"Нам казали, щоб ми не канючили грошей, бо війна неможлива", – волонтерка Галканова-Лань
Олеся Галканова-Лань – театральна режисерка та композиторка, кінопродюсерка. Серед робіт – фільми "Жива", "Король Данило". "Пітера Пена" перекладала з англійської. Режисер-постановник "LaWkи" Олександра Гельмана, "Попелюшки", "Гри" та багатьох інших. Ще з університетської парти режисерку завжди дратувало рівняння на російську драматургію. Сьогодні вона переконана, що українські митці її значно переросли
"Зараз ми маємо великий шанс показати всім, що маємо своє місце на цій планеті. Нам постійно казали, яка геніальна російська драматургія і ми ще до неї не доросли. Але я гадаю, ми її вже переросли. Хочу забрати у людей ностальгію за СРСР, яка дуже часто вилазить", – розповідає Олеся.
З 2014 року, відколи у країні почалась війна, жінка є ще й волонтеркою з величезним досвідом.
"Еспресо.Захід" поспілкувався з мисткинею про поєднання роботи в театрі та волонтерства, які люди їй зустрічались у благодійній діяльності, а також про те, як працювати з допомогою так, аби потім ні в кого не виникало додаткових запитань.
"Вмовили покійного Петра Бенюка після вистав оголошувати нашу збірку грошей на армію"
Олеся Галканова-Лань переконана, що зараз волонтерами є – вся країна. Просто у кожного – своя історія допомоги іншим. Її власна розпочалась ще до Революції гідності, коли допомагала хворим дітям. А вже під час Майдану соціальне волонтерство поступово переростало у військове. Вона однією з перших почала збирати гроші саме на військову допомогу для українських воїнів, коли в країні ще не було й мови про війну.
"По-справжньому я злякалась у березні 2014 року, коли почалась анексія Криму. Це було десь 3-4 березня. Я була якраз на Майдані, займалась інформаційною роботою в Українському домі. Хлопці почали збиратись і казати: "Ми їдемо, бо буде війна". Мені ці слова не давали спокою. І, зізнаюсь, стрес в мене був більший саме у 2014-му, коли відібрали Крим. Дідусь мені завжди казав "Москалі нас просто так не лишать, буде війна". Всі роки про це пам'ятала", – пригадує минулі події Олеся.
Саме з початку березня 2014 року і розпочали свою першу збірку для фонду "Повернись живим".
"До мене подруга підійшла і сказала: "давай будемо збирати гроші, бо ж війна буде". А тоді, зауважте, ще навіть нічого не було в Донецьку і Луганську. Підійшли до директора театру Заньковецької й сказали: "хочемо збирати гроші на армію". Він, звісно, був здивований, бо не розумів, як це має відбуватись. Але дав свій дозвіл на збір коштів гроші після вистав. Познайомились з хлопцями з фонду "Повернись живим", з тодішнім керівником Віталієм Дейнегою, і перші зібрані кошти передали на тепловізори", – розповідає Галканова-Лань.
Жінка наголошує, що навіть ще на початку допомоги війську, люди активно здавали гроші, тим більше в театрі. Адже люди довіряють театру.
"Разом з подругою і колегою з театру М. Заньковецької Оксаною Романко попросили покійного Петра Бенюка, щоб він після вистав оголошував, що ми будемо збирати гроші на армію. Багато хто на нас кричав і казав, що війна неможлива, навіщо гроші канючити. Але Бенюк погодився. Він оголошував після кожної вистави, а ми стояли зі скриньками. Назбирали, як для нас, величеньку суму, з чого страшенно раділи, і повезли готівку в Київ", – додає артистка.
Згодом, каже, зав'язались знайомства з іншими волонтерами – в госпіталях чи просто телефоном. З деякими й досі тримає тісний контакт – наприклад ветерани АТО Олександр Бабченко та Олександр Чалапчій.
на фото Олеся Галканова-Лань і Олександр Бабченко
"Тихі волонтери" – люди, які не афішують свою роботу
З початком повномасштабного вторгнення Олеся Галканова-Лань відновила всі старі та призабуті контакти. Перших декілька годин налагоджувала комунікативні зв'язки, а вже о 10 ранку отримала перший дзвінок про замовлення на фронт. Так почався новий виток волонтерства.
"Звісно, ми чекали, що має щось розв'язатись. Тому тривожний рюкзак я зібрала 16 лютого. Як і всі мала стрес і шок, але вже о 10 ранку мені подзвонили й запитали "Працюємо?". Я відповіла: "Звісно, так", – каже Олеся.
Також в той час, окрім логістичних нюансів, розпочала роботу над книжкою про волонтерів, про яких нині мало хто згадує. Йдеться про людей, які зустрічали потяги з евакуйованими й відправляли їх за кордон. Їхню роботу на початку березня вважає титанічною.
"У той день я ще поїхала на репетицію, хоч розуміла, що на тривалий час моя робота завершується і буде полягати в іншому. Почали швидко збирати на потреби, а запитів в перші кілька днів було надзвичайно багато. Зазначу, один із цікавих досвідів тих днів отримала, коли мене попросили написати книжку про волонтерів на вокзалах. Брала в них інтерв'ю півтора місяця. Ця робота, яку вони робили день у день, просто фантастична. Деякі з них вже зареєстрували громадські організації", – додає волонтерка.
За словами театралки, саме на вокзалі волонтери мали таку собі невеличку волонтерську державу, якій на той момент ніхто не допомагав.
"До 7-8 березня вони працювали самі. Це була цілковита самоорганізація. І так було по всій Україні. Як на мене, волонтер – це людина, яка організовує. Тому не можна надто багато приписувати одній людині, бо волонтер купив за гроші, які йому далі інші люди, а не за свої. Тому вважаю, що волонтерить вся Україна", – переконана Олеся.
Важливо юридично документувати свою роботу
Вона радить усім волонтерам детально документувати кожен свій крок і офіційно оформляти свою діяльність.
"Ті волонтери, які зареєстрували громадські організації, будуть почувати себе в більшій безпеці, ніж ті, які ГО не мають. До них виникає довіра, адже людина може відкрито прийти, запитати чи подивитись, на що вона дала гроші", – пояснює волонтерка.
Попри це, Галканова навіть уважних волонтерів не вважає зараз захищеними. Адже їм бракує законодавчої бази, що регулювала б волонтерську діяльність в Україні.
"Волонтери в Україні не є захищеними. Нам потрібен закон, або хоча б правка до закону – про надання допомоги. Щоб чітко було прописано: про волонтерські благодійні фонди, про громадські благодійні фонди, про громадські організації", – зазначає Галканова-Лань.
Вона додає, що з 2014 року волонтери стали важливою складовою українського суспільства.
"Модель варто шукати в міжнародних волонтерських організаціях. От, для прикладу, UNICEF. Можна взяти за модель міжнародні закони й накласти на реалії України. Також в Україні поки нема закону про меценатство. Знаю, що такий законопроєкт готували для подання у Верховну Раду. Він дуже важливий, бо волонтерська допомога – це, в принципі, і є меценатство", – наголосила режисерка. А та ситуація, що зараз перевіряють і так взялись за волонтерів, зав'язана на політичних аспектах. "Звичайно, трапляються і такі випадки, коли просто дурили й брали гроші. Можливо тому, що нема власне системи волонтерства", – зауважила жінка.
"Ми подарували гвинтокрилам очі"
За час напруженої волонтерської роботи від початку повномасштабного вторгнення, Олеся Галканова-Лань призабула про творчість. Мріє повернутись до улюбленої справи і з серпня намагається робити це активніше.
"Зараз пишемо рок-оперу про Анну Київську, бо ми повинні знати свою історію. Але волонтером готова працювати до перемоги. А вже коли ми переможемо, хочу повністю повернутись до своєї роботи. Бо культура – це важливо, і зараз хлопці за неї також ведуть боротьбу", – пояснила режисерка.
А насамкінець пригадала, як її вразило повідомлення від хлопців з передової, про важливі ґаджети для гвинтокрилів.
"Треба було упродовж доби закрити потребу з павербанками. Дівчата з цілого Львова їх збирали. Це було надзвичайно важливо, ми знаємо заради чого докладали максимальних зусиль. Ми подарували гвинтокрилам очі – це одне з тих приємних повідомлень, заради яких варто працювати".
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.
- Актуальне
- Важливе