Олег Рибачук в інтерв'ю програми "Студія Захід" з Антіном Борковським на Еспресо поділився думками про причини кадрових скандалів у команді Володимира Зеленського. Про це інформує "Еспресо.Захід".
Схоже на те, що до президента Зеленського полетіли не просто "чорні інформаційні лебеді", а цілі зграї розпочали на нього атаку. От донедавна його соратник Андрій Богдан розпочав свої одкровення, вживаючи фразу про "біполярочку", а з другого боку улюблений чоловік улюбленої секретарки президента Зеленського, який за сумісництвом виявився заступником міністра МВС, теж продемонстрував, що далеко не все добре, таки би мовити, в лавах "слуг народу".
Цей сценарій прогнозувався. Коли почала нагнітатися ситуація навколо стосунків найвпливовішого і найбагатшого, багато експертів говорили про те, що, мовляв, "зараз почнеться". Просто були деякі сподівання, що, може, якось домовляться і все зійде "на пси". Але нічого не сходить "на пси", бо вже підключилися політики.
Найстрашніший системний висновок, що колишній помічник російського боксера Валуєва, депутата Держдуми, може опинитися на посаді заступника міністра МВС. А його кадровим ліфтом стала улюблена дружина, і це дуже напружує.
Проблема більша. Проблема в тому, що у нас інститут президента ніяк не врегульований. Тобто ми ніяк не впливаємо на те, кого президент призначає у свій офіс, немає ніяких законодавчих обмежень, немає жодної структури, яка може контролювати і перевіряти. Нещодавно я був у прямому ефірі, і так вийшло, що там був експолковник із міністерства внутрішніх справ, якому я поставив запитання: коли я прийшов на посаду, то сказав, що жодного кадрового призначення без відповідних процедур, коли кожна правоохоронна структура дає інформацію від себе, що ця людина дійсно може займати посаду, не буде. Але що в мене трапилося, і пан полковник підтвердив це: на всі свої запити без винятку я отримував відписку, як у фільмі "17 миттєвостей весни": "истинный ариец, характер нордический, семьянин" і все. Один абзац, наче під копірку. На що пан полковник сказав: "Знаєте, у нас такий порядок. Якщо немає рішення суду по тому чи іншому кандидату, то ми не можемо нічого іншого сказати". Я був цим шокований. Тоді до якого рішення я дійшов: створив невелику структуру з людей, які мали оперативну інформацію про кандидатів зі сфери правоохоронних органів і звідти отримував реальну інформацію. Тому для мене зрозуміло, що Аваков брав цього заступника міністра на прохання президента, бо ніяких підстав, професійної підготовки, кадрового відбору не було.
За моєю оперативною інформацією, його брали таки на прохання президента.
Тут інших варіантів і не може бути. Але така ситуація відбувається не тільки при цьому президентові. Це та система влади, яку ми побудували. Коли кадрові рішення приймаються не за рахунок того, що політична сила, з якою ти прийшов, делегує людей і бере на себе відповідальність, і не через конкурси. Тут треба далі згадати, подумати про те, що говорять багато українських розвідників, контррозвідників, – Росія власне таких людей просуває і недаремно такі люди з’являються на різних щаблях влади. І коли наша контррозвідка, виявляється, ніяк не може протидіяти цьому, то проблема значно серйозніша. І не тільки в тому, що президент призначив, а ми взагалі не маємо уяви, на яких щаблях української влади при таких кадрових перипетіях маємо професійно підготовлених агентів ворожої розвідки. Це просто неприпустимо. І це можна змінити тільки тоді, коли у нас з’являться незалежні інститути, які не озираючись перевірятимуть будь-кого – від президента до співробітника нижчої ланки Кабміну.
А в теперішній ситуації, хто мав би відповідати за такі призначення з таким шлейфом, зрештою факапи на всю Україну, якщо не на весь світ.
Річ у тім, що при такій побудові системи влади, як у нас, є люди, які формально відповідають, а є люди, які реально все вирішують і ні за що не відповідають. Мені зрозуміло, що є люди, які формально в Міністерстві внутрішніх справ мали б усе це зробити, але ж також зрозуміло, якщо пішло прохання від президента до міністра, а міністр попросив ще когось, то всі процедури просто обійшли. Натомість з’явилося рішення, яке потім якось легітимізували. Тому проблема не в тому, що немає офіційно відповідальних, а що ці інституції не працюють.
Наскільки я розумію, справа "зав’язана" ще й на радниці чи то секретарці президента. І з цим значно складніше, тому що стосовно неї кадрових висновків наразі немає.
Мало того. У пресі була інформація, що вона офіційно може не бути навіть штатною співробітницею Офісу президента, що вона отримує зарплату десь у "95 кварталі". А це ні на яку голову не налазить. Але очевидний факт - це не просто секретарка, яка сидить у "передбаннику", а це людина, котра поруч з президентом всі робочі дні, знає все, чує і фіксує. Така людина дійсно потрібна, це зрозуміло, у кожного президента є особистий помічник, у кожного посла, у кожного західного дипломата є такий помічник. Наприклад, якщо я питаю у послів, як з ними зв’язатися, то вони завжди дають телефон особистого помічника/помічниці, людини, яка знайде і передасть важливу інформацію. Ця функція надзвичайно важлива. Але, повторюю, чи проходила ця секретарка відповідні перевірки, чи рахується в штаті, чи її можна викликати на допит наприклад. У мене є величезні сумніви, що таке може трапитися при нинішній системі, коли жоден з правоохоронців не наважиться і близько підступити до подібного розслідування.
Я з величезним побоюванням ставлюсь до ситуації, коли президентський офіс, як свиняча голова, нафарширований невідомо якими людьми. Ми не можемо їх верифікувати, але вони безпосередньо впливають на президента. А особливо, якщо врахувати інформацію чи фантазію Богдана, то стає моторошно. Адже він ображає людину, яка не є стійкою і стабільною в своїй поведінці. А це означає, що вони можуть з легкістю на нього накидувати потрібну їм інформацію для того, щоб рухати ним у потрібному комусь напрямку.
Я вважаю, що ми жодним чином не можемо просто відволікатися на якісь другорядні речі, а нам треба сказати українцям: зараз йде кампанія і скоріше за все у президента Зеленського шансів на другий термін не багато, а якщо послухати того ж Богдана, то дай бог, щоб він досидів до кінця першого терміну. Але ж це не перша ситуація, не перший президент. При кожному президентові існував так званий "клуб любих друзів", людей, які могли взагалі ніде не рахуватися, але мати кабінети поруч з президентом, як це було, наприклад, при Кучмі – найуспішнішому президентові. При кожному президентові виникали такі ситуації. Як на мене, це свідчить про одне, що треба нарешті порозумнішати, не вестися… Мовляв, от зараз ми маємо такого непрогнозованого, некерованого президента, але якщо ми оберемо когось іншого, то, не змінюючи нічого, може, щось зміниться. Мене це реально злить. Бо ми ж розумні люди, маємо робити висновки, що не випадково кожен президент за нинішніх правил стає або заручником свого оточення, причому не політично підібраного оточення, не того, за яким стоїть політична сила, а різного. Хтось - односельчанин, хтось разом у казармі був, з кимось разом у в’язниці сидів. І такі люди підбираються уже вкотре. Тобто питання у мене – доки ми, українці, будемо грати в цю "російську рулетку": може, ми когось оберемо і тоді… Я впевнений, що нам потрібно робити зміни, потрібно піднімати дискусію про баланси в гілках влади, проте, яким чином має працювати інститут президента, кому він підконтрольний.
Читайте також: Гогілашвілі працював заступником голови МВС без диплому магістра
Наскільки я розумію теперішню диспозицію, ми маємо славний період української криптосемиолігархщини і маємо певні групи олігархів, які хочуть більше впливати на президента, ніж би це хотіли дозволити їхні конкуренти. Ця конструкція була би доволі стабільною, якби не оцей психологічний момент. Як я розумію, Ахметов починає свою індивідуальну вендету. В Коломойського геть інший план.
Ну ми це бачимо. Вчора, готуючись до нашої програми, вирішив все таки побути пересічним телеглядачем і зайшов на "Україну 24". А зараз у нас же кожен канал має своє ток-шоу. Так от по тому, які гості, які учасники і яка тональність дуже легко зорієнтуватися, що відбувається. По-перше, у нас немає монополії в цьому і це дуже добре, бо немає однієї державної кнопки, яка формує суспільну думку. По-друге, у нас справді відбувається внутрішньо олігархічна боротьба, яка була завжди. Президент Зеленський виграв вибори саме тому, що не робив ставку на олігархів.
Але олігархи робили на нього ставку.
Так, проте люди Зеленського скоріше за все ніяких особливих проблем не мали з фінансуванням і тим, що треба було з кимсь домовлятися. Як сказав Зеленський, і ці слова могли адресуватися олігархам: "Я вам ничего не должен". З тим же Коломойським Зеленський був як мінімум серйозним партнером. Я колись цитував Хорошковського, коли він ще був у РНБО, який радіючи сказав: "Ось, підписали контракт з "95 Кварталом" на "Інтері". Тобто для будь-якого каналу мати "95 Квартал" було за щастя, боротьба йшла за це. Це ж не просто так, не з вулиці підібрали і дали можливість бути впізнаваним, він свою роботу зробив. Тому в нього, на відміну від більшості попередників, такої залежності від олігархів не було. Мені видається, що це зіграло з ним злий жарт, він вирішив, що потрібно взагалі перебудувати ці стосунки. Зеленський і його команда розраховують зробити тему боротьби з олігархами президентською темою наступних виборів.
Це якщо вони братимуть участь у наступних виборах. Ще пару заяв і пробудиться навіть ДБР, або, можливо, там поміняють Баканова і тоді пробудиться СБУ. Якщо Богдан заявляє про те, що депутати президентської фракції отримують кеш у конвертах, то це вже серйозно. Тут не можна просто заплющити очі, побекати і спробувати переключити інформаційний потік на щось інше.
Богдан ніколи ж не був депутатом. А низка депутатів – "слуг народу" - офіційно це заявляли і готові були йти на детектор брехні. Тобто це не новина. Але треба сказати, що з точки зору якраз олігархів це система, якої вони завжди дотримувалися. Це міг бути не обов’язково Офіс президента, але впливові олігархи завжди підгодовували депутатські групи, і цього не приховували. Той же Коломойський, Ахметов. Вони мали депутатів на своєму утриманні. Різниця хіба в тому, що це вже як партійна культура – є фракція, монобільшість, офіс, є суми в конвертах, є порядок, якщо проголосував, є розцінки, не проголосував – вираховують штраф. Вони трохи систематизували цю систему, бо в них практично під впливом вся фракція була. Раніше такі речі теж практикувались. Зараз, з одного боку, людям точно подобається, що Зеленський "підняв прапор" і пішов на боротьбу з олігархами, а з другого президентові тут дійсно треба йти далі. Я не знаю, які будуть від нього посили. Бо якщо він буде пробувати домовитися, то це фактично не дає йому шансів. А для того, щоб набратися сміливості і реально звернутися до суспільства і пояснити, що відбувається, треба мати сталеві нерви.
Президент починає, так би мовити, натякати на вкрай небезпечний механізм – референдум. І в теперішній ситуації, якщо вони справді запустять механізм референдуму, то наш народ, мало того, що довірливий, так ще й сподівається на якесь диво, що, наприклад, за допомогою референдуму може зупинити Путіна. І от оді можуть таке наголосувати, що потім жоден Гаазький трибунал не пересудить того назад.
У президента є один шанс вижити – якщо він зможе переконати українців у тому, що він справді хоче змін, що він розраховує на підтримку широкого загалу. Йому реально це потрібно. Тому що з олігархами він ніколи не домовиться.
Тоді він має виїхати з власного офісу з такою валізкою, як в супермаркетах, в якій будуть відрубані руки тих, хто "ніколи не крав". Це ж означає війну.
З одного боку начебто війна і так іде. І якщо вже війна почалася, то хто б не хотів її виграти. Виграти війну, намагаючись домовитися або якось "порєшать", неможливо. Особливо, коли так різко проявляються результати монополії на ринку. Криза в енергетиці, про яку всі чудово знають, зумовлена, зокрема, тим, що все літо замість закупівлі газу президент намагався поставити своїх людей то в "Нафтогаз", то ще кудись. Той період вони провтикали. Але якщо хочемо вийти з цієї ситуації, то президент має розуміти: щоб домовлятися, він мусить зберегти монополію. Якщо він зберігає монополію, то буде знову вибухати, бо до нього прийдуть і скажуть "треба піднімати ціни на електроенергію, треба піднімати тарифи на комуналку". І президент розуміє, що це дістає кожного виборця. Тому якщо ти не прибираєш монополію, а монополія – це олігархи, якщо ти не починаєш використовувати ті інструменти, які в тебе як у президента є – Антимонопольний комітет, прокуратура, ДБР, НАБУ і так далі – бо воно поки що не працює, то ти не маєш політичної волі. Якщо президент зрозуміє, що шанс його спасіння – це реально подолати олігархію і монополію, тоді він отримає підтримку у суспільстві, він також отримає підтримку і Європейського Союзу, і Сполучених Штатів. Але йому треба наважитися на такий крок.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.