Те, що його називають блазнем усі, це зрозуміло. Цьому не заперечиш.
Майже у вічі з екранів телевізорів його називають блазнем ті, хто хоче бачити Україну європейською Україною. І ті, хто хоче бачити Україну якоюсь то там новоросійською провінцією, теж називають його блазнем. Блазень – зі всіх боків блазень, для всіх. Не виключаю, що навіть ті, хто є найближчим оточенням, коли ніхто не чує, або просто внутрішнім голосом, шепочуть собі: "Блазень"…
Тисячі, а то і мільйони шепотів за плечима щодня – блазень…
А що ж насправді означає цей новітній український політичний термін? Який міститься сенс, зміст у цьому слові на "бе"?
Зазирнув на сторінку інтернет-словника – і очі розбіглися. Блазні – на всі смаки. І кожен відтінок значення примушує і замислитися, і – прозрівати.
До діла. Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980).
БЛА́ЗЕНЬ, чол. Ну, добре, що хоч "чол.", підходить, відповідає дійсності. Хоча деякі заяви, вислови і словесні нестриманості нашої особи не завжди підтверджують, що цей варіант блазня – "чол", іноді – "сер."…
Першим пунктом словника згадується "особа при дворі монарха або вельможного пана, що розважала господаря та його гостей різними витівками, жартами і т. ін". І наводиться приклад з літератури. Зінаїда Тулуб, "Людолови": "Султан обдаровує блазнів, німих, карлів, євнухів". Пані Зінаїда передбачила. Так, нашого блазня обдарував офшорами сивобородий "султан", якого вже "пасе" ФБР, і ці дарунки можуть вилізти боком особі "при дворі монарха або вельможного пана, що розважала господаря та його гостей різними витівками, жартами і т. ін".
Друге."Комедійний персонаж у старовинних виставах". Ну, не настільки вони вже й старовинні, ті вистави: ніхто не забув і ніколи не пробачить глибоке знання блазнем можливостей "порноакторки". А приклади з літератури просто чудові. Леся Українка: "На думній гордій голові юнацькій Вбачаю я строкату шапку блазня". А ще й Тобілевич, "Життя Саксаганського": "Образ Харка не має нічого спільного з розумними й дотепними блазнями-гострословами, яких чимало є у світовій драматургії". Чудо, правда? Нічого спільного…
Третє. Переносне, зневажливе. "Про людину, яка на потіху іншим удає з себе дурника, штукаря". Степан Руданський, "Співомовки": "Хто лиш з блазнями зайде, Той сам блазнем буде!". Та ще й Іван Котляревський порадував у порівняннях: "З нудьги... Як блазень, чмокавсь та лизавсь [Юпітер]".
Четверте – лайливе. Дурень, телепень. Тут нам відкриває очі Нечуй-Левицький: "Боже мій єдиний! І цей блазень забиває мені баки". А ще й Михайло Старицький жару додає: "Тебе ще, блазня, не вчили, так я поучу!". І славетний класик Олесь Гончар не залишився осторонь: "Вавілонський ти кухар.., самого гаспида внук і всього світу й підсвіту блазень!". Нам, погодьтеся, все підходить, запам’ятаймо для нашої колекції розмаїття блазнів.
Нарешті, п’яте – сміх та й гріх, діал.. "Молокосос, малюк". Словник Грінченка: "Чи не сором такому блазневі горілку пить?". Та ще й Квітка-Основ'яненко на завершення злегка обнадіяв: "Тату, я не вітер, я вже не хлопець, не блазень". Так і чуємо: "Я – не лох! Мені – 42!"…
Це був "Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970".
1970-й…
Пів століття промайнуло – наче сьогодні сказано. Актуально… Не підвів словник, і класики наші українські не помилилися – блазня викрили всебічно.
Його стільки разів на день називають блазнем, що інший давно би кинув блазнювати.
Та народилася в Україні нечувана форма існування блазня – блазень політичний. Він виринає з керівної сауни олігархів – і у політику…
Але українцям вже з того блазня – час сміятися на кутні… Невеселим сміхом обманутих людей, які без тіні веселості цідять крізь зуби слово, що по всіх пунктах усіх словників стало винятково лайливим: "Блазень!"