Альона описує Бахмут як невелике місто, яке ідеально підходить для спокійного розміреного життя. Вулиці затишні та чисті, а сам Бахмут протягом останніх років був одним із найрозвиненіших місць на Донеччині.
Тут в Альони минала звичайна юність, вона протягом трьох курсів навчалася у Горлівському університеті. Закінчувала виш дівчина вже в Харкові, куди переїхала, бо дуже хотіла жити у більшому місті, де було більше можливостей.
Бахмут/Фото: Альона Кравцова
"Мені хотілося міської метушні, знайшла її для себе в Харкові. У новому місті було важкувато, я працювала баристою, а згодом у сфері СММ. За професією працювати не хотіла - я викладачка української мови та літератури. Але мені мої знання точно знадобилися в житті, бо, наприклад, коли в побуті переходила з російської мови на українську, освіта допомогла мені зробити це набагато легше. Навчати інших людей – це велика відповідальність, тому вирішила, що використаю свої знання, аби озвучувати відео".Ближче до 24 лютого в іноземній компанії, де працював хлопець Альони, працівників переконували, що варто виїжджати з Харкова.
"Навіть наприкінці осені 2022 року ми активно обговорювали переїзд через тривожні новини, обирали між Львовом і Польщею. Ми думали: а що, як усе обійдеться? Краще, коли ми будемо у Львові, два тижні побудемо – і повернемося назад у Харків. За три дні до 24 лютого поїхали, взяли із собою мінімум речей, бо сподівалися, що новини про скупчення на кордонах техніки – це залякування, і вже скоро повернемося".
З Харкова парі вдалося виїхати спокійно. Натомість вже за два місяці, у квітні, батьки Альони ледве вибиралися з міста. Їхали легковою машиною, взяти з собою багато не встигли, бо не вмістилося, і також плекали надії на швидке повернення. Коли приїхали, то дуже довго адаптовувались і навіть не хотіли виходити з дому.
А бабуся з дідусем евакуювалися з дворовими собаками – тварин залишати ніхто не хотів, адже вони були пенсіонерам як діти.
"Ніхто не хотів виїжджати. Один із собак вирвався й ми не могли його знайти, тому переїхали без нього. Бабуся дуже горювала. Але за якийсь час сусіди повернулися до Бахмута (це був час, коли там уже було небезпечно) і знайшли цього собачку у дворі. Цього песика бабусі з дідусем таки привезли. Для мене це був найвищий ступінь вияву людяності", – розповідає дівчина.
Інші бабуся з дідусем Альони виїхали після того, коли в їхній дім влучив снаряд. Вони не постраждали, але розуміли, що наступного разу може так не пощастити.
Повномасштабна війна тривала, а російські війська рівняли рідне місто Альони із землею. Дівчина розповідає, що був період, коли кожен знайомий публікував фото про те, що його дому вже немає. Бахмутянка по фотографіях з дрона визначила, що її квартира теж згоріла. Також під час обстрілу в її будинку обвалилося три поверхи.
"Коли я це бачила, було таке враження, що я пережила смерть близької людини. Ще в часи, коли до міста їздили волонтери, я писала їм, питала, чи будуть вони в районі "літака", де ми раніше жили та просила, аби вони зняли відео, як проїжджають біля мого дому. Ці відео я колекціонувала".
Також у дівчини є відео з гугл-карт, де хтось три роки тому зняв її вулицю на 360 градусів. Про всяк випадок вирішила також зберегти ці матеріали, щоб мати хоч якусь пам’ятку, коли гугл-мапи оновлять.
За рік після вторгнення блогерка знайшла в інтернеті хлопця, який робить на 3D-принтері маленькі світильники – панельні будинки. Дівчина відправила йому знімки дому з гугл-карт, і тепер має світильник у формі рідної п’ятиповерхівки. Вмикати його не наважується, бо стає дуже боляче.
"Коли бачиш свій дім і в ньому щось світиться, це крає серце. Хотіла подарувати такий світильник мамі, а вона відповіла, що не хоче – надто жахливо таке бачити".
За час в евакуації Альона назбирала цілу колекцію речей з Бахмута. Окрім світильника, дівчина має ще пляшки шампанського "Артемівське", які були закорковані за тиждень до повномасштабного вторгнення. Наразі відкорковувати їх не планує: сподівається, що напої не зіпсуються до нашої перемоги.
"Також маю лімітовану пляшку шампанського, яка була зроблена в Бахмуті. Крім того, в мене є пляшечка із землею з Донеччини. Це продавала дівчинка, теж бахмутянка, яка їздила на околиці Донеччини. Знаєте, як козаки їздили та брали зі собою землю, то в мене схожа ситуація. Також маю маленьку пачку солі з Донеччини. Її було важко знайти, замовляла через інтернет. Окрім того, я часто ходжу у Львівську оперу. Одного разу дивлюсь - а під кінець вистави вилітають конфеті, зроблені з фольги, яку використовували для шампанського з Бахмута. Я схопила ці конфеті, там був натиск, як на фользі у моєму шампанському, видно фірмовий шрифт. Це був для мене шок. Не знаю, що там ця фольга робила. Це був такий момент, ніби дім мене торкнувся".
Дівчина з ностальгією згадує славнозвісну бахмутську сіль і каже, що її не замінять жодні імпортні товари. З такою ж насолодою говорить про місцеві воду та хліб. Каже, що дуже сумує за такими базовими речами, адже таких, як удома, більше ніде немає.
"Раніше, коли я працювала в Харкові СММ-менеджеркою, то співпрацювала з торговими центрами, мала проєкти, для яких писала сценарії. Відповідно, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, це все припинила", - пояснює блогерка.
Відновити медійну роботу Кравцова вирішила в період, коли люди шукали зниклих родичів і публікували їхні фото. Усі ці оголошення не привертали уваги користувачів соцмереж, бо були погано оформлені візуально. Альона ж вирішила, що коли вміє працювати з редакторами, то може допомагати людям і робити їм такі оголошення.
"Згодом я зрозуміла, що треба перемикатися й на інші речі. Почала виходити на прогулянки, знайомитися з містом. Почала шукати, куди піти, і зрозуміла, що ніде немає інформації, в який заклад варто завітати. Були тільки найвідоміші варіанти на кшталт "Львівської майстерні шоколаду". Я люблю цей заклад, але він туристичний, а мені хотілося чогось більш львівського, не банального та крафтового", - пояснює дівчина.
У підсумку блогерка почала сама шукати не відомі широкому загалу заклади Львова та знімати на них відеоогляди у ТікТоці.
Відео дівчини почали ставати популярними, в неї з’явилося більше підписників, а власники закладів самі почали кликати блогерку до себе, аби вона розповіла про їхнє місце.
Дівчина каже, що її ціль - допомогти людині знайти місце, де можна смачно поїсти. Тепер у Альони 17,5 тисячі прихильників у соцмережі, хоч і хейтери також є. Кравцова каже, що є люди, які не розуміють, що відеоогляди - це її робота, думають, що вона тільки розважається, й "посилають на Бахмут".
"Мене це зачіпає. Я відповідаю, що якби була можливість, я їхала б", - каже оглядачка.
Альона вже добре адаптувалась у Львові, знайшла багато друзів. Попри те, не цурається говорити, що вона з Бахмута, і дуже не любить упереджень щодо донеччан, які мусили переїжджати, насправді не обираючи цього.
Крім того, спеціально для читачів "Еспресо.Захід" дівчина підготувала список львівських закладів, які любить сама і радить завітати охочим:
Кава і десерти:
- Code,
- Cheese Bakery,
- Black Honey,
- Французькі канікули
Азійська кухня:
- Mamenori Коктейлі
- Hash
Грузинська кухня:
- Ахалі на вул. Курбаса
Мʼясо:
- Реберня на Стрийській