"Культурний дефібрилятор": як воскресити мистецьке життя на Левандівці

Будинок на перехресті Левандівки став домом для дітей, їхніх батьків, бабусь та дідусів. Дехто навіть каже, що неохота йти по квартирах – так спокійно в "Просвіті". Навіть коли ми спілкувалися з директоркою дому пані Ларисою Середою, яка, до слова, працює тут 42 роки, то мені зустрілися такі люді. Це юна (п’ятирічна) актриса Дарина та її бабця. Обом, очевидно, було так добре, що хоч вони кілька разів і наближались до виходу, але завжди знаходили ще декілька слів до розмови. 

У Народному домі викладають гітару, фортепіано, музичну грамоту, театральне мистецтво, англійську мову та готують до школи, проте найважливіше – гуртують дітей та вчать їх не боятися спілкуватись і заявляти про свої потреби. Поступово в гостей "Просвіти" змінюються інтереси: вуличне життя, левандівські колії, небезпечні пригоди замінюють танці, музика й ораторське мистецтво. Але вчитися тут можуть не лише діти та підлітки. В Народному домі працюють хори, де співають жінки та чоловіки різного віку. Два з них мають звання народних. Старші учасники "Просвіти" розповідають, що спів – не єдине їхнє зацікавлення. Жінки, які відвідують хор, вирішили відкрити тут лікувальну гімнастику. Тож реформатори й "двигуни культурної левандівської машини" – далеко не тільки молодь, хоча й вона не плентається позаду. 

Фото: Народний дім мікрорайону Левандівка

Наприклад, художній керівниці Анні Свєтлічній – двадцять два. Дівчина потрапила сюди на практику під час навчання у Львівському коледжі культури. Зараз же вона працює тут на постійній основі й з колективом дому встигла ініціювати проєкт, який допоможе "Просвіті" стати урбаністичним та культурним острівком на Левандівці. Тож розпочнімо з початку.

Робота на "обітованій землі" левандівській

"Тільки б не носити каву і не перескладувати з купки на купку папірці", – це було головне з побажань, коли мене відправили на практику. Тож після кількох невдалих спроб я потрапила в Народний дім на Левандівці. "Обітована земля", про яку був лише один спогад: тут мене обікрали тричі. До слова, за один візит. Але, як то кажуть, це вже зовсім інша історія, – розповідає Анна Свєтлічна.

Каже, що спершу це місце практики не сприйняла серйозно. Проте вже на третій день виступала тут з вертепом, а по завершенню практики отримала пропозицію відкрити театральну студію в Народному домі. 

"Це завжди було моєю мрією. До речі, я навіть почала працювати 29 лютого, інколи жартую, що це знак – такий же день раз на 4 роки. Так, цього разу він був особливим − за два тижні розпочався перший локдаун. Ось така коротка мрія", – сміється дівчина.

Онлайн-заняття були тоді були неефективними та маловідомими для дітей, тож довелося змінювати роботу − Аня почала працювати у кав’ярні. Вона каже, атмосфера там була цікава, навіть присутня якась романтика: варити каву і мимохіть бігати між столиками, залишаючи шлейф свого парфуму: "Але… це не фільм: я працювала 6 днів на тиждень і дуже втомлювалася. Щобільше, не встигала приділяти час театральній роботі".


Фото: надала  Анна Свєтлічна 

За кілька місяців Ані усе ж зателефонували з Народного дому, запропонували зробити виставу. Оля, Феодосія й Оленка – тоді це були її єдині учениці, і дівчина не уявляла, як можна зробити повноцінну виставу. Проте дівчата запросили ще двох подруг і зрештою все вдалося. Тож тепер працює тут художнім керівником.

Алло! Необхідна молода кров!

Гуртків у Народному домі понад десять: гітара, англійська мова, театральне мистецтво, фортепіано, хореографія, хор... Зазвичай діти показували свої напрацювання раз у рік − на звітному концерті. І найчастіше це робила або вокальна, або театральна студія. Аня ж подумала, що треба створити простір, аби діти з кожного гуртка могли сказати, станцювати, заспівати чи заграти. Так виник "Ярмарок талантів", і так під тиском авантюризму молодої крові Народний дім почав трансформуватися. 

"У мене є дві групи дітей у театральній студії: 3-6 років і 10-12 років. Наймолодшому акторові − 2,8 року. З найменшими непросто і цікаво водночас. Ми працюємо над креативністю та розвитком мови, але передовсім − над відкритістю. Може, не навчу їх бути акторами, але я створюю простір, де діти можуть безпечно почуватися на сцені та перед великою кількістю людей. Це вагоме уміння в дорослому житті. А зі старшими роблю акцент на командній роботі. На додаток, ми спілкуємося й поза межами занять. І, звісно, вчу підлітків говорити, аби вони не боялись ословлювати свої думки, переживання та бажання", − розповідає Аня.


Фото: Народний дім мікрорайону Левандівка

Мистецтво з-поміж усіх мистецтв − перестати боятися

Дівчина уважно помічає, як змінюються її учні та учениці. Вона каже, що неймовірно спостерігати, як людина відкривається, коли відчуває прийняття, особливо з боку вчителя, наставника.

"У нас є дівчинка Оля, їй 10. Перший час вона дуже боялась говорити, інколи це доходило до плачу. Особливо – після виступів. Ми багато з нею розмовляли, пробували, вчилися. Минув час. Зараз Оля говорить без страху. І не лише зі мною. Щобільше, тепер на фортепіано вона грає не всі твори, які їй кажуть, а ті, які їй до вподоби. Оля навчилася не просто не боятись говорити, а й заявляти про свої потреби. Окрім цього, я бачу її сильну сторону – вона дуже чуттєва, це яскраво помітно на сцені. Тому зараз працюємо над тим, аби розвивати цю якість і спрямовувати в потрібний потік.


Фото: Народний дім мікрорайону Левандівка

Є двоє інших дівчаток  − Оленка і Феодосія. Коли вони прийшли, то найбільше їх мотивувало вуличне життя. Поступово цей інтерес замінила театральна студія і бажання створювати щось для Народного дому. Звісно, я радію. Дівчата могли втрапити в різні халепи, але тепер пригоди чекають їх лише на безпечній сцені", − каже Аня. 

Часом доводиться йти проти вітру

Пані Лариса ділиться, що карантин і локдаун дуже вдарив по Народному дому. Якщо приватні заклади проводять заняття, то "Просвіта", яка підпорядковується міській раді, зупинила роботу. Заняття не проводять, відтак заклад перестав заробляти. Проте пані Лариса розповідає, що податок в спецфонд за кожного працівника вони змушені платити надалі, відтак виходять у великі мінуси. 

"Ми платимо податки на рівні зі всіма підприємцями. Я не розумію, чому держструктурі, яка працює з дітьми й для дітей, яка і так ледве зводить кінці з кінцями, не зроблять субсидіювання. Я про це часто говорю, але реакції нуль", − ділиться директорка.

Попри такі моменти, пані Лариса захоплюється викладачами, каже, що вони не просто вчать, а віддають себе. Щоправда, розповідає − бракує молодих рук: ґранти, міжнародна співпраця, кооперація з модерними арторганізаціями – для цього потрібен вправний менеджер.

Проєкт "Літньої сцени" − ще один влучний розряд

Народний дім розташований на перехресті: з одного боку – дорога в центр міста, з іншого – в’їзд на Левандівку, а з третього – дорога на Рясне. Що ж, будівля має дуже виграшне розташування. Пані Лариса розповідає, що не раз дворик біля "Просвіти" хотіли забрати підприємці, аби робити тут автомийку, кав’ярню і ще безліч об’єктів. Окрім того, вночі там збиралися наркомани. Часто працівникам Народного дому доводилося власноруч прибирати територію. Тож разом вони вирішили переформатувати цей простір так, аби він став левандівським острівком культури. І передусім це те, що допоможе Народному дому працювати для дітей, молоді та старших людей не лише цього району.

По-перше, в тепліші пори року тут можна буде проводити більше заходів згідно з карантинними вимогами. По-друге, літня сцена відкриває великий пласт колаборацій "Просвіти" з модерними артцентрами, народними домами інших районів та мистецькими організаціями. По-третє, на ласому шматку землі на Левандівці буде громадська та мистецька ініціатива для львів’ян, а не чергова приватна забудова.
Концерти, лекції, спілкування – будуть однозначно. Але, крім цього, працівники мріють, щоб подвір’я оживало людьми, які почуватимуться тут удома.

Візуалізація проєкту

До слова, ідея нагадує будинок творення "Жовтий млин", який у Франції створив актор Слава Полунин. Це лабораторія, де мистецтво заходить до своїх глибин: людину не міряють її досягненнями, а дають простір, щоб творити й відкривати себе для себе самого ж. Експериментувати, пробувати, відкривати – так працюють в Moulin Jaune. Це ламає систему координат, в якій "мистецтво лише для талановитих". Так само і в Народному домі переконані, що кожна дитина чи доросла людина має талант, але вона потребує часу, розмови, уваги, щоб його відкрити. Тож прототип французького саду гри та творення може ожити на Левандівці. 

Підтримати цей проєкт ви можете тут. У "Просвіти" є ще 4 дні, щоб вирватися в лідери, і найголовніше – відкрити ще тисячі талантів. А роботи в цьому ремеслі багато!