У Чернівцях переселенець із Запорізької області за допомогою ШІ створив фільм про окупацію рідного міста

Як пише Молодий буковинець, стрічка розкриває, як місцева тероборона дала гідну відсіч регулярній армії РФ, вигравши час для підготовки оборони на Запорізькому напрямку.

Про рідне місто Володимир згадує з теплом. Каже, що воно було невеличким – до 20 тисяч населення. У Пологах були заводи, розвинені підприємства та залізничний вузол, який був перехрестям чотирьох важливих напрямків: на Запоріжжя (через Оріхів та Комишуваху). На Бердянськ (пряма гілка до портового міста). На Волноваху (і далі на Маріуполь/Донбас) – ключовий шлях, що з'єднує Запорізьку та Донецьку області. На Верхній Токмак: що дає вихід на кримський напрямок (через Федорівку та Мелітополь).

"Я вирішив відтворити події, які пережило наше місто, аби світ не забував", – каже автор.

Перша режисерська робота

Над фільмом чоловік працював близько двох місяців. Крім того, він самотужки написав до нього саундтрек. Це його перша режисерська робота, створена без бюджету, на власному ентузіазмі.

Під час створення використовував фотографії окупованого міста для більшої деталізації подій.

"У фільмі йдеться й про тероборону, яка героїчно чинила супротив, попри те, що сили були нерівними. Російські війська увійшли в місто 3 березня. На той момент ЗСУ у Пологах не було. У нас не було жодної одиниці техніки, лише один БТР – його і зобразив у фільмі. Я зробив акцент на діалозі головного героя та його дружини. Вона наголошує на тому, що не залишилося практично ніяких засобів для існування і прохала поїхати з нею, а він відповів, що залишиться і буде чинити супротив", – розповідає чоловік.

Презентація фільму відбулася у культурно-мистецькому центрі ім. Миколайчука. Запрошення чоловік розсилав самотужки. Зізнається, не очікував, що прийде так багато людей.

"Приємно, що на прем'єру завітали чернівчани. Але більшість все ж таки були переселенці з Поліг. Деякі навіть приїхали з сусідніх областей Чернівецької області. Люди плакали, бо все-таки чотири роки без дому… Цей фільм справді зміг об’єднати нас. Вкінці заходу мій земляк подарував прапор з надписом "Пологи – це Україна", який обов'язково ще замайорить над нашим містом", – додає чоловік.

фото: Молодий буковинець

Окупація міста й вимушена евакуація

З окупованого міста разом із сім’єю виїжджали 12 березня 2022 року.

"Спершу вирішили зачекати, думали, що території деокупують. По-перше, ми взагалі не вірили, що росіяни зайдуть, думали: навіщо їм такі малі міста. А у них, навпаки, була така тактика – малі населені пункти і починали захоплювати. В якийсь момент так жити вже було неможливо. У місті не було зв’язку, світла, газу… Ти відрізаний від світу. Ми жили у якомусь цифровому вакуумі й не знали, що відбувається навколо", – пригадує Володимир.

Такі умови, за словами чоловіка, своєю чергою ускладнювали не тільки комунікацію, зокрема і серед тероборони, а й загальну евакуацію населення.

"Усі, хто виїжджав у той час з міста, проїжджали через дев’ять блокпостів. Біля кожного потрібно було зупинитися, відкрити усі двері, багажник. На одному з таких постів сказали зняти з вікон тонування, аби було видно, хто сидить. На що я відповів, що можу просто відкрити вікна. У відповідь – погроза порозбивати скло. І ми це тонування здирали власноруч, нігтями. Але ми ще дуже легко виїхали. Є набагато важчі історії. Наприклад, моїх знайомих догола роздягали: дивилися татуювання, щоб не було ніякої української символіки. А кому не пощастило – брали в полон", – розповідає він.

• Народилася на кордоні з Росією, вперше вийшла на сцену у 72 роки: історія переселенки, яка зараз живе у Шептицькому