"За розкручування українських фільмів мали б взятися президент і Ко", – Богдан Бенюк

З актором розмовляла журналістка "Еспресо.Захід".

Пане Богдане, неодноразово була в кінотеатрах на фільмах про російсько-українську війну. Здивувало мене, що немає реклами й анонсів наших стрічок. У кінотеатрах кажуть – дистриб'ютори не надали. Але ж вони перші мали би бути зацікавлені в розкручуванні українських фільмів, які пропонують. Як на мене, тему війни відкладають на другий план. Ви як вважаєте?

Ті дистриб’юторські компанії, що розкручують українське кіно, як недавно з’ясували, дочірні московські компанії. Їх організували ще за президентства Віктора Януковича, десь у 2008 чи 2009 році. Нині вони змінили назву, але виконують замовлення Москви. Тому, коли виходить добре українське кіно, його починають витісняти з усіх боків. До прикладу, фільм "Мати апостолів" – сильна кінострічка режисера Заза Буадзе. А скільки він ішов в українському прокаті? Тиждень. Ба більше, кінотеатри ставили його по два сеанси на день. Розкручування українських фільмів – політична проблема, яку має вирішувати президент і вся ця компанія, яка нині керує нашою державою. Ми тут "хіхоньки-хахоньки", все це на гальмах спускаємо, а нас інформаційно задавили дуже потужно. Прокат українських фільмів і кінотеатри треба підтримувати на державному рівні, хоч вони і не є власністю держави. Дистриб’ютори нині розкручують американські, російські фільми, будь-які, аби не українські.

Нещодавно я спілкувалася з виконавицею ролі головної героїні у фільмі "Мати апостолів" Наталею Половинкою. Вона сказала цікаву річ – що деякі всеукраїнські канали не прийшли на допрем’єрний показ, оскільки в них тема війни – табу...

Це не канали ігнорують, а ті дядьки, котрі керують цими каналами. Саме вони вибудовують певну політику дій свого каналу, а у них, на жаль, не в пріоритеті пропаганда українського. В тому й уся проблема. І така політика не лише на каналі 1+1, а на всіх каналах Віктора Медведчука і Рината Ахметова. Єдині проукраїнські канали, які в нас залишилися, – це "Прямий" та ще "Еспресо". І все, крапка. Позавчора я був на зйомках і мав дві вільні години в готелі. Так ось, я спеціально включив 112 канал. Вони в ефірі таку "єресь шпарять" протягом дня – це жах. Якщо їх слухати, то в Україні вже повна розруха і занепад. Є Нацкомісія, яка мала б займатися такими питаннями, але ж ні. Наша біда, що ми сильно бавимося в демократію. Ми любимо толерантність виявляти, багато про це базікати, а насправді треба закрутити зовсім в іншу сторону. Є такі лещата в ливарні, вони певну поведінку вибудовують. Нам не боятися цього треба, а приймати радикальні рішення, аби зберегти державу.

Але попри ігнорування ЗМІ, війна нікуди не ділася з нашої реальності. Вона триває на Сході країни. Про неї треба знати, говорити і пам’ятати. Де, як не у фільмах, можна це побачити. Як глядачів залучити до перегляду таких фільмів?

Це не проблема людей. Подивіться новини, вони починаються з криміналу: хто кого вбив, аварії і, може, десь п’ятою-шостою новиною скажуть, що на фронті не було обстрілів. Але ж так не може бути, багато в Україні культурного позитиву відбувається. Усі наші ЗМІ націлені на ґвалт та алярм. А як глядач має себе почувати у цих умовах, якщо з телевізора, радіо, з усіх засобів гудуть, що довкола відбувається хаос. Тому це не проблема кінотеатрів, глядачів, а керівництва держави. Знову повертаємося до цієї тези. Для того, щоб зберегти нашу державу, як би це парадоксально не звучало, має бути політичне рішення. Якщо ми не будемо підтримувати українське кіно, то культури нашої не буде. Це біда наша, яка вже тридцять років триває.

Ви бачите перспективи українського кінематографу про війну? Я недавно спілкувалася з менеджером одного з львівських кінотеатрів. Він каже, дуже знизився попит на фільми взагалі. А ще якщо нема підтримки… Які Ви бачите перспективи українських фільмів, зокрема про війну?

Я із 1975 року знімаюся у військових фільмах. Якби не було Другої світової війни, то радянський кінематограф не мав би про що знімати. Ця тема дуже живуча у кіно. За моєю участю цьогоріч вийшов фільм "Східняк" і "Мати апостолів". До речі, тепер наш земляк Андрій Кавун знімає фільм "Кордон". Там дуже цікавий сценарій. Думаю, такі фільми будуть зніматися незалежно від того буде державна підтримувати чи ні. Я дивлюся з перспективою у майбутнє. Ми настільки ліниві і розбещені своєю байдужістю, псевдодемократією, вона в нас не зіграла позитивної якості. Коли приїжджаєш в Дніпро, до прикладу, – там присутній запах війни. А у Львові чи на моїй рідній Франківщині, на Буковині, звідки я повернувся, такого відчуття немає. Єдине, що багато переселенців з’явилося і чути дуже багато ворожої нам російської мови.

А як Вам було зніматися у фільмі "Мати апостолів", до речі?

Режисер Заза Буадзе, а ще в команді є професійний чоловік оператор-постановник Олександр Землянин. Вони з Зазою Буадзе працюють вже вісім фільмів підряд. І наступний його фільм, який має вийти, – "Небо – парасолька". Знімали його у Верховині минулого року. Нам залишилося 5 знімальних днів, які ми маємо завершити до кінця фільму, залишилися зйомки в Італії. Але коронавірус усе відсунув і тепер ми на кінець січня маємо можливість п’ять днів цих відзняти. Фільм – казка. Заза Буадзе і Олександр Землянин створили неймовірну історію. Там "пахне" неймовірним поетичним українсько-кавказьким духом. Він придумав сюжет про українську проблему еміграції, як наші люди працюють за кордоном і потім повертаються назад. Розпирає душу від оцих емоцій. Заза своєю європейською освітою приносить якийсь дух правдивості. Щодо фільму "Мати апостолів" – за кожним образом цікаво спостерігати. Немає проколів у фільмі. Кожен персонаж має свою долю. Єдине, мій персонаж – я його називаю з когорти невідомо куди зниклих. Посеред фільму головна героїня мені написала записку: "бувай здоровий, я тепер сама буду". У фільмі є величезна кількість партизанського духу, людей-партизанів, які терплять ситуацію на окупованих територіях, але не виїжджають з різних причин. Тут дуже мудро вибудувана сюжетна лінія.

Ви сказали дуже важливу річ. Що на Сході нині панує партизанський дух, партизани, котрі терплять ситуацію на окупованих територіях і не виїжджають звідти. Ви справді вірите в це?

Так, там такий дух, як і в нас на Заході був у Радянському Союзі. Я жив у дусі українського націоналізму. Втім, навіть не підозрював, що я так живу, але підозрювали ці органи, які на мене справи заводили і слідкували. Вони відчували, що я "пахну" не так, як всі решта. Ця війна, яка тепер триває, це своєрідний катарсис між двома сестрами – країнами. Але насправді ми ворогували вже сотні років і завдяки війні прорвало в головах багатьох людей, які вважали, що ми ж брати, сестри. Але ж ми зовсім різні люди і по духу, і по ментальності. Тому надзвичайно важливо, щоб ми якнайшвидше зрозуміли, що в нас ворог сусід і з ним треба навчитися жити за законами всього світу. Ми повинні поважати деякі речі, але й дотримувати своїх порядків і мати силу, дати по морді з другого боку, а не підставляти щоку.

Розмовляла Христина Парубій

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.