Про те, що здатна зробити з долею окремої людини війна, і про один із шляхів повернення до самого себе – вистава "За дверима" за п'єсою німецького письменника Вольфганга Борхерта у Львівському академічному духовному театрі "Воскресіння", прем'єра якої вчора і нині відбувається на новоствореній Камерній сцені театру. П'єсу автора, що бачив жахіття ІІ Світової війни, свого часу поставив режисер Ярослав Федоришин. Зараз ця вистава повертається у репертуар "Воскресіння" з благословення Алли Федоришиної уже на постійній основі, інформує "Еспресо.Захід".
Війна має різні виміри. Однак по який бік у цій війні людина не опинялася б, завжди будуть травми – душі і психіки, поламані долі, чиясь продажність, розрив між воєнною та мирною дійсністю, зневіра (коли, здається, навіть Бог безсилий), інші доволі гіркі речі. Завжди будуть ті, хто дивиться на життя через затишні вікна зісередини своєї квартири і ті , хто дивиться у них зізовні. Питання, де знайти сили тим, що ззовні, щоб жити далі? На що зіпертися, коли, здається, що зіпертися вже немає на що?
"У життя тисячі дверей", - лунає у виставі. - "А що там, за тими дверима?" – "Там - життя".
Сценічне дійство створене з позицій людини, яка через війну все втратила – родину, друзів, батьківський дім, віру (в себе зокрема) та і себе. Власні пережиття, розпач відтісняють, а заради чого? Так також буває, хоча якщо від реальності Другої світової перекидати місток у нинішню військову реальність України, то можна перепитати тих, хто зараз на українському фронті, чи хто лежить у госпіталях – переважною більшістю вони знають, заради чого. Попри все.
Вояк Бекман (чий душевний біль і намагання знайти вже у мирному світі своє місце під сонцем проникливо втілив Володимир Губанов) проходить свій шлях воскресіння – від страшної розпуки через спробу суїциду (а навіть природа вимагає від нього: "живи!") аж до знаходження нового кохання. А отже і нових життєвих смислів. Звичайно, це не просто. Іноді здається, що неможливо. Але ті двері, за якими вихід, завжди є.
"А треба жити. Якось треба жити./ Це зветься досвід, витримка і гарт. /І наперед не треба ворожити, /І за минулим плакати не варт", - ці рядки Ліни Костенко хоч і не звучали у виставі, але вони про ту ж основну ідею, що і львівська сценізація "За дверима": що би у людському житті не відбувалося, треба жити!!!" І за цю ідею "Воскресінню" велике спасибі!
Фото Ярини Коваль
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал