Богдан Козак отримав "Орден князя Ярослава Мудрого" IV ступеня

80-річчя свого авторитетного актора (яке випало саме нині),  народного артиста України, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка Богдана Козака театр ім. М. Заньковецької  відзначив сьогодні спеціальною імпрезою, що передбачила декілька позицій. Зокрема, вручення Богдану Миколайовичу "Ордена князя Ярослава Мудрого" IV ступеня та представлення виданого Львівським Національним Університетом  ім. І. Франка альбом "Богдан Козак – актор, педагог, науковець", інформує "Еспресо.Захід".

Як прокоментував  ювіляр, якого я виловила за  надцять хвилин до імпрези, попри якісь часові віхи, він не має особливих претензій ні до часу, ні до своєї професійної форми, бо належить до тих, хто, з одного боку, вже сформований актор, а з іншого й досі допитливий учень. Ось ця готовність – попри всі свої досягнення – вчитися і дає часто-густо людині молодість душі та гостроту думки, робить її цікавішою та збавляє віку.  "Зараз ми всі живемо в одному середовищі, при схожих викликах часу, – підсумував Богдан Миколайович. – А людина - попри все – має властивість поступу, переборювання труднощів. Звісно, якщо має до цього бажання. Щиро тішуся, що навіть у тих непростих умовах, у яких перебувають нині Україна і світ, наш театр виконує свою місію. І я разом з ним".

Первісно Богдан Козак хотів бути журналістом, але почав зі слюсаря. В училищі його навчали люди, які дуже любили мистецтво. Це, напевно, геть невипадково. Коли прийшов час вступати до університету, він почув пораду краще спробувати свої сили на філологію, оскільки журналістика вимагала тоді абітурієнтів зі стажем. А бути філологом Богдан Козак не хотів. Тому зосередив свою увагу на студії при театрі імені М. Заньковецької. Невипадковим стало і те, що екзаменатором студії і частим гостем в театрі була Валентина Черняк, яка сказала йому: "Вступай, Богдане, до університету. Актор повинен бути розумним.  Зовнішності, голосу, експресії мало – потрібно мати знання". І він, на той час уже професійний актор, її послухав.  Шість років навчання на філології паралельно з роботою в театрі подарували Богдану Козаку не тільки світогляд, а ще й знайомство з неймовірно цікавими  людьми, з деким з яких приятелював ще багато десятиліть згодом. У 1999 році відкриваючи у стінах університету за сприяння Івана Вакарчука кафедру театрознавства та акторської майстерності, Богдан Козак прийшов в університетський простір уже не як людина збоку, а як випускник цієї альма матер. І ще раз переконався – все в нашому житті зумовлено чимось.

Сьогодні Богдан Козак – професор, академік Національної академії мистецтв України, завідувач кафедри театрознавства та акторської майстерності факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка, дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка, Лауреат премії Національної спілки театральних діячів України імені Йосипа Гірняка, володар орденів "Знак пошани", "За заслуги" І, ІІ, ІІІ ступенів, "Ордену князя Ярослава Мудрого" V ступеня (а тепер ще й ІV-го).

А головне – творець понад двох сотень яскравих різнопланових образів (серед яких тирани і герої-коханці, філософи і характерники тощо). А ще чудовий читець, який завжди вибудовує ті тексти, які читає (Шевченка чи Лесю Українку, Антонича чи сучасних поетів) як цикл дієвості, певної сповідницької ситуації, певних монологів, в яких закодована природа конфлікту, роздумів  наодинці з собою, конфлікту почуття і думки, конфлікту уподобань і обов’язку. І це до цієї особистості щиро вабить.

Якось в одному зі своїх інтерв'ю з Богданом Миколайовичем (яких я таки за різних нагод трохи записала) з огляду, що творча професія –відповідний ритм і стиль життя і що творці часто кажуть: "Моїй дорогій половині треба пам’ятник поставити", я спитала в цього авторитетного актора, а за що можна поставити пам’ятник саме його дружині.

"За жертовність на благо сім’ї, за дітей, за розуміння моєї праці, – відповів  Богдан Козак. – Адже дружина не менш обдарована за мене, однак вона поставила перед собою мету – служіння сім’ї. У мене теж є ця мета, але коли виходите на сцену, то забуваєте все на світі і  зосереджені лише на візіях образів і твору. Така природа фаху.  Коли Вільям Блейк малював Лота і до нього в майстерню зайшов приятель і став перед ним, щоб краще бачити його очі, Блейк сказав: "Відійди, ти заступаєш мені Лота, який сидить у цьому кріслі". Я дуже вдячний дружині за чудових дітей, за прекрасних онуків і за те, що я можу творити". 

Многая літа, Майстре!

Ярина Коваль

Фото з нинішньої імпрези Тараса Валька

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал