"Еспресо.Захід" розповість про обставини масового злочину, який вчинили більшовики в перші дні радянсько-німецької війни.
Станом на 22 червня 1941 року, коли Німеччина здійснила напад на СРСР, за оцінками німецького історика Кая Штруве, у тюрмах Львівської області було 5,5 тис. в'язнів, яких утримували в чотирьох в'язницях: №1 – Бриґідках, №2 – Замарстинівській, №4 – "Малі Бриґідки" (вул. Казимирівська, 34/ вул. Яховича).
На той час для радянської влади гостро стояла проблема переповнення в’язниць політичними в’язнями. Так, у тюрмі №1 при ліміті 1500 осіб перебувало 3638 в’язнів, у тюрмі №2 – 801 в’язень, у тюрмі №4 – 706 в’язнів. Частину в’язнів відправили до Золочева, де їх утримували в місцевому замку. Більшість із цих людей звинувачувалася за статтею 54 карного кодексу УРСР - контрреволюційна діяльність.
23 червня нарком держбезпеки СРСР Меркулов видав наказ про терміновий облік усіх в'язнів і розподіл на тих, що підлягають депортації в ГУЛАГ, і тих, кого необхідно розстріляти. Того ж дня вийшов наказ начальника тюремного управління НКВС УРСР Філіппова, який зобов'язував евакуювати в'язнів. За планом депортувати із Львівської області повинні були 5 тисяч заарештованих. Проте евакуювали лише 1 822 арештантів, а 3,6 тис. в’язнів залишилися у тюрмах Львова.
Фото: lonckoho.lviv.ua
Розстріли, санкціоновані прокурором Львівської області Харитоновим, розпочали 22 червня. До 3602 людей, що залишилися у тюрмах Львова після евакуації, додалися нові заарештовані, яких називали причетними до ОУН, шпигунами, диверсантами.
Як зазначено на сайті "Тюрма на Лонцького", того дня було розстріляно 108 осіб, засуджених до смертної кари. Із проміжного звіту начальника тюремного відділення УНКВС Львівської області Лермана відомо, що станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева вже було розстріляно 2072 людини, а 26 червня затвердили розстрільні списки на ще 2068 людей, які підлягали знищенню. Їх розстріляли протягом 24-28 червня. Таким чином у Львівській області було розстріляно 4140 в’язнів.
Тюремні документи на нових в’язнів належним чином не оформлювали, здебільшого навіть не викладали звинувачень. Їх просто називали причетними до ОУН, шпигунами, диверсантами, тобто особами, що підлягають розстрілу. Зокрема у тюрмі на Лонцького було розстріляно 1681 особу, що становить 42% усіх розстріляних в’язнів Львова. Загалом у тюрмах України на початку німецько-радянської війни протягом кінця червня – початку липня 1941 р. радянська влада вбила близько 24 тисяч політичних в’язнів.
"Спочатку в’язнів розстрілювали у звичний для практики НКВС спосіб: індивідуальні у спецкамерах пострілом у потилицю. Коли наближався фронт, а плани не було виконано – розстрілювали масово: зганяли в’язнів до камер підвалів та через дверцята для передачі їжі стріляли з автоматичної зброї. А в останні дні перебування НКВС у тюрмах кидали до камер гранати, або відкривали двері камер, в’язні виходили в коридор, гадаючи, що їх звільняють, та в цей момент їх розстрілювали з автоматичної зброї", – йдеться на сайті "Тюрми на Лонцького".
На сьогодні, відомі лише 747 імен розстріляних у тюрмі на Лонцького в кінці червня 1941 р. Серед них було 509 українців, тобто 67%, 177 поляків (23,3%), 53 євреїв (7%).
Музей-меморіал "Тюрма на Лонцького" опублікував спогад Устини Стефанчук, яка описувала страшні часи розстрілів у червні 1941 року.
"По такій самій знимочці бабця мого чоловіка пізнала тіло своєї єдиної доні Іванки серед закатованих в Львівській тюрмі Бриґітки. Серед понівечених людських тіл, закривавлене місиво з косою і знимкою в кишені. В такому вигляді мати знайшла свою дитину. Але чи одна мати? Лише в червні 1941 року, відступаючи, червона армія замордувала в тюрмах кілька десятків тисяч осіб. Точних даних по кількості жертв досі немає. Багато документів зі свідченнями або досі засекречені, або знищені. Все для того, або пересічний українець думав (це, якщо пощастить), що війна почалася з приходом німців. Для населення Галичини війна вже тривала кілька років, а почалася з радянською окупацією у вересні 1939.... І не закінчилася в 1945 році ..."
У 2016 році були опубліковані вражаючі спогади Івана Кіндрата, доктора медицини із Рочестера, США. У 1941-му йому було 18 років і він жив у студентському гуртожитку у Львові. Знайомий Івана, який жив навпроти в'язниці на вул. Лонцького, розповів, що чув звідти глухі постріли і божевільні крики. Четверо студентів вирішили піти і глянути, що відбувається.
"Перед входом у двір побачили 8 мертвих чоловіків і жінок, біля стіни – ще дві жінки, ще живі, але закривавлені й у несвідомому стані. Надалі з'ясувалося, що це були не в'язні, а наймані робітники, яких знищили останніми, як свідків кривавого злочину.
З двору двері вели до великого приміщення, з горою трупів аж під стелю. Нижні були ще теплі. Вік жертв – від 15 до 60 років, але переважна більшість мала 20-35 років. Лежали в різних позах, з розплющеними очима і з масками жаху на обличчях. Між ними чимало жінок. Виявлені нами жертви енкаведистського садизму були вбиті пострілами в рот або в потилицю. Але ще більше було заколотих багнетами в живіт.
У камері – дві дуже молоді і навіть після смерті красиві жінки, задушені, зі шнурами на шиї. Поруч двоє немовлят з розбитими черепами. На наличнику двері – свіжі плями розбризканого мозку. Ще один прояв звірства – відрізані пальці, знята ременями шкіра на спинах", – згадував Кіндрат.
Він також зробив фотографії тіл, які пізніше з'явилися у виданні "Краківські вісті". Деякі з них так і не були опубліковані, бо були визнані нецензурними.
Фото: lonckoho.lviv.ua
Навпроти в'язниці на Лонцького, на площі Шашкевича у 1997 році був зведений Пам'ятник жертвам комуністичних злочинів. Масовим розстрілам в кінці червня 1941 року також присвячена частина експозиції.
Національний музей "Тюрма на Лонцького" запрошує долучитися до вшанування пам'яті жертв розстрілів 1941 року у в'язниці 22 червня о 17:00. Тут проведуть вечір пам'яті "Світло тихе".