Чоловік після інсульту пройшов на ходунцях 50 кілометрів, щоб зібрати кошти для ЗСУ

Про це пише Молодий буковинець, передає "Еспресо.Захід".

Одинадцять років тому пан Валерій пережив інсульт. З них десять років не ходив. Лікарі не давали чоловіку втішних прогнозів, однак путилець не здався й почав займатися у тренажерному залі. Валерій придбав додому спортивне обладнання та безперестанку тренувався, але не наважувався ходити.

Такий марафон був небезпечний для здоров'я чоловіка

Одного разу Валерій Манарха загорівся ідеєю дійти до Вижниці, щоб у такий спосіб зібрати гроші на потреби одного з підрозділів 82 окремої десантно-штурмової бригади.

Тому в лютому 2024 року путилець вирішив, що буде потихеньку тренуватися ходити. А вже за місяць Валерій зателефонував волонтерці Оксані Забродоцькій, що хоче пройти з Путили до Вижниці.

Волонтерка зазначає, що рішення чоловіка було небезпечним для його здоров’я. Проте Валерій наполягав. І у понеділок, 20 травня, команда почала марафон.

"Ми пройшли 50 кілометрів за п’ять днів. Найбільший відрізок – від кінця Розтоків до Старих Кутів. Це приблизно 12,5 кілометра. Найменше – коли по Вижниці пройшлися 3,5 кілометра. Тому щоразу відстань була різною. Валерій був дуже наполегливим. Якщо наступного дня він бачив, що починаємо йти не з того місця, на якому зупинилися, то повертався назад", – ділиться Оксана Забродоцька.

Валерію Манарсі вдалося зібрати 426,5 тисячі гривень

"Ніхто не міг гарантувати, що ми пройдемо марафон до кінця. Тому сумнівалися, чи вийде в нас зібрати хоча б 200 тисяч, оскільки люди стали мало жертвувати, – каже волонтерка. – Військові замовили не один засіб радіоелектронної боротьби, а два, але дешевші. На що витратити решту коштів, ще думають. Мають декілька варіантів: вкласти гроші в ремонт автомобіля або докласти їх на дрон "Баба Яга" для бригади, адже він коштує 820 тисяч".

За словами волонтерки, маршрут марафонець проходив легко.

"Марафон видався легким. Ці п’ять днів швидко пролетіли. Наша команда волонтерів йшла разом із Валерієм. Потім долучилися водії, які безплатно нас супроводжували всю дорогу та везли додому вечері. Люди дорогою зустрічали, годували. Багато хто виходив нам назустріч: і школярі, і дорослі, і пенсіонери. Мені здається, що ніколи весь район не був настільки об’єднаний", – ділиться пані Оксана.