Чи львівського художника Дмитра Паруту належно оцінюють у Львові? Це питання порушив на відкритті виставки графіки митця у львівській галереї Mеlanka Art одеський художник Валерій Басанець, інформує "Еспресо.Захід". Однак однозначної відповіді на це питання не прозвучало. Як зрештою, її і не могло бути. Бо вітчизняні митці, часто-густо тільки здобувши славу де-інде, мають шанс стати визнаними і вдома. Або не мають – це вже як карта ляже.
Дмитро Парута, якби створював такий острів, то забрав би на нього за їхньої згоди усіх, кого любить. А ще – усе, що любить. А це уже значно ширше, ніж власний дім, рідний Львів чи рідне Підкарпаття, де народився і виріс. Перетрансформовуючи народне мистецтво на нинішній лад, осягаючи величезні пласти української культури і водночас зважаючи на ті формальні якості, які роблять художника сучасним, він витворює світ, часто-густо наповнений символами (де йде тільки від предмета до знаку, а не навпаки), що завжди впізнаваний як його власний. Інакше кажучи, йому вдалося те, що вдається митцям далеко не завжди: витворити свій графічний космос, що справляє враження лаконічного і легкого попри те, що за цим стоїть велика праця, знання і досвід.
"Кожен художник – калька власної душі, світобачення, поведінки, – характеризував Дмитра Паруту один з учасників нонконформістського руху Одеси Валерій Басанець. – Прямолінійний і чесний в оцінках та вчинках, Дмитро Парута є таким і в мистецтві. Він – справжній. І по-справжньому, нерекламно моделює образ як своєї малої батьківщини, так і своєї країни".
А ще Дмитро Парута, як сказав про цього художника його приятель, скульптор Василь Ярич, єдиний з такою технікою, штрихом, стилістикою, що витримує її все життя. А така незмінна послідовність для втілення упродовж десятиліть життя насправді складна.
"Кожен митець, як глечик з водою, набирає в себе ту чи іншу культуру, - говорили з Дмитром Парутою за іншої нагоди. – Тільки він сам вирішує, які цінності в себе вбирати, а далі – це вже підсвідомий процес. Для мене наше національне – дуже важливе. Воно мене заповнює, з мене вихлюпує. І не обов’язково малювати якісь конкретні речі, що промовляють про Україну, вона у моїй праці присутня вже підсвідомо. Візьміть пластику Архипенка. У нього на батьківському подвір’ї стояла древня кам’яна баба, і той загальний об’єм, та пластика степу є присутніми у його творчості постійно. А він же дуже довільно з тим об’ємом поводився. робив просторові провали. І вже той простір працював на символ, міг складатися в силуети. Я не збираю реальних речей на одній площині. Вони, поєднані в одній роботі, можуть знаходитися у різних місцях і мене це задовольняє. Просто входжу у якесь вирішення образів і ті предмети до тих образів підходять. Мене щось цікавить у писанках, у гуцульській дерев’яній різьбі, у ткацтві Олени Кульчицької, іконі, то я його замальовую і вже потім компоную так, як того вимагає творча ідея. Маю за головне – кожну нову свою роботу робити якнайкраще. І ще: є твердо переконаним: добрі вчинки стверджують талант, а злі – відбирають. Тому зла намагаюся не робити".
Ярина Коваль
Фото Ярини Коваль