Тарас Возняк. Хто зірве суспільний, політичний і туристичний jackpot?

Для західного регіону України, зокрема Львівщини та міста Львова, впродовж останніх двох десятиріч туристична індустрія стала одним з визначальних факторів їхнього економічного розвитку.

Ця тенденція була посилена вибухом російсько-української війни, коли було анексовано Крим як значний туристичний регіон, і туристичні потоки переорієнтувалися на інші регіони України.

Однак ще більший вплив на туристичний потенціал регіону та його стратегію розвитку справив вибух пандемії Covid-19. Наслідком пандемії стало закриття для громадян України кордонів і, відповідно, туристичні потоки до традиційних відпочинкових регіонів, як от Єгипет, Греція, Хорватія тощо, були заблоковані.

Разом з тим санітарний режим в умовах пандемії Covid-19 змінив умови функціонування всього туристично-відпочинкового бізнесу і не тільки. Було зачинено більшість інституцій, які могли б призвести до прискореного поширення Covid-19, – а це готелі, санаторії, ресторани, транспортні компанії, туристичні компанії тощо.

Як бачимо, всі ці тенденції різноспрямовані. Якщо анексія Криму та закриття кордонів мали б збільшити і реально збільшили внутрішній туризм, що й сталося у 2014-2019 рр., то вибух пандемії Covid-19 навпаки заблокував цю тенденцію.

В результаті на початку 2020 р. туристичний бізнес був майже повністю заблокований. Регенерація туристичного потенціалу – зокрема потенціалу карпатського регіону – розпочалася з середини літа 2020 р.

Нищівний удар пандемії Covid-19 вдарив по всіх прямо і опосередковано пов’язаних з туристичним бізнесом інституціях – як от музеї, театри, опери, філармонії, спортивні та рекреаційні комплекси і т.д. Більшість з них не лише призупинили свою діяльність, а й почали терпіти збитки – тому що працівників, відповідно до законодавства, потрібно утримувати – принаймні на частковій оплаті праці, оренду, таку чи іншу, податки та інші сплати, такі чи інші, треба сплачувати.

Всі ці новітні виклики мають істотно змінити саму філософію організації суспільного життя, а тому й форми організації культурного життя, туристичного підприємництва.

Всі ці новітні тенденції та катаклізми стосуються всього регіону. Однак якнайбільше вони стосуються туристичних міст, таких як Париж, Барселона, Мілан, Прага, Краків, ну і, звісно, Львів. В Україні Львів та ще хіба що Одеса настільки зорієнтовані на справді потужні туристичні потоки. Зрештою, вони розбудовувалися останнім часом у інфраструктурному сенсі саме з огляду на обслуговування потужних туристичних потоків. Але тепер, з огляду на пандемію Covid-19, а також цілком ймовірне повторення пандемій з іншими збудниками – скринька Пандори вже відчинена, – є потреба переосмислити філософію організації суспільного і культурного життя, туристичного бізнесу, переревізувати суспільний, культурний та туристичний потенціал міста. Можливо, це переосмислення змусить переформатувати всі форми їх функціонування.

Специфікою попереднього періоду функціонування суспільного сектору було збільшення його ефективності, яке досягалося завдяки організації масових заходів, масових перевезень, уніфікованого масового обслуговування клієнтів у всіх сферах функціонування суспільного життя.

При цьому цінилося саме «тісне спілкування» – чи то в опері, чи в кафе, чи в туристичній подорожі.

Натомість Covid-19 вніс корективи – тепер неможливі заходи у тій формі, в якій вони організовувались попередньо – фестивалі, масові концерти та й просто концерти та вистави, заїзди багатомісними автобусами тепер якщо не неможливі, то не вітаються. Споживачі культурного контексту чи туристи остерігаються такого масового скупчення людей. Ба більше, цінується вже не «тісне спілкування», а дистанція, відсторонення, навіть ізоляція.

Тому, можливо, доведеться переорієнтовувати й суспільне життя, й культурне, й туристичний бізнес саме на ці нові цінності – дистанцію, відсторонення, навіть ізоляцію. І при цьому організовуватися як єдиний ефективний соціум – тобто й далі перебувати у тісному соціальному, культурному контакті одне з одним, однак у нових, дистанційованих формах. Це виклик, звичайно. До нього не готові ні суспільні чи політичні актори, ні культурні інституції, ні туристичні організації, які сподіваються, що пандемія Covid-19 минеться і все знову стане на свої місця. Однак це не так. І не лише тому, що все людство зазнало психологічної травми, яка довго не минатиме, а й тому, що з відкритої скриньки Пандори полізе ще щось – «доброзичливці» вже не відмовляться від такого ефективного способу паралізування ворожих їм спільнот. А культура та туризм  будуть невинними жертвами цих вже неуникненних терористичних протистоянь. Тому завданням і суспільних, і політичних, і культурних, і, врешті, туристичних акторів є знайти нові форми самоорганізації, які будуть співмірні цим новим викликам. Натомість наразі ми бачимо дитяче вередування і сподівання на якесь диво. Його не буде – маємо жити в нових реаліях.

І хто швидше адаптується до нових реалій, хто швидше запропонує нові форми і суспільних, і політичних, і культурних, і, врешті, туристичних активностей, той зірве суспільний, політичний і туристичний jackpot.