"Коли ти в небезпеці й не маєш на кого опертися, починаєш звертатися до Бога": ветеран - майстер ікон розповів про своє ремесло та шлях у війську

Андрій Бень із початком повномасштабної війни добровольцем відправився на фронт. 24 лютого 2022 року чоловік разом із друзями вирушили до військкомату.

"Потрапити на службу було доволі складним випробуванням, складним квестом. Ми туди (у військкомат) кожен день приходили, записувалися в черги. Казали, що нам передзвонять, але так і не передзвонювали. На третій день усе-таки вдалося пробитися у військкомат. І піти", – розповідає Андрій Бень.

фото: надав Андрій Бень

Спочатку військового направили у 10-й окремий батальйон, який пізніше переформували у 116-ту механізовану бригаду. Під час контрнаступу на Запорізькому напрямку воїн отримав важку контузію та розрив барабанних перетинок. 

"Це було під Роботиним, прилетіла 120-та міна. Ми якраз були в наступальній операції, я керував зведеним загоном. Прилетіла міна біля ямки, в якій ми лежали, розширила нашу ямку вдвічі, нас закопало і присипало землею", – поділився Андрій Бень.

Як поєднання подружнього кохання й любові до України здатне створити щось більше

У своїй іконотворчій майстерні Св. Миколая ветеран російсько-української війни Андрій Бень зустрічає  нас разом із дружиною Христиною та одинадцятимісячним сином Дарієм. Зараз малярня здебільшого порожня, більшу частину роботи над образами родина виконує вдома — у зв’язку з декретом дружини.

Андрій Бень із дружиною Христиною та сином Дарієм, фото: Ірина Михайленко/Еспресо.Захід

Пара познайомилася ще під час зі спільного членства у Львівському осередку Молодіжного націоналістичного конгресу – організації, яка поширює ідеї українського націоналізму. Там Андрій і Христина разом влаштовували вишколи для молоді та займалися патріотичним вихованням. 

Однак справжня історія кохання подружжя бере початок з Революції Гідності, де обоє брали активну участь: Андрій як сотник самооборони Майдану, а Христина – як її членкиня. Саме в розпал революції між ними виникли почуття, які невдовзі переросли у шлюб.

Події 2014 року стали поштовхом до спільної справи. Коли друзі подружжя вирушили в зону АТО, Андрій і Христина стали частиною волонтерського руху. Проте з розумінням необхідності забезпечити військо матеріальними речами прийшло усвідомлення, що й духовна підтримка бійців не менш важлива.

"Виникла думка, що хлопцям, окрім бронежилетів, потрібен ще духовний захист. Так зародилася ідея створити двісті іконок кишенькового формату, які військові могли б помістити в бронежилети. Ми так і зробили –  виготовили, освятили їх і передали на передову", – розповідає Андрій Бень.

Зародження іконотворчої майстерні Св. Миколая

Шлях подружжя до іконопису почався випадково, без спеціальної освіти чи чіткого плану. Христина мала мистецький фах, Андрій – технічний, проте обох завжди єднало творче бачення. Чоловік займається переважно обробкою деревини, а дружина бере на себе художню частину.

Перші спроби створити ікону були радше експериментами, ніж налагодженим процесом. З досвідом Андрій і Христина виробили власну авторську "експрес-технологію", яка дає змогу завершувати ікону за тиждень. Для порівняння, традиційне письмо ікони займає близько місяця.

фото: Ірина Михайленко/Еспресо.Захід

Процес починається з натхнення. Іноді Андрій може кілька днів дивитися на деревину, перш ніж зрозуміє, що з неї вийде.

Референсами робіт стають старовинні чудотворні ікони, знайдені в інтернет-архівах і музеях. Часто майстри відтворюють образи, що мають глибоке духовне значення, іноді – сучасні, які їм близькі. Особливістю їхньої майстерні є використання старої деревини: фрагментів шаф чи амбарного дуба, яким понад сто років. Так матеріал отримує друге життя в образі святині.

Перша ікона, яку створили Андрій і Христина, була Святого Миколая – на старій табуретці, що ледь трималася купи. Вона досі зберігається у їхньому домі. Серед образів, які найчастіше замовляють для військових, – Архангел Михаїл, святий Юрій-Змієборець і Святий Миколай. Це сильні покровителі, особливо шановані серед бійців. 

фото: Ірина Михайленко/Еспресо.Захід

Особливою для подружжя є ікона Святого Миколая Радружівського, оригінал якої зберігається в Національному музеї ім. Шептицького у Львові.

"Коли були в музеї, то близько двох годин провели біля ікони Святого Миколая Радружівського, бо вона дуже гарна, велична. Ми з дружиною милувалися нею дуже довго. Зараз, на жаль, доступу до неї немає, бо сховали твори в архіви з метою безпеки", – розповідає Андрій. 

Свої роботи майстри презентують на ветеранських ярмарках і тематичних заходах. Це для них не лише ремесло, а й спосіб підтримати побратимів, зберегти пам’ять і подарувати людям віру у захист.

Сила віри на війні

Найбільше подружжя підтримує свою 116-ту бригаду. Христина й Андрій виготовляли для хлопців ікони-медальйони святого Юрія та Архангела Михаїла. 

Андрій вважає, що віра допомагає вберегти життя воїнів на полі бою й наводить історії, коли бійці свідчили, що ікона врятувала їх від уламків. Також згадує про те, як він сам залишився неушкодженим після падіння 120-ї міни. 

"Снаряд упав за метр від нас. Ми потім знайшли в ямі цілу жменю осколків, але жоден нас не зачепив. Інакше, як чудом, це не назвеш", – розповідає він.

фото: Ірина Михайленко/Еспресо.Захід

Контузія й тимчасова глухота були тяжким випробуванням, але жодного поранення уламками Андрій не отримав. Він переконаний: у цьому є сила молитви. 

"Я точно знаю, що за нас багато хто молився. І думаю, що сила молитви дуже сильна – вона підтримує військових. Якщо маєте час і натхнення – моліться за них. Це буде найсильніша підтримка", – вважає військовий.

За його словами, війна змінює навіть тих, хто раніше вважав себе невіруючим. 

"Коли ти один на полі бою, коли немає на кого спертися, тоді багато хто звертається до Бога. Навіть ті, хто не вірив, починають молитися", – говорить Андрій.

Після отримання поранення іконопис став способом терапії для ветерана. Для Андрія та Христини створення ікон – не лише ремесло, а й спосіб передати воїнам часточку духовної опіки. Це їхній внесок у спільну боротьбу, що тримається не тільки на зброї, а й на силі віри.