Про нього розповідає 128 окрема гірсько-штурмова закарпатська бригада, передає "Еспресо.Захід".
До початку повномасштабного вторгнення Владислав працював на Укрзалізниці, а після 24 лютого прийшов до військкомату добровольцем. Під час навчання пройшов медичні курси і став бойовим медиком.
"Найважче було в Бахмуті – тоді за один день довелося евакуювати 11 поранених, ще один хлопець у результаті обстрілу загинув. На Донеччині ми працювали разом із 93-ю бригадою. То я надавав допомогу всім, не питаючи, хто звідки. Евакуювати поранених можна було тільки увечері, тому хлопці, котрих поранило зранку чи в обід, весь час залишалися зі мною. Увечері тих, хто не міг іти, клали на ноші й несли до переправи. Звідти їх забирала машина й везла в медичний пункт чи лікарню", – розповідає Бамблбі.
Як кажуть побратими, хлопці настільки звикли до нього, що кличуть не залежно від приналежності до бригади. У певний момент 93 бригада навіть хотіла забрати його до себе, проте Владислава не віддали.
"Він і командира роти врятував після поранення – прибіг, швидко надав допомогу, а увечері евакуював. Коли треба, біжить в окопи, бліндажі. А потім повертається з пораненим, нерідко під обстрілами", – додає його побратим.
Як згадує сам Бамблбі, одним із найважчих для нього був воїн із трьома осколковими пораненнями в шию, якого вдалося врятувати і зараз із ним вже усе добре.
"Найгірше під час бою – це обстріл танка прямою наводкою, – продовжує бойовий медик. – Від нього одразу гинуть, мало хто виживає. Хоча в нашому підрозділі кілька бійців вижили. А найважчі рани від 120-го міномета, вони дуже серйозні. Але всі хлопці, котрим я надавав допомогу, – вижили".