Про це інформує Еспресо.Захід
Виставка кераміки "Все ще людина" львівської художниці Ганни Друль, яка відкрита у галереї "Зелена канапа" у Львові, вражає з кількох причин. Такої потуги експозиції кераміки у Львові не було вже давно. Як правило, коли заходить мова про художню кераміку, то мається на увазі суто декоративно-прикладне мистецтво. Проте у випадку Ганни Друль - це вже образотворчість: її роботи - своєрідні картини з філософським сюжетом, з широкими обріями та вертикаллю, однак виконані в глині.
Ось ця сила образів - це ще одна причина, що зупиняє біля її робіт навіть не зовсім чутливих серцем. І мова навіть не про співвідношення мас, пропорцій, значення відстані та простору між об'ємами, не про лінії та площини, а про пластику, в основі якої осягнення, світогляд, емоція. Членкиня Національної спілки художників України Ганна Друль, що є лауреаткою обласної премії ім. Зиновія Флінти, володаркою гран-прі Всеукраїнського симпозіуму монументальної кераміки в Опішні та першої премії Всеукраїнського симпозіуму художньої кераміки у Слов'янську, зуміла не тільки набути високого професіоналізму у праці з глиною, а й витворити власний "керамічний" світ, у центрі якого за всіх ситуацій завжди є людина..
"Ганна Друль - особлива керамістка, - каже про художницю директорка "Зеленої канапи" Олеся Домарадзька, - одна з найкращих львівських мисткинь, що працює з глиною та спроможна глибоко прожити і пережити те, що зображає. Тому я так хотіла, щоби ця виставка, яка попередньо планувалася ще на весну, таки відбулася. Художниця, яка вміє спостерігати і вміє бачити, осягати і узагальнювати, здатна входити в "шкіру" своїх героїв і водночас поглядати на них збоку, знову - через два роки перерви - приходить до львівського глядача, щоби показати, чим жила і що робила цей час, попри всі драми і трагедії української сучасної дійсності".
"Людина, — це линва, напнута між звіром і надлюдиною, — линва над прірвою. Небезпечно ступати на линву, небезпечно йти по ній, небезпечно озиратися, небезпечно від страху здригнутися й зупинитись. Велич людини в тому, що вона міст, а не мета, і любити людину можна тільки за те, що вона — перехід і загибель", - писав свого часу в "Так казав Заратустра" Фрідріх Ніцше.
"Все ще людина" Ганни Друль не в контексті окремої роботи, яка дала назву виставці, а в контексті всієї експозиції - це спроба знайти відповідь на одвічне питання, що робить нас людьми. "Все ще людина є основним об’єктом зацікавлення – її прагнення, вподобання, цілі, віра. Вона є рушієм поступу і творцем цивілізації, вона є митцем і автором шедеврів. Людина має здатність любити і жертвувати собою. І одночасно є причиною екологічних та соціальних катастроф, її вроджена агресія є каталізатором війн. І тоді виникає питання: чи це все ще людина? Я не маю відповіді, я ставлю питання", - написала Ганна Друль в анотації до виставки.
"Коли почалася війна, я перестала творчо працювати,- говоримо з Ганною Друль уже по урочистому відкритті виставки. - Від слова "взагалі". Не могла і все. Тому довелося відмовитися від виставки навесні. Мала рефлексії на війну як окрема людина, але не мала таких як художник. А вважала - без них експозиція просто не може бути. Саме новини з Бучі, Бородянки, Ірпеня стали для мене тим каталізатором, коли мене прорвало. Я накопичила стільки злості та ненависті до окупантів, що вирішила ту ненависть вихлюпнути в роботі, провести обряд своєрідного чаклування, щоби теж докластися до позбавлення ворога його сили. На гадку мені відразу прийшла Юдита, яка відтинає голову полководцю ворогів її країни Олоферну. Мені її образ дуже близький. Бо до тих, хто воліє радше плакати, ніж діяти, не належу. Коли зробила акт знищення ворога, вклавши в це усю свою енергію та злість, мені стало відчутно легше. І я зрозуміла, що маю що сказати і знаю, як це зробити. Хоча, мабуть, художники - люди, які чимало речей відчувають підсвідомо. Буквально перед вторгненням я зробила роботу "Болівар двох не винесе", де дві вершниці на одному коні протистоять, хто кого здолає. Чим не ситуація, в якій вимушені перебувати сьогодні?"
Про кожну зі своїх робіт Ганні Друль є що розповісти. Чи про "Вирій", де промовиста констатація, яку високу ціну доводиться платити за майбутню перемогу, чи про "Посвяту в лицарі" чи про будь-яку іншу. Приміром, про "Ту, що вистояла", яку художниця ніжно називає "дівчинкою, що є володаркою на своїй землі". Цю скульптуру Ганна Друль втілювала на творчій резиденції у Польщі. Але оскільки ліпити довелося з кам'яної маси, яка погано піддається ліпленню і своєрідно реагує на випал, то скульптурка в печі почала хилитися. Відтак уже потім Ганна Друль зробила для неї геніальну підставку, завдяки якій сьогодні уже ніхто й не здогадається, які перипетії "Тій, що вистояла" довелось пережити.
"Роботи, які мають історію, завжди цікавіші, ніж ті, яку просто плановано робиш, - каже Ганна Друль. - І мені раптом зараз під час нашої розмови прийшло, що я знайшла відповідь на питання, яким сама мучилася і мордувала всіх навколо. Отож я вже знаю, що робить людину людиною. Принаймні, мені здається, що знаю. Тобто це коли людина думає про іншу людину. Людину людиною робить думка про інших".