Ті, що вирушили услід за Білим Кроликом. У Львові відкрили Український павільйон Тбіліської бієнале сценографії

Це, мабуть, дуже дивно – відкрити український павільйон ІІІ-ї Тбіліської бієнале сценографії 2020, не в столиці Грузії, а у Львові.

Але так сталося: цього року через карантинні обмеження  усі учасники бієнале, яка була запланована грузинськими організаторами від 18 по 28 жовтня, презентуватимуть свій професіоналізм у межах цього дійства саме з територій рідних держав  і в режимі онлайн. І Україна в особах  11-ти самобутніх художників-сценографів з різних куточків країни – саме зі Львова, інформує "Еспресо-Захід".

Властиво, експозицію "Червоні лінії", яка розташувалася у просторі львівської Галереї сценографії (до речі, єдиної такої в Україні), можна оглянути у місті Лева уже відучора. Так вирішив її куратор і засновник галереї Олег Онещак – показати майстерність українських художників-сценографів львів'янам перш, ніж її побачать на ширших обріях.

А ця майстерність таки інтригує. Передовсім те, як театральні художники – Дарія Зав'ялова, Інесса Кульчицька, Богдан Поліщук, Алія Меженіна,  Ярослав Нірод, Олег Татарінов, Сергій і Наталія Ридванецькі, Наталія Денисова й Олександр Білозуб – переосмислюють теми та сценічний простір, наскільки глибоко і багатогранно осягають матеріал, як відчувають час і себе в ньому.  Адже йдеться як про візуальне, так і про концептуальне вирішення тієї чи іншої вистави, про напрямок і подорож без жодного авторитаризму. І це притягує, бо дає можливість пізнання  і самопізнання, власних, а не ненав'язаних  штучно кимось асоціацій, щирого діалогу.

Відтак завдяки Молодіжній Спілці театральних діячів імені Валеріана Гунія та Національному центру Грузії OІSTAT, що замислили і в 2016 році провели першу бієнале сценографії у Тбілісі, а ще завдяки ентузіазму та невтомності Олега Онещака сьогодні знаємо, чим  живуть і як бачать світ художники-сценографи в Україні. Через представлені в експозиції ескізи, макети та костюми їхнього авторства можемо скласти уявлення, у системі яких координат той чи інший театр та митець існують. Попри обрану українцями тему свого павільйону – "Червоні лінії". Адже в країні – війна.

Як ще раз про це сказати світові, який має власні клопоти? Як пояснити,  що українські митці (театральні художники зокрема) живуть у стані вимушеної роздвоєності? Адже працювати над мистецькими проектами, коли в твоїй рідній країні війна, не так просто. І в галереї сценографії придумують як – співставляють ескізи театральних костюмів з військовими у формі, ескізи сценографії з бліндажами та обстріляними будинками і вулицями, і все це в спеціально створеній незвичній паперовій арт-території.

"Це питання насправді дуже мучить кожного з нас, – сказав на відкритті виставки Олег Онещак,  і згодом продовжив думку уже в приватній розмові з "Еспресо.Захід", – чи правильно я роблю, що творю, коли хтось мерзне в окопі, що граю на сцені роль Кролика чи Лисиці, коли  на фронті практично щодня гинуть наші солдати? Напевно, кожен має власну відповідь. Але для світу ми кажемо: Ось вони - наші цікаві сучасні театральні художники, вони в нас є, але і клята війна в Україні теж є. А тому разом ми визначаємо червоні лінії".

"Мені дуже приємно взяти в цій експозиції участь, – поділилася думками з "Еспресо.Захід" головний художник Першого українського театру для дітей та юнацтва Дарія Зав'ялова. – Бо так якось складається, що художник-сценограф в уяві пересічної людини настільки утаємничений, що про нього і не знають. Живопис – це живопис, графіка—це графіка, а що таке – ескізи до вистави? Тобто наша професія – це щось на кшталт пилку з крилець метелика. Адже сценографія і костюм живе тільки, коли йде вистава. Вистави нема (тобто метелик полетів - на якийсь час чи назавжди) – пилок осипався. А участь в бієнале – це можливість представити свою працю ширше, ніж стіни театру. Та й виставу "Аліса" (режисерка Ірина Ципіна) для того, щоби показати, на що здатна, я вибрала невипадково. "Аліса в дивокраї" Льюїса Керолла від дитинства моя улюблена книжка. Бо хіба це неактуально сьогодні? "Як людині знайти себе у механізованому світі затісних та застарілих традицій? Аліса вирішує бути інакшою, ніж усі і вирушає услід за Білим Кроликом, аби в  кінці вигукнути: "Я справжня!" та здобути право творити власний Всесвіт, за власними правилами". Так, як і ми всі, художники, хто тут присутні".

Ярина Коваль

Фото Ярини Коваль

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал