Маленькі люди великої країни: з перону вокзалу до благодійного фонду

Один з координаторів, а нині голова ГО "5 перон" – Микита Пономаренко – до повномасштабної війни ніколи не займався благодійною роботою, але коли в Україні зі всіх боків полетіли рашистські бомби та ракети, вирішив не сидіти осторонь. Пішов на львівський вокзал роздавати переселенцям чай і печиво. В перший день, зізнається, не до кінця розумів, що і як робити. Та вже 28 лютого організував чергову групу і згуртував довкола себе багато однодумців.

Про те, як функціонували волонтерські центри на вокзалі у час найбільшого напливу біженців, де брали кошти та як організовували роботу, "Еспресо.Захід" запитав у волонтера Микити, який у мирному житті займається розробкою комп'ютерних програм. Напередодні війни він саме приїхав із Києва до Львова відвідати бабусю.

Айтівець, який став волонтером

24 лютого Микита, як і всі інші українці, безперервно моніторив новини. 25-26 числа поповнив ряди ІТ-військ, а 27-го прочитав, що на львівському вокзалі потребують волонтерів. Тоді й розпочалась його історія, яка нині розгорнулась у громадську організацію.

"Прийшов і побачив, що хлопці тягають воду у пляшках, допоміг розвантажувати. Потім на одному з перонів було небагато волонтерів, то зупинився там. Купив трохи чаю і печива, дівчата роздавали. Наближалася ніч, залишилося менше людей, а я знав, що не засну, тому додому не повертався. Коли наступного дня, після відпочинку, повернувся на вокзал, наших точок, де роздавали їжу, вже не було. Подумав, що одним з найважливіших аспектів на той час було організувати людей. Ще через день нас було четверо, ми працювали позмінно. Ще за 10 днів нас було вже 40, а у квітні – аж 80", – розповідає Микита.

Попри те, що у волонтерстві хлопець досвіду не мав, у студентські роки був президентом Ротарі клубу, де опанував менеджерські навички. Каже, якщо правильно організувати роботу, то вдається ефективніше застосовувати людські ресурси. 

"Як я вже згодом дізнався, інші волонтери, які працювали під керівництвом дирекції львівського вокзалу, працювали по 12 годин без перерви. А їх було заявлено в телеграм-групі понад дві тисячі. Тобто, попри те, що охочих допомогти було багато, вони працювали на виснаження. Лише на 5 пероні в нас була позмінна робота", – пригадує волонтер.

До речі, благодійний фонд так і назвали "5 перон". Бо найбільше часу проводили саме там.

Микита згадує: насамперед написав інструкцію волонтера, де прописав відповіді на найбільш поширені запитання. Інструкцію давав читати новим людям, які долучалися. Також зробив онлайн-документ, у якому люди могли бачити свої зміни. Таким чином  волонтери не перевтомлюватися, знали, о котрій годині мають прийти, а робота тривала безперервно. 

"Оптимальне число на одній локації – сім людей. Якщо менше, то це вже означало, що на щось рук не вистачало. Окрім перону, обслуговували також підземні переходи. 5-й перон – найдалі, до нього ведуть три підземні переходи. В перші дні там було дуже багато людей. Вони були втомлені, стояли по 8 годин у черзі, щоб поїхати потягом далі. І лише 4 березня тероборонівці облаштували так звані "коридорчики", якими могли б вільно пересуватись волонтери, розносити чай і супи. Перед цим ми бігали просто по коліях", – ділиться спогадами Микита Пономаренко.

"Тотальний бартер взаємодії, доброти – це вражало"

Волонтер згадує, що впродовж усього березня на львівському вокзалі була суцільна напруга. Потяги прибували щогодини, тисячі людей безперервним потоком проходили через нього і його нових колег, які були частиною складного процесу. Важко доводилось усім. Тому й емоції були різні. 

"Якщо поділити за типами, то я виділив би три основні категорії людей. Перші – ті, хто покидав країну. В їхніх очах був страх. Вони дуже хотіли поїхати, аби відчути себе в безпеці. Особливо це було помітно в людях із Харкова, Маріуполя, тобто з тих регіонів, де були масові обстріли. Коли лунав гуркіт коліс поїзда, вони від страху примружували очі. У нас для них була універсальна фраза: "Я тут уже не перший день волонтерю, всі, хто хотів поїхати, – поїхали". Вона дуже допомагала. Якщо батьки були з дітьми, то ми спершу звертали увагу на малюків – бо якщо вони усміхались, то й батькам ставало легше. Друга категорія – ті, хто проводжав. У всіх сльози, неможливість повірити в те, що відбувається. Але коли рушав потяг, здебільшого відчували полегшення, що все-таки вдалося виїхати і їхні рідні тепер будуть у безпеці. Третя категорія людей – це, власне, самі волонтери, які мали єдину спільну мету. Ця мета – бути максимально корисними, допомогти", – веде далі Микита.  

Він пригадує, що був вражений тим, наскільки незнайомі люди взаємодіяли між собою і працювали злагоджено, наче годинник.

"Більшість прийшла сюди не від якихось організацій, усі просто хотіли бути максимально корисними. Іноді не вистачало менеджменту або відчувалося, що було щось неефективно, але рівень довіри був феноменальним. Саме це мені запам'яталося і вразило найбільше. От загалом було 6 основних точок на вокзалі. Ми поміж ними ходили й виконували функцію "здобувача ресурсів". Знаходиш у колег-волонтерів шоколадки, приносиш до своїх, а натомість несеш їм те, що просили вони. Тотальний бартер взаємодії, доброти. І це вражало", – каже він.

Були у волонтерів кризові та жартівливі моменти, які навчили берегти навіть паперові одноразові склянки. 

"Між волонтерами ходив мем про паперові склянки. Адже кожній людині треба така посудина, а їх катастрофічно бракувало. Ми навіть в інші області дзвонили, але ніде не було. В мене і досі з того часу деформація – коли беру паперову склянку в руку,  дуже важко її викинути. Бо кожен із нас використовував свою склянку багато разів, ми їх не викидали", – ділиться спогадами чоловік.

Волонтерство, яке переросло у благодійний фонд

За словами Микити, ідилія між волонтерами тривала недовго. Коли минув перший шок і люди почали оговтуватись, почали приїжджати політики, депутати і влаштовувати особистий піар. 

"Втручання якихось людей у наші потоки без пояснення причини деморалізовувало. Але найбільша проблема полягала навіть не в тому, що хтось втрутився в роботу, а в тому, що хтось розказував, як нібито все гарно організував і скільки ресурсів затратив. Але ми ж знали, як було насправді. Такі дружні обміни між волонтерами пізніше стали недоречними, бо доходи й видатки строго контролювались", – додає він.

З часом переселенців ставало менше, а потреби у послугах волонтерів не були вже настільки актуальними. Лише тоді люди, які працювали разом на 5 пероні чи онлайн, почали тісніше знайомитися.

"У нашій команді були три сторони: ті, хто безпосередньо був на 5 пероні, Євген Коробка (спонсор і засновник "5 перону"), а третя – активісти з Нового Львова, які привозили щодня на перон по 17 ящиків канапок (загалом чверть мільйона штук). Коли перезнайомилися, зрозуміли, що можемо працювати далі, за межами вокзалу. Упродовж весни опрацьовували гуманітарку, збирали кошти, сортували, допомагали гуманітарним центрам. У червні вирішили юридично зареєструвати благодійний фонд", – розповідає Микита Пономаренко.

Читайте також: "Нам казали, щоб ми не канючили грошей, бо війна неможлива", – волонтерка Галканова-Лань

Зараз благодійна організація працює за кількома напрямками. Ірина Давидова курує так звані "маленькі справи" – організовує благодійні ярмарки, збирає іграшки для дітей, закриває дрібні запити, вона директор Благодійного фонду "5 перон". Сергій Семів, професор  економічних наук, шукає міжнародні гранти. Збором коштів на потреби ЗСУ займається Алла Холмовська. Для неї та її сім'ї війна почалась у 2014 році, бо чоловік служить у ЗСУ ще відтоді. 

Попри те, що волонтерська робота вийшла далеко за межі львівського вокзалу, Микита Пономаренко каже: якщо станеться так, що українці знову почнуть масово виїжджати зі своїх міст, повернуться на 5 перон ще більшим складом. І не лише на перони.

Підтримати волонтерську ініціативу можна прямим платежем за реквізитами:

- IBAN: UA983052990000026003031020684

- Приват Банк, МФО 305299

- Призначення платежу "благодійна пожертва" (за бажанням, можна додати ПІБ) Назва: ГО "5 Перон"

- ЄДРПОУ: 44760171

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.