Вимоги Орбана щодо прав закарпатських угорців з Будапешта звучать гучніше, ніж з Берегова, – заступник голови Закарпатської облради Андрій Шекета

Одинадцять вимог Орбана до України щодо прав угорської меншини, які оприлюднили після старту переговорів про вступ до ЄС, викликали жваві дискусії. Хтось називає їх тотально неприйнятними, хтось, навпаки, вважає, що було б добре, якби Україна так само активно відстоювала інтереси українських громад за кордоном. Чи існують офіційні дані, скільки етнічних угорців проживає на сьогодні на Закарпатті, та чому вимога Угорщини щодо обов’язкового представника меншини в парламенті не є неприйнятною – в інтерв’ю "Еспресо.Захід" розповів перший заступник Закарпатської обласної ради Андрій Шекета.  

У Орбана пропонують орієнтуватись дані перепису населення 2001 року, за яким на Закарпатті 12% населення – етнічні угорці. Але минуло вже 23 роки, чимало етнічних угорців, особливо ті, які отримали угорські паспорти, вже виїхали з України. Чи є дані, як змінився етнічний склад Закарпатської області за цей час? Зокрема, скільки етнічних угорців мешкає тут на сьогодні?

Щодо кількості етнічних угорців на Закарпатті, то справді офіційні цифри – це лише дані перепису 2001 року. Це був єдиний формальний спосіб визначити кількість людей, які вважають себе угорцями за етнічною приналежністю. Як змінилась їхня кількість за цей час, ніхто точно не може сказати. Можна орієнтуватися на кількість виборців, які проголосували за угорську партію у Закарпатську обласну раду. Як правило, угорці об’єднуються на виборах і підтримують свої політичні сили. Є дві політсили, які представляють угорську спільноту. Але на вибори в облраду вони йшли спільно й отримали, якщо не помиляюся, 38 тисяч голосів. Зрозуміло, що не всі прийшли на вибори та не всі 100% проголосували за КМКС. Але це єдина конкретна цифра, на яку можна спиратися. Зрозуміло, що угорців більше, ніж проголосували на виборах, але на сьогодні важко сказати, чи їх 80 тис., чи 90 тис. Тому точну цифру ніхто не озвучить.

Однією з вимог є застосування угорської мови у місцевому самоврядуванні. Якщо говорити про Закарпатську обласну раду, скільки є депутатів етнічних угорців, і чи є серед них ті, хто не володіє українською чи висловлював бажання виступати угорською або отримувати документи угорською?

Це цікавий момент. Точну кількість депутатів угорського походження я сказати не можу, бо у різних фракціях можуть бути люди, які мають якусь частину угорської крові. Щодо представників "угорської" партії КМКС – партія угорців України, то було обрано 8 депутатів. Один з них узагалі ніколи не брав участь у засіданнях – це Василь Брендзович, який постійно перебуває в Будапешті. Ще один колега від початку війни не відвідує засідання. Інші шестеро працюють. На жаль, один з лідерів угорської громади, Йосип Борто, помер минулого року. На його місце зайшов інший депутат. 

Я спілкуюся з ними особисто – всі вони знають українську мову, спілкуються українською. Хтось краще, хтось дещо гірше, але ніколи не було проблеми з порозумінням. Усі виступи вони проводять українською, документи та звернення також подають українською. 

Щоправда, на останній сесії був цікавий момент. Ми вносили зміни до регламенту на вимогу українського законодавства, яке стосувалось відеофіксації і трансляцій у прямому ефірі засідання комісій. Там чітко прописано, що мова засідань – українська. Коли ми голосували за це питання, то всі представники КМКС, окрім однієї депутатки, не проголосували за це рішення. Хоча публічно ніхто не виступав у сесійній залі проти нього чи з пропозицією дозволити інші мови, чи мови Європейського Союзу, аби не акцентувати на угорській. Тобто жодних заяв чи пропозицій від них не було, але при цьому вони не проголосували. 

З одного боку, всі розуміють, що якщо це вимога українського законодавства, то ми не можемо прописувати якісь інші речі, тож навіть якби вони подали таку пропозицію, навряд чи вона отримала б потрібну кількість голосів. Можливо, тому вони й не подавали своїх пропозицій. Але, як на мене, це неконструктивна позиція, адже свої пропозиції треба принаймні озвучувати. Тоді можна шукати шляхи їх вирішення.

Наскільки на обласному рівні налагоджена комунікація з угорською громадою, аби розуміти, чи ці вимоги Угорщини до України щодо угорської громади відповідають реальним потребам угорської громади Закарпатті? Навіть на прикладі сім’ї моїх знайомих угорців – різні покоління дуже по-різному розуміють такий "захист прав угорців". Якщо старше покоління загалом підтримують політику Орбана, то донька-десятикласниця вважає, що їх намагаються загнати в резервацію на Берегівщині. Вона хоче вступати на ІТ до Львова або Києва, але розуміє, що з її поганою українською це буде складно.

По-перше, етнічні угорці живуть не лише в Берегові, а вздовж Тиси, починаючи з Рахова. У Рахові живуть гуцули, але там також є угорці. У Тячівському районі теж, у частині Ужгородського, що ближче до Чопа. Хоча так, основна частина живе у Берегівському районі, до якого входить і колишній Виноградівський. 

З приводу того, що різні покоління мають різні бачення – це логічно. Так завжди було. Я погоджуюся з думкою цієї десятикласниці. І це те, що я намагаюся завжди пояснити. Якщо угорці (маю на увазі громадян України з угорським корінням, які живуть в угорськомовному середовищі) знатимуть також українську і знатимуть її добре – це підвищить їхню конкурентність на ринку праці, можливість зайняття посад, у тому числі й у державних структурах. Не йдеться про те, що система має бути побудована таким чином, аби вичавлювати угорську мову з їхнього кола спілкування, чи вичавлювати елементи їхньої культури. Все ж таки вони громадяни України, знаючи українську, вони матимуть можливість вчитись в українських вишах, працювати в українських компаніях чи органах влади тощо. 

До речі, в оцих 11 вимогах Угорщини до України, наскільки я знаю, йдеться про те, що треба зняти необхідність знати українську мову для посадовців високого рівня, які представлятимуть угорську громаду. Це хибний шлях. Я абсолютно за те, щоб угорці мали можливість спілкуватись угорською, але при цьому як громадяни України вони повинні знати українську. А це можна зробити лише через систему освіти.

Україна й так йде на значні зміни і погоджується з вимогами Будапешта. Тут важливо зазначити – не з вимогами угорської громади, а саме з вимогами Будапешта. Так, інколи вони синхронізовані і представники угорської громади часто озвучують подібні вимоги саме у контексті мовного питання. Але чи поділяють цю думку представники цієї громади, яким 15-17 років? Загалом усі ці вимоги звучать голосніше з Будапешта, ніж з Берегова. 

Які з цих 11 вимог логічні і їх можна обговорювати, а які – категорично неприйнятні?

Ми про ці вимоги говоримо, але я навіть не знаю, чи існують вони у вигляді документа. Сіярто їх передав, Стефанішина про них сказала. Пізніше "Європейська правда" про них написала. Але документа, по якому можна пройтись і сказати: тут ок, тут не ок – я не бачив. А формулювання важливі. 

Загалом у питаннях мови й освіти точно можна сідати і обговорювати, але не на політичному, а на експертному рівні. Це мають робити освітяни, психологи мають консультувати, з якого віку краще починати вивчати українську, які предмети.  Нам усім треба, аби наші громадяни мали можливість здобути добру освіту.

Щодо вимоги, начебто якщо є один клас іншою мовою навчання, то вся школа має працювати за правилами школи нацменшини. Це вже не добре, бо тоді порушуються права більшості учнів. Зараз є вимога, що школа може вважатися школою нацменшини, якщо є дві третини дітей – представників етнічної спільноти.

Територія, де історично проживали угорці, незалежно від їхньої кількості, має мати окремий статус – це також неправильно. Часто це була одна-дві людини – вчитель, священник чи нотар. Скажімо, гірське село, звідки я родом, було україномовним. Тому питання, чому воно повинно мати окремий статус? Взагалі у гірських районах угорці селилися рідко.

Цікавий момент з приводу гарантування представника угорської громади в українському парламенті. У матеріалі "Європейської правди" його називають абсолютно неприйнятним. Але я розумію, природу цієї вимоги. Українська громада в Угорщині має свого гарантованого представника в парламенті – нині це Ліліана Грекса. В них у законодавстві передбачено, що громади делегують свого представника до парламенту. Це не депутат. Цей представник має право виступати в парламенті, але не має права голосу. 

Тому коли йдеться про представника у парламенті, треба розібратися, чи йдеться про депутата, чи просто про представника без права голосувати. Колись вони пропонували зробити так званий Притисянський виборчий округ. Тоді б округ відповідав місцю компактного проживання угорців, і тоді зрозуміло, що обиратимуть етнічного угорця. 

Чого ще, на вашу думку, можна очікувати від Орбана в найближчі місяці, поки Угорщина головує у ЄС? Адже їхнє головування практично збіглося з початком переговорів України про вступ до ЄС?

Ми живемо в такий період, коли очікувати можна будь-чого. Але, як на мене, Угорщина не буде кардинально заважати руху України в ЄС. Вони це показали у грудні минулого року, коли Орбан вийшов, аби не голосувати проти початку переговорів щодо вступу України до ЄС. Він гравець.

Орбан – досвідчений політик з дуже непростим життєвим досвідом і креном з проамериканського ліберального політика у бік того Орбана, якого ми зараз знаємо. Зараз він зосередився на Європейському парламенті, створив групу "Патріоти", тобто він набиває собі ціну і капіталізує себе. Він буде фактичним лідером фракції Європарламенту, і на цьому він акцентуватиме свою роботу. Ці пів року головування Угорщини Орбан спробує використати на максимум. Тому зараз він менше говорить про угорську громаду в Україні, а більше про Україну як про країну, в якій іде війна.

Своїм турне в Україну, Росію, Китай Орбан продає себе зовнішньому світу і внутрішньому виборцю, як одного зі світових лідерів. Йому важливо набити собі ціну і на внутрішньому ринку, бо ситуація всередині Угорщини з погляду економіки не така уже й добра. За такою його активністю стоять також можливості переговорів з ЄС, який час від часу блокує транші для Угорщини через її позицію. Там завжди йде політичний і фінансовий торг.

Україна зі свого боку також не робитиме різких рухів, аби не дати підстави Будапешту говорити про якісь утиски угорської меншини. Мені видається, що зараз відносини Києва з Будапештом покращуються, принаймні якщо говорити про активність комунікації через різні канали. Єдиний серйозний мінус – у нас досі немає посла.

Чому Федора Шандора так і не призначили послом України в Угорщині?

Це питання до міністра чи бюрократів з МЗС. Я можу мати багато здогадок, але не буду їх озвучувати публічно, бо це, по-перше, лише мої здогадки. По-друге, Федір Шандор – мій багаторічний товариш, депутат Закарпатської обласної ради, тому гратись у конспірологію не буду. Але загалом відсутність посла грає не на користь українсько-угорським відносинам. При цьому комунікації між країнами нині достатньо, аби могли домовлятися при політичному бажанні. 

Розмовляла Зіновія Воронович