Минає 9-а річниця з дня смерті дисидентки Ірини Калинець. Найпроникливіші рядки з її віршів

Сьогодні, 31 липня, минає 9 років з дня смерті Ірини Калинець – письменниці, поетеси, дисидентки, багаторічної бранки концтаборів, активістки правозахисного руху. 

1998 року за громадську діяльність її визнано "Героїнею світу" (США, Рочестер), 2000 року – нагороджено орденом Княгині Ольги III ступеня, повідомляє "Еспресо.Захід".

Народилася Ірина Калинець (в дівоцтві – Стасів) у 1940 році у Львові. Після закінчення школи вступила на філологічний факультет Львівського університету Франка, згодом викладала українську мову на літературу в "Львівській Політехніці".

Разом з чоловіком Ігорем Калинцем були близькими друзями таких відомих дисидентів і політв’язнів, як Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Іван Гель, Михайло Горинь, Валентин Мороз та інші. Під час другої хвилі брежнєвських репресій, 1970 році була звільнена з роботи за виступи на захист переслідуваних діячів культури, влаштувалася працювати ткалею.

У липні 1970 підписала протест дев'яти громадян Львова проти арешту Валентина Мороза, надсилала петицію до прокуратури УРСР з проханням дозволити бути присутніми на судовому розгляді справи Мороза. Щодо порушень у цій справі писала листи Голові Ради міністрів СРСР і до Верховної Ради УРСР. 

Заарештована в січні 1972 року, після "сумного вертепу". Всього тоді було заарештовано 89 "шістдесятників" (55 із них – із Західної України), в тому числі Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл та інші.

Під час слідства на допити викликали близько сотні її учнів. У підсумку Ірину Калинець засудили до 6 років ув'язнення в таборах суворого режиму та до 3 років заслання. Через півроку такий же вирок дістав її чоловік. Ув’язнення відбувала в Мордовії, брала участь у політичних акціях ув’язнених, писала звернення в прокуратуру, генеральному секретареві ООН, в комітет прав людини ООН, оголошувала голодування. Заслання разом із чоловіком відбувала в Читинській області.

До Львова повернулася в 1981-му. Брала активну участь в національному русі кінця 80-х, з 1990 – депутат Верховної Ради України. Очолювала обласне управління освіти, займалася дерусифікацією та українізацією шкільної освіти. 

Читайте також: Дисидент і "шістдесятник" Іван Дзюба святкує ювілей

Померла внаслідок важкої недуги 31 липня 2012 року. Ірина Калинець працювала до останніх годин життя. В останні роки займалася перекладом Біблії.

21 грудня 2017 року ухвалою ЛМР середній загальноосвітній школі № 87 присвоєно ім'я Ірини Калинець.

Уривки з поезій Ірини Калинець

  1. Ми ще живі, коли нас хтось кохає,

коли на вічну пам’ять споминає,

хустинку прикладаючи до віч…

  1. Вірш, який присвятила Василеві Стусу:

Ще того віку вистачить. Ще того

життя полинного, щоб вік перебрести

лишивши цю пустелю, як хрести

лишають на могилах… Злого,

найзлішого не вигадати дня,

ніж цей, розп’ятий на дротах ослизлих…

Як тільки вечорова тінь забризне

на обрій неба, я твоє ім’я

повторюю в молитві. Шепіт гасне,

як гаснуть зорі в світанковій млі.

Ще того віку вистачить для щастя

прийти і вмерти на своїй землі.

  1. А я ще вернуся у Львів

І буду в ньому вічно жити,

Бо там розцвів мій перший спів,

Найпершого кохання квіти.

Там наливався щастям дім,

Як повінню весняні ріки,

Ти, Львове, завше будь моїм,

Бо я твоя навіки.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.