Нарешті оцифровано всю негатеку Героя України Бориса Возницького – багатолітнього директора Львівської національної галереї мистецтв, того, хто не боявся засновувати нові музеї і рятував для майбутніх поколінь замки та мистецькі шедеври. Мова про чотири тисячі унікальних кадрів, що їх Борис Григорович відзняв і часто навіть проявляв особисто. Про це вчора пізно ввечері на своїй фейсбук-сторінці написала донька Бориса Возницького і спадкоємиця його архіву Лариса Возницька-Разінкова.
«Коли я перевезла архів батька до себе й почала в нього заглиблюватись, гостро постало питання, що з цим усім робити, – ділиться спогадами Лариса Возницька-Разінкова з «Еспресо.Захід». – Першим кроком стала книга нотаток «Собор Бориса Возницького», що їх батько робив упродовж свого життя. Що стосується негативів та непроявлених плівок, то я й близько не уявляла, чи з того щось можна витягнути і хто би то міг зробити. Зустріч цілком з інших питань з відомим фотографом, автором та засновником Львівського фотомузею Романом Метельським несподівано вирішила цю проблему».
Фото: Facebook Лариси Возницької-Разінкової
Лариса Возницька-Разінкова розповіла, що йдеться про великий пласт історії, починаючи від часів, коли Борис Григорович досліджував постать Йова Кондзелевича та обстежував рідну Волинь, аж до численних експедицій з порятунку української національної спадщини. Зокрема, з експедицій світлин дуже багато. Приміром, з іще молодим мистецтвознавцем, у майбутньому лауреатом Шевченківської премії Володимиром Овсійчуком, який провадить екскурсію по пересувній виставці десь на виїзді (коли роботи просто розвішені на паркані) і його захоплено слухає купа людей, чи на тему відновлення давніх замків. Інша річ, що частину світлин ще треба буде розшифрувати, адже невідомо, де вони зроблені і що за об’єкти на них. На жаль, дещо із зображеного ( зокрема на Волині) уже немає.
Фото: Facebook Лариси Возницької-Разінкової
«Борис Возницький не фотохудожник, від нього високого фотомистецтва ніхто й не вимагав, – ділиться враженнями Роман Метельський. – Однак та інформація, яку отримуємо з кадрів, що він зробив, – справді безцінна. Приміром, що відбувалося з Олеським замком від перших днів, як він став підрозділом Львівської картинної галереї, чи як отримував нове життя Луцький замок. Коли я над цим працював, то переживав відчуття, схожі до тих, які мав у дитинстві, коли під Новий рік розпаковував коробку з подарунком».
На оцифрування негатеки Бориса Возницького Романові Метельському пішло два місяці потужної праці. Одна плівка на 36 кадрів займала приблизно годину роботи. 4 тисячі кадрів – це приблизно 100 годин сканування. Деякі плівки треба було вимочувати через їхню надмірну сухість, інші мити, бо дуже запилені. Для кожного кадру треба було виставляти окремі налаштування.
Фото: Facebook Лариси Возницької-Разінкової
«Сьогодні мало хто оцифровує свої архіви, – каже Роман Метельський, – а даремно. Плівки нищаться, їх може їсти шкідник, є купа інших причин пошкодження. Я був на різних семінарах з оцифровування музейних архівів. Так ось: плівки 20-30-х років ХХ століття ще можуть почекати, а післявоєнні архіви (вже радянського часу) – якщо не будуть оцифровані в найближчих 15 років – пропадуть. Якість тих плівок дуже низька. Ще й тому почин Лариси Возницької-Разінкової мегаважливий. Бо те, що відзняв свого часу Борис Возницький, – мегапотужна річ не тільки для Львова, а й для України загалом».
Як зауважила Лариса Возницька-Разінкова, сьогодні вона думає про те, щоб видати альбом батькових світлин, які є безцінними документами історії, а також про створення окремого музею Бориса Возницького. Бо цей великий чоловік того вартий!