Щоразу як заходить піст, трендовими стають розмови про сповідь. Я не сильна у догматичному і моральному богослов'ї, але я люблю розказувати історії. Тому сьогодні буде історія про Олександра Македонського.
Колись я десь вичитала, що у Александра Македонського були роги - маленькі такі, ледь відчутні під подушечками пальців, не такі, як в оленів, помітні із пишної гриви, а скромні такі собі ріжки. Оповідають історики, що правителю світу щоразу запрошували спеціально нового перукаря. Кожен попередній перукар робив стрижку, дізнавався таємницю великого полководця і відразу ж після стрижки його умертвляли. І так по колу - треба було постригтися Александру Македонському - значить, мінус один перукар у країні. Один із чергових перукарів впав на коліна перед великим полководцем і просився, адже його вдома чекала родина з восьми дітей. Історія замовчує причини, чому полководець залишив цього перукаря жити, але факт залишається фактом - цей чоловік постриг правителя і єдиний з перукарів залишився живий. Єдина умова - під страхом смерті перукар повинен був мовчати про таємницю володаря.
Людина не може мовчати, коли її щось гнітить. Надто ж коли це зло, яке Церква називає гріхом.
Життя увійшло у звичну колію для перукаря і полководця. Роги нікуди не зникли, а ось перукар собі місця не знаходив. Він знав велику таємницю, але не міг жити з нею. Перукарі - балакучі люди за своєю природою, як офіціанти і таксисти, тож нічого дивного, що його аж розпирало від таємниці. Таємниця стала тягарем, вона каменюкою лежала на душі того, хто вижив. У вільний час перукар ходив до лісу, на річку, болота та інші безлюдні місця і кричав там травам і зіркам "У Александра є роги!". Це почув очерет і коли якийсь із пастухів, які випасали на березі озера овець, зробив із нього сопілку, інструмент замість музики видав новину: "У Александра є роги!".
Моє справжнє лице - не те, яке я дозволяю бачу на вулиці чи у facebook.
Людина не може мовчати, коли її щось гнітить. Надто ж коли це зло, яке Церква називає гріхом. Вона мусить відтінити його від себе, звільнити себе від нього. Саме тому їй для цього потрібна інша людина на шляху до Бога. Назване зло - уже не зло. Воно маліє, зменшується, ампутується від людини. Через іншу людину діє Бог. Світські психоаналітики - це про щось схоже. Але тут діють інші закони. Сповідь потрібна, коли мені треба не просто випадковий пасажир у потягу чи спеціально навчена людина з відповідним дипломом, а мені потрібне таїнство - це коли тобі потрібна допомога зверху, бо все решту недієве.
Моє справжнє лице - не те, яке я дозволяю бачу на вулиці чи у facebook. Моє справжнє обличчя - не те, що я про себе розказую, а те, яке я приховую, у таємних закапелках душі, де гніздяться темні дракони. І лише Один Бог знає, чи ми з драконами не зрослися так міцно, що стали уже одним цілим… І для цього й потрібна сповідь - щоб ми жили окремо, я і мої дракони, світле до світлого, темне до темного… Щоб одужати, потрібна діагностика. Коли я чітко знаю діагноз, а мій лікар знає анамнез, ми можемо працювати удвох над моїм одужанням.
Сповідь - це не про виговоритися. Це про роботу двох людей, синхронну і послідовну. Сповідь - то і є найбільша творчість. А не усі оці епохальні полотна, бестселери і багатосерійні фільми. Творчість починається з творення себе, а вже потім творення інших світів. Саме про це грецьке слово μετανοία (метанойя) - зміна мислення, виправлення життя.
Бо неможливо жити із знанням про роги, з ним треба ще щось і робити. Інакше про них на кожному кроці розкаже очерет, якщо не розкажу я. Але це вже зовсім інша історія.
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.