Слухаючи розповіді про те, як живуть за кордоном, ми хочемо жити так само: з тамтешніми зарплатами, прекрасними дорогами, дешевими автомобілями. Та є те, чого вже точно нам не слід бажати. І це – медицина. Я ніколи не могла подумати, що, живучи в Сполученому Королівстві і маючи при цьому медичну страховку, все таки їздитиму в Україну на обстеження до лікарів. Але щоб розповісти про все, повернімось до початку.
Моя перша поїздка в Англію неабияк відгукнулась на нервовій системі. Через хвилювання перед переїздом у мене навіть почалася алергія. Лікарка прописала тижневий курс уколів, і це за три дні перед вильотом. Я купила необхідну кількість ампул, а от шприців в аптеці було лише три. Звісно, до від'їзду я про них і не згадала. А дарма. У Англії ніхто шприців не продає. І сильнодіючі ліки також видаються тільки за рецептом.
В аптеках на мене дивились, немов на божевільну, й запитували: "Ви лікар? Ви не можете самі собі робити уколи!". Це в найкращому випадку. В найгіршому – обмацували уважним поглядом, намагаючись визначити, чи я бува не наркоман і чи не викликати їм поліцейських. Виявляється, для того, щоб позбутись алергії, я повинна була привезти довідку від лікаря (перекладену англійською, звичайно) і дозвіл на уколи. Тоді і тільки тоді я могла б завершити курс лікування. І лише в лікарні, під наглядом. Та поки ми владнали документи з прописками і страховкою, алергія минула сама собою.
Англійська страховка, вона ж national insurance, безплатна. Але приїжджим оформляють її довго (британці отримують її автоматично після шістнадцяти років). Знову анкети онлайн, банківські рахунки й таке інше… І плюс-мінус через два місяці вам присилають номер страховки. Ще через рік – іменну картку. Але вона не настільки важлива. Важливий є саме ваш персональний номер. Маючи його, ви можете зареєструватися у найближчій клініці. А ще – без проблем влаштуватись на роботу.
Тож маючи на руках номер, телефонуєте в поліклініку, попереджаєте про прихід, на місці заповнюєте анкету. Наступного дня вас вносять в базу й лише після цього ви можете записуватись на прийом до лікаря.
І тут починається найцікавіше.
Жодних викликів лікарів додому. Такої "опції" просто немає. А щоб записатись на прийом, можна чекати своєї черги не один день. Коли мій чоловік захворів на грип, з високою температурою, мокрим кашлем, і я зрозуміла, що звичайним аспірином тут не обійтись, зателефонувала в поліклініку. Мало того, що його прийняли лише через тиждень, і не лікар, а медсестра (!) (таке буває часто, якщо, на думку фахівців, ви не тяжко хворий), то ще й не виписали жодних ліків. Сказали пити гарячий чай і йти з Богом.
З такими ж проблемами я зіткнулась, коли в мене заболів живіт і я хотіла обстежитись. І коли були проблеми з печінкою й просила УЗД. "Ви встати з ліжка можете?" – запитували у трубці телефону. "Так", – відповідаю. "Пийте гарячу воду з лимоном і все мине".
Плюнувши на все, я вирішила записатись у приватну клініку. Але… Крім того, що за звичайне ультразвукове обстеження треба заплатити 70-200 фунтів (2520-7200 грн), то ще й чекати в такій же черзі, що й у звичайній клініці. І байдуже, наскільки кепсько ви себе почуваєте.
Насправді, слова "тяжко хворий" для британців доречні лише тоді, коли ви помираєте. Без жартів. Тому й машину швидкої допомоги моментально пропускають на дорозі. Автівки буквально виїжджають на тротуар, почувши сирену, а на вузьких вуличках Англії – це справді ще те видовище.
Цікаве ставлення тут і до вагітних. Якщо в Україні перший триместр жінка здає всі можливі аналізи, п’є вітаміни, й у випадку сильних болів лягає на збереження, то в Англії перші три місяці після зачаття тебе взагалі не вважають вагітною і не прийме жоден лікар. Навіть у приватній клініці. Навіть якщо дуже погано себе почуваєш. Бо в цих краях ранні зриви вагітності – звична справа. Ніхто до них не ставиться серйозно.
Не особливо переживають за долю вагітних і в наступні місяці. Моя подруга з Литви розповідала, що на восьмому місяці вагітності у неї почалася кровотеча, але в лікарні лише послухали серцебиття дитини й відправили додому. Серце б'ється – дитина в порядку, сказали. Й бідолашна консультувалась онлайн з лікарями з Литви.
Відсутність оплати протягом пологів і вагітності залишається хіба що єдиним плюсом у всій цій історії.
Зубні лікарі – ще одна слабка галузь британської медицини. Страховка повністю витрат не покриває, але в місцевих клініках про дантистів відгукуються не надто добре й рекомендують записуватись у приватні. Де тільки одна пломба коштує 120 фунтів (4320 грн). Але й там зубних лікарів не хвалять, тому всі приїжджі в Англії їдуть лікувати зуби додому. Серед них – і я.
Тож, заради Бога, не нарікайте на українських лікарів. Бо навіть з модернізацією медицини і намаганням багатьох наслідувати європейську, нашим лікарям уже точно не позичати людяності і співчуття до хворих. Чого не скажеш про британців.
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал