"Ми є. Ми поруч": Нове візуально красиве українське кіно, але без сценарної логіки

Нещодавно в прокат вийшов новий український фільм режисера Романа Балаяна, який востаннє презентував щось ще понад десять років тому.

Одразу почну з найважливіше. Чорно-білий фільм "Ми є. Ми поруч" не є добрий, але не є й поганий. Це щось таке, що дивишся, чимось захоплюєшся, чимось розчаровуєшся і в цілому маєш посередні враження.  
 

Захопитися тут можна саме візуальною складовою, тобто вибором ракурсів, грою зі світлом та тінями, підбором локацій і всім тим, що ми бачимо. Воно дійсно гарне та естетичне. Однак краса без змісту швидко втомлює і неспішна течія несе нас цим повзучим арт-хаузом.

Читайте також: "За розкручування українських фільмів мали б взятися президент і Ко", – Богдан Бенюк

Зміст, сценарій фільму крутиться навколо хірурга, якого грає чи не головний актор країни – Ахтем Сеітаблаєв, та дивакуватої дівчини, яку зіграла менш відома Катерина Молчанова. Основний мотив стрічки: емоційно травматичні рани загоюються за рахунок чужих емоційно травматичних ран. Справді, хочеш забути свої проблеми, то почни думати про чужі. Це ясно. Але не ясно, чому головні герої зійшлися, і чому між ними все закрутилося? Звісно, кіно – це магія, але коли цю магію показують просто, бо так нам показують, то треба або дуже любити й поважати автора, або залишається багато питань до історії.  

Загалом це чудово, коли твір мистецтва викликає питання, так має бути, але питання мають бути логічного характеру, які випливають з того, що ми бачимо і чуємо. Бо у фільмі "Ми є. Ми поруч" питання часто виникають до самих мотивів вчинків героїв, тобто до того, що сталося, а не станеться. Чому він був так прив’язаний до свого похресника? Чому якась примарна дівчина зацікавила напівубитого горем героя? Чому він вирішив йти за нею? Чому вона зомліла? Чому він захотів ночувати ніч в готелі не покидаючи її? Чому прогнавши її, вона не покинула його? Чому герой змінив думку про неї і впустив до себе додому? Чому він одразу не зрозумів, що має справу з божевільною, для такого вправного лікаря – це ж очевидно? Чому він закохався у неї лише через те, що вона почала ображатися? Чому вона почала ображалася, якщо до цього її нічого не зачіпало? Чому вона захопилася ним, чи дійсно покохала? Чому він повів її в зоопарк, адже на подвір’ї його дому вона пояснила, що не любить пташок у клітці? Чому машина швидкої їхали саме в ту мить, коли вона бігла за котом і лікарі впізнали її? Чому з’явилися дивакуваті анімаційні титри про хворобу, а не аркуш паперу? Зрештою, чому кінець стрічки такий розмитий і нічого нам не пояснює, крім того, що головний герой теж біля неї, здається, збожеволів? Коротше, таких сценарних "чому" є дуже багато і це геть недобре.


Кадр з фільму "Ми є. Ми поруч"

Історія має захоплювати. Спочатку інтрига є. Адже присутнє відчуття, що герой зустрічає ангела з неба, яка у філософський спосіб намагається щось йому пояснити. Однак згодом цей ангельський мотив розчиняється, дівчина виглядає якоюсь живою тінню з якою можна робити все, що хочеш. Вона несправжня, вона ні янгол, ні божевільна, ні реальна, бо вона ніяка. Тобто героїня без прописаного характеру на яку дивишся і думаєш, коли вже хтось щось пояснить?

Читайте також: На Трускавецькому кінофестивалі назвали найкращі українські фільми

Стосовно музики, то вона не різала вухо, а була досить в тему. От, що різало вухо – це часом театральні діалоги між героями, коли здається, що вони на сцені театру, а не в реальному житті. Українська мова – чудова мова, однак у фільмах її часто роблять дещо штучною, тому не одразу сприймаєш серйозно цей серйозний фільм. Більш природними звучали додаткові герої, які обслуговували в той чи інший спосіб головних.

Так, говорячи про гру героїв, то Сеітаблаєв зіграв більш переконливіше, ніж Молчанова. Можливо, тому що роль крутого лікаря йому просто пасує? Або ми звикли до такого Сеітаблаєва, тому він був у своїй тарілці.


Промо фільму

Підсумовуючи, то це кіно точно не для всіх. Воно має цікаві моменти, але загалом виглядає недопрацьованим саме в плані історії. Бо операторська складова, музична, та й актори – все це добре. А от сама історія та її монтаж могли б бути значно смачнішими…

Моя загальна оцінка – 6 з 10.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку