У політесі виходок було дуже легко знайти – "на запах", а в Могилянці довелось видивлятись таблички та питати перехожих.
За два десятиліття подорожей, життя та роботи у багатьох країнах я помітив залежність - туалети це один з найкращих індикаторів розвитку суспільства назагал і його окремих складових. І я не кажу про туалетні кімнати в дорогих готелях та ресторанах - там все нудно, однаково і майже стерильно, а саме про ті з якими ви стикаєтесь у повсякденному житті.
Пам'ятаю ще в школі був окремий "учительський" туалет, що зачинявся на ключ, а ключ оберігався як скарб. А для учнів був вуличний туалет з кількома дірками в підлозі і кілька внутрішніх. Ну, і ставлення до нас, учнів, було без особливої поваги. Рік повчився в політесі з ароматними курилками - то був совок совком. А коли, з другого разу, вступив у Могилу, то я прифігів, бо до мене в житті в навчальних закладах не ставились як до людини, а ще я ніколи не бачив таких чистих громадських виходків.
За час проживання у Канаді та Скандинавських країнах я помітив, що скрізь є туалети для відвідувачів. Ти йдеш в лікарню, поліклініку, чи аналог ЦНАПу, і там є туалети і ніхто не каже, що це тільки для працівників. Ті туалети простесенькі, але чисті. А в Україні, здебільшого, туалети несуть функцію вказування тобі, смерду, на твоє місце - ти маєш страждати і терпіти. Навіть якщо тебе і пустять, то це буде як екстрапослуга з панського плеча.
Окрім доступу, є ще й проблема в стані тих екслюзивних локацій. Я постійно радію, що народився чоловіком і мені дещо легше попісяти, не торкаючись нічого і не виконуючи вправи з йоги. Особливо дякую своєму щастю в чудових вагонах Укрзалізниці. Насправді таке ставлення одне до одного і його відображення в туалетній інфраструктурі є не тільки в Україні, а в багатьох суспільствах. Але їх об'єднує саме невисокий рівень поваги до інших і до самих себе.
Я дуже радий, що в Україні ситуація покращується з кожним роком. Тиждень тому зайшов у свою рідну школу в Хусті і побачив, що той архітектурний об'єкт типу "сортир" знесено, і для мене це символ позитивних змін і розвитку в правильному напрямку.
Про автора: Михайло Петечук, консультант з бізнес-стратегій, що постійно тиняється світом, але ненавидить подорожувати.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.