Юрію Андруховичу – 65: патріарх українського літературного постмодернізму святкує уродини

Патріарх зі Станіслава

Юрій Андрухович, Фото: Юрій Андрухович/Facebook

Юрій Андрухович народився 1960 року у Станіславі, нині Івано-Франківську, де й досі живе та працює. 

Майбутній патріарх української літератури вчився у місцевій спеціалізованій школі №5, яка мала поглиблене вивчення німецької мови. У часи школярства спочатку мріяв стати рок-зіркою, а згодом – археологом. Але в результаті обрав редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові, яке закінчив 1982 року.

Встиг послужити у війську та попрацювати газетярем, стати співзасновником "Бу-Ба-Бу" та був активним діячем ліберально-демократичного руху. Два роки побув членом Спілки письменників України, яку полишив через ідейні переконання. Поряд із тим закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М.Горького в Москві (1991).

А в 1994 році захистив кандидатську дисертацію, присвячену творчості замовчуваного в радянські роки класика української поезії Богдана-Ігоря Антонича, чию творчість відкрив для себе завдяки унікально збереженій збірці зі знищеного накладу.

Юрій Андрухович став лауреатом багатьох престижних літературних нагород. Зокрема літературної премії "Благовіст" (1993), премії Рея Лапіки (1996), Міжнародної премії ім. Гердера (2001), спеціальної премії в рамках нагородження премією Світу ім. Еріха-Марії Ремарка від німецького міста Оснабрюк (2005), нагороди "За європейське взаєморозуміння" (2006), літературної премії Центральної Європи "Angelus" (2006), премії імені Ханни Арендт (2014) та Медалі Гете (2016) за видатні заслуги у галузі міжнародного співробітництва та поширення взаємодії між німецькою та українською культурами, премією Вілениці у Словенії (2017), а також вже згаданої вище премії імені Генріха Гейне (Heinrich Heine, 2022). Окрім того, 2024 року його відзначили орденом "За інтелектуальну відвагу" незалежного культурологічного журналу "Ї".

Поміж тим 9 листопада 2021 року Андрухович прочитав Радіодиктант національної єдності, тоді саме уривок із його роману писали українці у всіх куточках країни.

Постмодернізм, "станіславський феномен" та Бурлеск – Балаган – Буфонада ("Бу-Ба-Бу")

Фото: Юрій Андрухович/Facebook

Андрухович справив великий вплив на сучасну українську літературу, його часто називають одним із головних українських письменників-постмодерністів, передовсім за його перші романи, "Московіада" та "Перверзія". Свого роду трилогія розпочинається "Рекреаціями", які занурюють читача разом із компанією українських поетів у Свято Воскресаючого Духу, що перегукується із бразильським карнавалом, у маски та калейдоскоп подій однієї ночі у Чортополі. Аналогії та паралелі тут відчитуються легко, і їх диктує час появи книжки, себто 1992 рік. 

Власне іронічність та карнавалізація стали особливими рисами саме франківського постмодернізму, що укладався в основу літературної частини "станіславського феномену", одним із творців якого став саме Юрії Андрухович. Адже його тогочасним роботам ці риси притаманні, як нікому.

І тут таки варто одразу ж згадати "Бу-Ба-Бу" або ж "Бурлеск – Балаган – Буфонада". Майже 40 років тому трьом письменникам, які саме зустрілись у Львові, сяйнула ідея створити літературну спільноту. Колись Андрухович написав до Віктора Неборака, про потребу створення якогось нового, бурлескно-балаганно-буфонадного стилю. А той скоротив ідейну фразу до яскравого і дещо навіть викличного на той період Бу-Ба-Бу.

Літугруповання стало втіленням карнавального необарокового мислення. Їхнім творам притаманні гротескова стихія та яскрава літературна гра. У них слово виступає і формою, і змістом поезії, і її матерією. Перший публічний вечір "Бу-Ба-Бу" відбувся наприкінці 1987 року в Києві. Після нього Юрій Андрухович, Олександр Ірванець та Віктор Неборак прокинулися знаменитими. А їхнє дітище назвали особливим культурним феноменом. Період найактивнішої діяльності Бу-Ба-Бу (23 концертні поетичні вечори) припав на 1987–1991 роки.

Згодом були "Дванадцять обручів", "Таємниця", "Моя Європа" та "Радіо Ніч", який також називають акустичним романом, або ж говорять про те, що він зібрав у собі чимало жанрів. Саме "Радіо Ніч" Юрій Андрухович озвучив разом з відомими українськими акторами й акторками: Остап Ступка, Анастасія Зюркалова, Віталій Ажнов, Олександр Форманчук та Марічка Штирбулова. Аудіоверсію книжки доповнили особливим музичним оформленням, зокрема у ній можна почути композиції гурту Karbido з вокалом Юрія Андруховича та виконавиці Марини Вознюк.

Юрій Андрухович музичний: що послухати

концерт "Мертвого Півня", Фото: Андріана Стахів

Багато віршів Андруховича, написаних у різні періоди, перетворилися на пісні і принесли авторові окрему популярність. А збірку "Пісні для Мертвого півня" він підготував спеціально для гурту і неодноразово виконував їх разом із "Півнями". Зокрема, 31 вірш був створений для збірки упродовж 5 років. 

"Я вирішив написати такі вірші, які вони не зможуть покласти на музику. Тобто вони неримовані, неритмічні, амузичні абсолютно. І дуже підло назвати цю збірку "Пісні для Мертвого півня", – розповідав Андрухович на одному зі своїх творчих вечорів. – Але, на мій погляд, саме до цих текстів вони записали свій найкращий альбом".

Тим часом "Етюд з воронами", який увійшов ще до першого альбому гурту, письменник сам інколи виконує з музикантами під час їхніх концертів. 

Окрім того, із польським гуртом "Карбідо" письменник записав музично-поетичний триптих "Самогон. Цинамон. Абсент". Фінальну частину "Абсент" створили за мотивами третього роману Андруховича "Перверзія", який яскраво забарвлений елементами містики, авантюризму, еротики і детективу.

До речі, також пісні на слова Андруховича виконував і добре відомий гурт "Плач Єремії". Зокрема це пісня "Грифон", яка увійшла до другого студійного альбому гурті "Най буде все як є".

5 цитат Юрія Андруховича

Юрій Андрухович дав чимало інтерв'ю, ділячись своїми поглядами та позицією, висловлював своє бачення різних життєвих тем та проблем. Є активним учасником громадського та суспільного життя України, а його думки відгукуються багатьом людям.

Про життя та смерть

"Ніхто з нас до ладу не знає, що таке життя. Але найприкріше, що ми так само нічого не знаємо і про смерть".

Про шлюб

Я думаю, що людей тримає разом усе що завгодно, тільки не якісь підписані документи чи не зовсім певні обітниці. Тобто закономірності немає жодної, просто є така абсолютна потреба бути разом і виконувати певні речі спільно – не тільки в сенсі "спільного користування статевими органами". Передовсім, я говорю про спілкування в усіх його виявах і рівень розуміння. Спілкування теж може бути дуже неприємним і болісним, якщо воно не породжує розуміння. Тому шлюб – це вдале поєднання міри спілкування з мірою розуміння".

Про суспільство та грамотність

"Нашою серйозною проблемою є те, що ми живемо у суспільстві, яке втрачає грамотність, втрачає здатність до розуміння написаного тексту. Між іншим, говорячи про проблеми розуміння. Люди щораз менше розуміють іронію, коли нема знаку "смайлик". Коли його поставити, то обурених коментарів відразу стає менше. Я вже думаю, чи не запровадити його у правопис як нормальний розділовий знак. Щоправда, у моїх текстах його доведеться ставити майже після кожного речення".

Про журналістику

"Що нинішні медіа демонструють викривлене розуміння двох моментів: журналістської суб’єктивності і журналістської заангажованості. Тобто зараз під суб’єктивністю розуміють відсутність у журналіста взагалі будь-яких оцінок, переконань, відчуттів, а під заангажованістю – здатність добре обслужити господаря. І це абсолютна перверзія. Об’єктивність – це передовсім не брехати і не спотворювати факти. Натомість заангажованість – це якраз переконання журналіста. Я проти того, щоб журналіст був лише медіатором, передавачем інформації. Ні, він може бути присутнім зі своїми переконаннями і думками. Вважаю, що нам бракує сьогодні журналістики з сильним суб’єктивним началом. На жаль, я не бачу серед журналістів якихось термінаторів".

Про війну

"Я письменник, а не дипломат. Тож дозволяю собі мову ненависті, але всіма силами намагаюся пильнувати, щоб вона не перемогла всі інші мови. Але письменник теж не може обійтися без мови ненависті – вона необхідна так само, як мова любові. Війна стала реальністю, і це мова війни. Але ми не тільки проклинаємо – ми також ридаємо, нас щодня приголомшують чергові втрати. Я не впевнений, що правильним було би стежити за тим, щоб у мові не звучали погані слова".