Виставка живопису та графіки Євгена Равського "Від міфу до міфу" у Львівській національній галереї мистецтв є ретроспекцією творчості цього митця – першого куратора легендарного у Львові культурного центру "Лялька" – за останніх тридцять років. Як правило, коли заходить мова про ретроспекції, йдеться про певні "круглі" дати в житті художника. Однак наразі мова радше про цілісне представлення міфу (а ця тема цікавить Євгена Равського все його доросле творче життя) – античного, біблійного, сучасного та про нас із вами, перетворених на архетипи, що непідвладні часові, інформує "Еспресо.Захід".
"Філософи твердять, що міф як феномен не залишився в минулому, він діє і сьогодні, проникаючи в усі сфери культури, – акцентує мистецтвознавець Богдан Шумилович. – Він не з'являється з природи речей, але зі способу, в який різні культури шукають смислу та змісту в реальності. Міф не вічний, а постійно мутує, будучи сконструйованим історією. Він завжди політичний, бо намагається деісторизувати та деполітизувати смисли, які завжди є історичними та політичними. Міф, який був народжений у мові, діє в образах і зображеннях, а картини, що ґрунтуються на міфології, одночасно заряджаються багатьма значеннями й набувають метафізичного вираження нашого розуміння реальності. Міф має здатність містифікувати чи уточнювати наше розуміння світу, одночасно розкриваючи та приховуючи його значення. Тому картини Равського "знають" про світ більше, ніж ми самі і їхній автор, ці картини треба не дивитися – їх треба думати".
Свого часу навчившись малювати як старі майстри, Євген Равський не запишався й не зупинився. Опанувавши техніки і технології, він водночас збагнув і ще одну важливу для митця річ: не обов'язково хапати за хвіст ту чи іншу новомодну тенденцію. Щоб бути сучасним, обов'язково говорити тільки тоді, коли є що сказати. А цей художник, як засвідчує виставка, має що сказати вже років тридцять як мінімум. Це мистецтвознавці намагатимуться втиснути його в шухлядку "нові-старі майстри" (бо, зрештою, художник, коли творить, не замислюється, як саме класифікують його мистецтво), а сам Євген Равський просто міркує на теми, які йому цікаві, виліплює з власного світовідчуття, знань та уяви образи, які виростають до епосу, що, крім усього іншого, промовляє також як про плин часу, так і його сталість у базових речах.
В анотації до виставки напишуть, що в останніх роботах Равського Україна – це грецький епос, який у виставкових залах галереї представлений поряд із його ранньою серією "Люди і крила" з першої персональної виставки у Львові та поряд з монументальними живописними і графічними роботами неосецесійного періоду, героями котрих виступають Заратустра, Даліла, Самсон, Яків і Леда.
А директор Львівської національній галереї мистецтв Тарас Возняк підкреслить, що Равський останнього періоду творчості – найбільш аскетичний, строгий, жорсткий і філософічний. І постає не тільки як зрілий автор, а саме як автор, який виробив власний стиль. Зокрема в діалозі з Караваджо (видатного італійця, який свого часу справив на нього неймовірно сильне враження), де в Євгена Равського немає ні спільників, ні посередників, і в цьому аспекті це випадок унікальний.
"І тут цілком природно постає запитання – а чи можна звести пізнього Равського до посткараваджизму? – акцентує Тарас Возняк. – Звісно, що ні. Як і раннього – до постклімтівського нурту чи наслідування пізніх мітологічних полотен Матіса. Равський є сам собою. У своїх останніх серіях Равський пише сучасну Україну як грецький епос – цикл епічних робіт "Іліада". Бо такі часи. І такими мають бути художники. Принаймні декотрі…"
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.