Розписуючи свої творчі плани ще восени я мала дуже багато задумів саме на святковий час: записати, відзняти, змонтувати, домовитися. Проте всі плани зводилися нанівець щоразу, коли лунала фраза: "Нє, давайте вже після свят…". Чи можете ви уявити собі, щоб у котрійсь країни світу життя отак зупинялося "від Романа до Йордана? Та ж німці чи французи не отримали б своєї місячної платні! Натомість в Україні з цим усе прекрасно. Життя зупиняється, бо святкуємо "народини" всіх і вся, хто присутній у церковному календарі. І навіть якщо в колективі не знайдеться Степана, то точно хтось та й назветься Степанівною чи Степановичем, бо ж посвяткувати то діло святе.
Загалом, аби не витрачати нерви на непотрібні переконання та з’ясовування взаємин, ось уже декілька років я створила свої власні правила проведення цього святочного часу. Відтак ще до початку святкової веремії закуповую нову порцію цікавезних книг, десяток нових назв також беру у бібліотеці, планую святкові виїзди в цікаві місця з родиною і максимально насичено проводжу цей час зі своїми найближчими людьми. Ба більше, навіть на творчість я виділяю значно більше часу, аніж зазвичай. Бо ж якщо отак спинитися у житті на всенькі свята, тоді розгону до праці знову можна набрати аж на Зелені свята, а з’їсти стільки олів’є та холодцю я не годна, ой не годна.
Про авторку. Леся Кічура – українська казкарка, письменниця, кандидатка наук з соціальних комунікацій, провідна редакторка Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.