"Нам казали, щоб ми не канючили грошей, бо війна неможлива", – волонтерка Галканова-Лань

"Зараз ми маємо великий шанс показати всім, що маємо своє місце на цій планеті. Нам постійно казали, яка геніальна російська драматургія і ми ще до неї не доросли. Але я гадаю, ми її вже переросли. Хочу забрати у людей ностальгію за СРСР, яка дуже часто вилазить", – розповідає Олеся. 

З 2014 року, відколи у країні почалась війна, жінка є ще й волонтеркою з величезним досвідом.

"Еспресо.Захід" поспілкувався з мисткинею про поєднання роботи в театрі та волонтерства, які люди їй зустрічались у благодійній діяльності, а також про те, як працювати з допомогою так, аби потім ні в кого не виникало додаткових запитань.

"Вмовили покійного Петра Бенюка після вистав оголошувати нашу збірку грошей на армію"

Олеся Галканова-Лань переконана, що зараз волонтерами є – вся країна. Просто у кожного – своя історія допомоги іншим. Її власна розпочалась ще до Революції гідності, коли допомагала хворим дітям. А вже під час Майдану соціальне волонтерство поступово переростало у військове. Вона однією з перших почала збирати гроші саме на військову допомогу для українських воїнів, коли в країні ще не було й мови про війну. 

"По-справжньому я злякалась у березні 2014 року, коли почалась анексія Криму. Це було десь 3-4 березня. Я була якраз на Майдані, займалась інформаційною роботою в Українському домі. Хлопці почали збиратись і казати: "Ми їдемо, бо буде війна". Мені ці слова не давали спокою. І, зізнаюсь, стрес в мене був більший саме у 2014-му, коли відібрали Крим. Дідусь мені завжди казав "Москалі нас просто так не лишать, буде війна". Всі роки про це пам'ятала", – пригадує минулі події Олеся.

Саме з початку березня 2014 року і розпочали свою першу збірку для фонду "Повернись живим".

"До мене подруга підійшла і сказала: "давай будемо збирати гроші, бо ж війна буде". А тоді, зауважте, ще навіть нічого не було в Донецьку і Луганську. Підійшли до директора театру Заньковецької й сказали: "хочемо збирати гроші на армію". Він, звісно, був здивований, бо не розумів, як це має відбуватись. Але дав свій дозвіл на збір коштів гроші після вистав. Познайомились з хлопцями з фонду "Повернись живим", з тодішнім керівником Віталієм Дейнегою, і перші зібрані кошти передали на тепловізори", – розповідає Галканова-Лань.

Жінка наголошує, що навіть ще на початку допомоги війську, люди активно здавали гроші, тим більше в театрі. Адже люди довіряють театру.

"Разом з подругою і колегою з театру М. Заньковецької Оксаною Романко попросили покійного Петра Бенюка, щоб він після вистав оголошував, що ми будемо збирати гроші на армію. Багато хто на нас кричав і казав, що війна неможлива, навіщо гроші канючити. Але Бенюк погодився. Він оголошував після кожної вистави, а ми стояли зі скриньками. Назбирали, як для нас, величеньку суму, з чого страшенно раділи, і повезли готівку в Київ", – додає артистка. 

Згодом, каже, зав'язались знайомства з іншими волонтерами – в госпіталях чи просто телефоном. З деякими й досі тримає тісний контакт – наприклад ветерани АТО Олександр Бабченко та Олександр Чалапчій.

на фото Олеся Галканова-Лань і Олександр Бабченко

"Тихі волонтери" – люди, які не афішують свою роботу

З початком повномасштабного вторгнення Олеся Галканова-Лань відновила всі старі та призабуті контакти. Перших декілька годин налагоджувала комунікативні зв'язки, а вже о 10 ранку отримала перший дзвінок про замовлення на фронт. Так почався новий виток волонтерства. 

"Звісно, ми чекали, що має щось розв'язатись. Тому тривожний рюкзак я зібрала 16 лютого. Як і всі мала стрес і шок, але вже о 10 ранку мені подзвонили й запитали "Працюємо?". Я відповіла: "Звісно, так", – каже Олеся.

Також в той час, окрім логістичних нюансів, розпочала роботу над книжкою про волонтерів, про яких нині мало хто згадує. Йдеться про людей, які зустрічали потяги з евакуйованими й відправляли їх за кордон. Їхню роботу на початку березня вважає титанічною.

"У той день я ще поїхала на репетицію, хоч розуміла, що на тривалий час моя робота завершується і буде полягати в іншому. Почали швидко збирати на потреби, а запитів в перші кілька днів було надзвичайно багато. Зазначу, один із цікавих досвідів тих днів отримала, коли мене попросили написати книжку про волонтерів на вокзалах. Брала в них інтерв'ю півтора місяця. Ця робота, яку вони робили день у день, просто фантастична. Деякі з них вже зареєстрували громадські організації", – додає волонтерка. 

За словами театралки, саме на вокзалі волонтери мали таку собі невеличку волонтерську державу, якій на той момент ніхто не допомагав. 

"До 7-8 березня вони працювали самі. Це була цілковита самоорганізація. І так було по всій Україні. Як на мене, волонтер – це людина, яка організовує. Тому не можна надто багато приписувати одній людині, бо волонтер купив за гроші, які йому далі інші люди, а не за свої. Тому вважаю, що волонтерить вся Україна", – переконана Олеся. 

Важливо юридично документувати свою роботу

Вона радить усім волонтерам детально документувати кожен свій крок і офіційно оформляти свою діяльність.

"Ті волонтери, які зареєстрували громадські організації, будуть почувати себе в більшій безпеці, ніж ті, які ГО не мають. До них виникає довіра, адже людина може відкрито прийти, запитати чи подивитись, на що вона дала гроші", – пояснює волонтерка.

Попри це, Галканова навіть уважних волонтерів не вважає зараз захищеними. Адже їм бракує законодавчої бази, що регулювала б волонтерську діяльність в Україні.

"Волонтери в Україні не є захищеними. Нам потрібен закон, або хоча б правка до закону – про надання допомоги. Щоб чітко було прописано: про волонтерські благодійні фонди, про громадські благодійні фонди, про громадські організації", – зазначає Галканова-Лань.

Вона додає, що з 2014 року волонтери стали важливою складовою українського суспільства. 

"Модель варто шукати в міжнародних волонтерських організаціях. От, для прикладу, UNICEF. Можна взяти за модель міжнародні закони й накласти на реалії України. Також в Україні поки нема закону про меценатство. Знаю, що такий законопроєкт готували для подання у Верховну Раду. Він дуже важливий, бо волонтерська допомога – це, в принципі, і є меценатство", – наголосила режисерка. А та ситуація, що зараз перевіряють і так взялись за волонтерів, зав'язана на політичних аспектах. "Звичайно, трапляються і такі випадки, коли просто дурили й брали гроші. Можливо тому, що нема власне системи волонтерства", – зауважила жінка.

"Ми подарували гвинтокрилам очі"

За час напруженої волонтерської роботи від початку повномасштабного вторгнення, Олеся Галканова-Лань призабула про творчість. Мріє повернутись до улюбленої справи і з серпня намагається робити це активніше.

"Зараз пишемо рок-оперу про Анну Київську, бо ми повинні знати свою історію. Але волонтером готова працювати до перемоги. А вже коли ми переможемо, хочу повністю повернутись до своєї роботи. Бо культура – це важливо, і зараз хлопці за неї також ведуть боротьбу", – пояснила режисерка.

А насамкінець пригадала, як її вразило повідомлення від хлопців з передової, про важливі ґаджети для гвинтокрилів.

"Треба було упродовж доби закрити потребу з павербанками. Дівчата з цілого Львова їх збирали. Це було надзвичайно важливо, ми знаємо заради чого докладали максимальних зусиль. Ми подарували гвинтокрилам очі – це одне з тих приємних повідомлень, заради яких варто працювати".

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.