінилося життя "Пласту" після початку повномасштабного вторгнення Росії? 

Ще на початку вторгнення, від 24 лютого, ми організували пластовий штаб допомоги, збирали різні речі для військових і цивільних.

Тоді фактично призупинили пластову діяльність із виховання молоді. У штабі приймали допомогу через львів'ян, відкрили близько 20 точок по всьому місту. Кожного вечора в нас на складі були десятки тонн гуманітарної допомоги, які пізніше сортували та відправляли в точки, де були запити по цьому.

Також ми активно працювали з міжнародною спільнотою, в нас було багато міжнародних донорів, пластова діаспора теж дуже цьому сприяла, збирала гуманітарну допомогу і привозила в Україну. Пізніше, приблизно в травні, ми вже почали відновлювати власне пластову діяльність.

На це був запит і від дітей, хотіли, щоб відбувалися табори й у цілому хотілося, щоб "Пласт" почав функціонувати знову як організація з виховання молоді, оскільки ми розуміємо, що є потреба виховати свідоме покоління для розвитку держави та побудови суспільства. Влітку 2022 року діти їздили на табори, але вони відбувалися в Польщі, а якщо організовували щось в Україні, то це були короткі мандрівки, бо ніхто не знав, як буде з безпековою ситуацією. Тому було прийнято таке рішення "Пласту" по всій Україні.

Ти згадала, що було 20 точок гуманітарних штабів у Львові. Зараз ви продовжуєте роботу з гуманітарною допомогою? 

Рік тому ми розділили ці напрями, тому зараз у нас є напрям виховання молоді та допомога військовим і цивільним. Ми маємо штаб – благодійний фонд "Алярм". Вони далі працюють, це відбувається дуже автономно, але наразі це наші колеги та партнери, які позиціюються як пластовий штаб.

Взагалі зараз у нас немає якихось кардинальних змін у тому, як ми виховуємо молодь. Система виховання є доволі відточеною, бо "Пласт" працює вже понад 100 років тому найкращі практики впроваджені та лише з часом модифікуються. Є деякі вкраплення. Наприклад, ми робимо разом із компанією "Агрола" проєкт "Вже вдома" з нашими партнерами.

Ми організовували навчання щодо того, як комунікувати з військовими, які або відбувають на фронт, або є ветеранами війни. Або як спілкуватися з батьками, які воюють, бо відчутно, що в суспільстві не вистачає цього знання. Часто люди бояться, не знають, як це робити, щоб нікого додатково не травмувати, не питати якихось недоречних речей. 

Цей проєкт більше навчально-методичний. Зараз будемо його масштабувати, щоб долучилося більше людей, бо раніше він був на рівні такого пілотного тестування. Хочемо, аби пластуни, знаючи це, ділилися у своїх середовищах, в школі, на роботі, в університетах. 

Діти можуть почерпнути інформацію про військових, їхню діяльність та відчуття, коли вони повертаються в суспільство, безпосередньо познайомитися з ветеранами. У нас було 10 сходин, тобто зустрічей, на одній з них був присутній ветеран, вони могли поставити йому будь-які питання, це був пластун. 
І в нас ще була одна зустріч з ветеранами в реабілітаційному центрі "Галичина", де діти проводили ватру спільно з ветеранами, тут між ними вже була безпосередня взаємодія. 

І, звісно, якщо говорити про інші зміни - щодо безпекової ситуації, під час організації подій дбаємо про укриття.

А чи відомо, скільки пластунів зі Львівщини зараз перебувають у ЗСУ? 

Пластуни складають присягу, і перші рядки - це бути вірним Богу й Україні. Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми відчули, що таке насправді наша присяга, і для чого ми її складаємо. Настав критичний, кульмінаційний момент, коли нам справді треба було проявити вірність, і є потреба захистити нашу державу.

Тому багато пластунів пішли до ЗСУ. Це їхня цінність, і вони, складаючи цю присягу, проживають момент усвідомлення, що мусять у потрібний час бути в потрібному місці. 

Не скажу скільки людей з області, але суто зі Львова воює близько 50. Я не можу сказати де саме воюють, їхні імена та прізвища з погляду безпеки. Але ми їх всіляко підтримуємо чим можемо, листами, подяками. У нас також є окремі розроблені відзнаки за захист держави, і дехто вже їх отримав. Це переважно відбувається привселюдно на великих акціях, тому всі пластуні про це знають. 

Також у нас є практика пластових куренів. Це групи людей, вони можуть збирати гроші для своїх друзів чи подруг на потреби, які в них є - починаючи від амуніції й закінчуючи РЕБами, машинами чи іншими речами.

Це важлива частина нашої діяльності, вона йде паралельно з тим, що ми виховуємо молодь. 

Багато військовослужбовців, які були у "Пласті", загинули. Чи проводите ви якусь просвітницьку роботу, розповідаєте дітям про цих бійців?

Якщо говорити про традиції, то вони можуть бути різними. У процесі просвітницької діяльності виховники точно розказують про пластунів, які загинули, коли говорять з дітьми  про пластову присягу. І звісно, якщо в дітей з'являється питання, чому ці люди отримують якісь нагороди, то виховники це комунікують.

У нас є обов'язковий церемоніал, коли ховають когось. Відбувається вручення "Залізного Хреста". Якщо людина була членом нашої організації, ми вручаємо таку посмертну відзнаку за мужність і вірність державі. Переважно її отримують родичі. Ця відзнака існує вже дуже давно.

Якщо говорити про якісь традиції пам'ятання, то пластові середовища дуже по-різному це роблять. Можу назвати кілька найяскравіших прикладів. Це історія Дмитра Пащука, він є засновником і був власником двох закладів у Львові: "Плав" і "Республіка Саду". Дівчата і хлопці, які зараз там працюють, роблять багато різних акцій на підтримку ЗСУ, там звучить ім'я Дмитра.

"Республіку Саду" відкрили після його смерті, бо він не встиг реалізувати цей проєкт. Також є встановлена стела з його цитатою в його рідному селі Хлівчани. 

Тут дуже залежить від того, наскільки середовище має ресурс і бачення, як би вони хотіли вшанувати людину. У випадку з Дмитром це такі світлі події, на які приходять багато людей, бо його багато хто знав, тому це завжди виходить дуже круто, дуже атмосферно і чуттєво. 

Також є дуже гарний приклад Тараса Гаврилишина. Він був у курені Чорноморців, це курінь, який займається морським пластуванням. Тарас був інструктором з ходіння на плавзасобах, але дуже сильно любив гори. Він залишив прохання своїм побратимам, щоб вони нам передали, що він хоче збудувати прихисток на горі Парашка.

Його курінь, спільно з дівочим куренем "Чорноморські хвилі", який теж займається морським пластуванням, збирали кошти і збудували цей прихисток. Зараз він активно функціонує, там також мають встановити телескоп, тому що Тарас дуже любив дивитися на зорі.

Думаю, що родина Артемія Димида так само є гарним прикладом…

Так, теж хороший приклад. Вони зробили стипендію імені Артема в УКУ, надають гроші студентам-пластунам, які навчаються там. У мене є подруга, яка зараз отримує цю стипендію.

Напевно всі середовищі мають якісь свої традиції, пов'язані з пам'ятанням своїх друзів, Це, мабуть, такі найбільш медійні історії. 

Ярина Базилевич, яка загинула внаслідок удару 4 вересня 2024 року по Львову, новакувала в рої "Ельфики". Чи були ви знайомі, були, можливо вшанування її пам'яті?

Я їздила з Яриною на обмін у Люблін понад рік тому. Ми тоді познайомилися. Загалом працювали в проєкті молодіжної столиці Європи.

Щодо вшанування, то ми разом з мережею просторів ТВОРИ! проводили Молодвіж у пам'ять про сім'ю Базилевич. Ми робили ватру і співали пісні, які любила Ярина і її сестри. У них в "Пласті" була мама та середня сестра. Батько й наймолодша сестра Емілія не були пластунами, але я думаю, що багато знали про "Пласт".  

Одна з пластунок розповідала, що з Яркою вони були знайомі з новацтва, пізніше були в юнацтві в одному гуртку. Одного літа їздили на мистецький табір. Кожної пообідньої тиші сиділи на ліжку і Ярка переказувала книгу по розділу в день, яку прочитала перед табором. Їй завжди подобалися більше зимові табори, бо вони були лещатарські, і це, на її думку, все кардинально змінювало. 

Чи є зараз переселенці у "Пласті" та як підтримували їх на початку вторгнення?

Якщо говорити про початок повномасштабного вторгнення, то дуже багато пластунів селили у себе переселенців, які тікали від війни. Ми передавали багато допомоги. Я була координаторкою такого проєкту, який називався "Коробки життя".

Спільно з українсько-канадською фундацією доставляли бокси, в якому були продукти для сім'ї на місяць. Тоді близько 80 фур відправили з цією допомогою. 

В організації також є пластуни, які переїхали з Києва, Харкова чи інших міст, де ці люди були в "Пласті". Ми тут старалися знайти їм місце, куди вони могли б доєднатися, бо в нас є дуже велика проблема, чи навіть виклик, у тому, що кількість дітей, які охочі доєднатися до організації, в рази вища, ніж ми можемо її фізично покрити.

Дітьми займаються волонтери, вони є їхніми наставниками, це називається виховник. Зараз у нас приблизно 3 тисячі дітей в черзі. Діти так можуть стояти в черзі 3-4 роки.

Тобто не вистачає виховників?

Так, не вистачає.

А як стати виховником і хто ним може стати? 

Стати ним може будь-хто, хто представляє цінності нашої організації та готовий виділяти свій час дітям, працювати з ними. Ми працюємо з дітьми різного віку, починаючи від 2 до 18 років.

Треба заповнювати форму на сайті, зачекати, поки з вами сконтактує наша менеджерка, пройти 2 навчання. Перше - вступне, про наші цінності, те, як ми працюємо, як взаємодіємо з дітьми. І друге - це безпосередньо вишкіл (тренінг) виховників. Там уже розказують про різні вікові особливості, що таке пластова метода, як вона працює, чому ми все робимо так, а не інакше. Це вже такий більш ґрунтовний тренінг.

Ти сказала, що зараз дуже багато дітей чекають своєї черги. Після початку вторгнення кількість охочих долучитися до "Пласту" зросла? 

Насправді доволі складно простежити, чи збільшилася ця кількість. Я думаю, так, але не сильно, якщо говорити про Львів. "Пласт" у Львові - доволі популярна організація і дуже багато людей про неї знають.

Але якщо говорити про Київ, Харків, чи, можливо, якісь більш східні області України, думаю, там буде набагато вища тенденція до збільшення, бо "Пласт" - це великою мірою про українську ідентичність, і мені здається, що в людей зараз є великий запит до цього. 

І мені здається, що "Пласт" – це один з інструментів, як батьки можуть донести це дітям.

Точно знаю, що зараз центральний офіс "Пласту" працює над тим, щоб розвиватися у східних областях України, бо є велика потреба.