Майже 10 років на війні: як лучанка Діана Коваль із позивним Вітамінка евакуйовує поранених із поля бою

Історію захисниці розповіли на фейсбук-сторінці 100-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ, передає Еспресо.Захід.

Шлях до війська

Лучанка Діана Коваль 2015 року закінчила Луцький базовий медичний коледж (нині – Волинський медичний інститут) і за розподілом потрапила на роботу в село Семки тоді ще Маневицького району Волинської області. Протягом десяти місяців 18-літня дівчина обіймала посаду фельдшера / завідувача ФАП (фельдшерсько-акушерського пункту).

А влітку 2016-го Діану викликали у тодішній військкомат і запропонували стати до лав ЗСУ.

"Напередодні мені якраз виповнилося 19 років. Я трохи подумала і погодилася, – з усмішкою згадує Діана. – Рідні були в шоці. Вони знали, що я дівчинка бойова – серйозно займалася боксом, волейболом. Але що наважуся піти на контракт до війська – такого точно не чекали…"

Дівчина потрапила служити до 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, де одержала позивний Вітамінка. Починала з посади операційної медсестри, потім стала санітарним інструктором, згодом – старшою медсестрою евакуаційного відділення медичної роти. Брала участь в АТО і ООС.

Після закінчення контракту та кількамісячної перерви, Діана Коваль продовжила службу в травматологічному відділенні Луцького військового гарнізонного госпіталю, ВЧ 4554. Спочатку була постовою медсестрою, згодом – старшою медсестрою відділення.

"Травматологічне відділення – найскладніше. Воно працює на війну, а війна – на нього. Постійно мали справу з травматичними ампутаціями, політравмами, – розповідає Вітамінка. – Особливо, коли приїжджав черговий евакуаційний потяг. Доводилося усім колективом надавати пораненим першу психологічну допомогу. Бо спочатку хлопці були агресивними. А потім: помилися, добре поїли, поспілкувалися з дівчатами – і відтанули… Це дуже сприяло подальшому лікуванню".

Згодом Діана повернулася на передову, служила в 503 Окремому батальйоні морської піхоти. А в червні 2025-го перевелася в танковий батальйон 100-ї ОМБр, оскільки вже чула і знала про "Сталеву Сотку" багато хорошого. Нині Вітамінка є ТВО начальника батальйонного медичного пункту.

Евакуація поранених

За майже десять років служби медикині сотні і сотні (якщо не тисячі) разів доводилося евакуйовувати поранених, кажуть у бригаді. Ситуації, коли не вдавалося доставити пораненого на стабілізаційний пункт живим у її практиці також, на жаль, траплялися. Як розповідає Діана, таких випадків менше, ніж пальців на одній руці – проте кожен із них вона дуже добре пам’ятає…

Водночас, багато разів траплялися ситуації, коли побратима вдавалося буквально видерти з лап смерті. Як от на Покровському напрямку, коли з околиць Мирнограда довелося вивозити "важкого" з кульовим пораненням у ліву скроню:

"У таких випадках зоровий контакт – це основне. Якщо він бачить страх у твоїх очах – ти його не довезеш. А якщо він бачить впевненість, ти з ним спілкуєшся – все буде добре, – пояснює Вітамінка. – Той чувак з простреленою скронею вижив, одужав і повернувся до строю…"

Особисті втрати на війні

На жаль, війна принесла Діані багато особистого горя. Вона забрала у дівчини двоюрідного брата Віталія, який воював з 2014 року. А ще – нареченого Богдана, який загинув 2023-го під Куп’янськом.

До речі, з батьками Богдана – Ольгою Андріївною та Олександром Марковичем – дівчина продовжує підтримувати дуже теплі відносини. А сестра загиблого нареченого, Катерина, служить з нею разом у танковому батальйоні 100-ї ОМБр.

Маючи величезний бойовий досвід, Вітамінка не втрачає віри в переможне для нашої держави завершення війни. Адже вона, її побратими та посестри борються за святе – за майбутнє України.

Тим часом у рідному Луцьку на Діану чекають мама Катерина Львівна, тато Сергій Іванович та молодший брат Павло.

Читайте також: Підрозділ наземних роботизованих комплексів 100-ї бригади з Волині очолив рейтинг Сил оборони

• У 100-й волинській бригаді показали свою майстерню НРК