Це мрія, з якою ми живемо з 2010 року, – Юлія Хомчин про заявку Львова на титул Європейської столиці культури 2030

Про важливість для Львова аплікування на титул Європейської столиці культури, тривалий процес роботи над проєктом та заявкою, залученість суспільства та культурних інституцій і можливі привілеї від отримання титулу журналістка "Еспресо.Захід" поговорила з директоркою Інституту стратегії культури Юлією Хомчин. 

Фото: Юлія Хомчин/Facebook

Коли розпочалася робота, коли виникла ідея подавати заявку?

Ідея бути Європейською столицею культури не є новою, і вона не сталася з нами сьогодні чи вчора. Вперше про те, що українські міста могли б мати таку амбіцію та намір бути в майбутньому Європейськими столицями культури, я особисто почула на "Дзизі" у 2010 році, коли покійний Маркіян Іващишин вирішив об'єднати навколо ідеї ЄСК дієвців культури Львова – і оголосити про можливість для нашого міста бути Європейською столицею культури разом із Любліном. Тоді Люблін якраз аплікував уперше на ЄСК 2016, і власне львівське середовище культури – це Маркіян Іващишин, Роман Ганкевич, Зеновій Мазурик, Євгенія Несторович, Ірина Магдиш, наші громадські організації, дзиґівські активісти – розпрацювали ідею, з якою Люблін аплікувався на титул. Люблін тоді не переміг, титул ЄСК на 2016 рік отримав Вроцлав, але на цьому співпраця України і Польщі в тому напрямку не завершилася. Ми втілили у Вроцлаві як Європейській столиці культури проєкт "Львівський місяць". І це була чи не наймасштабніша презентація культури Львова за кордоном, зокрема в Європейських столицях культури. Цілий місяць у Вроцлаві Львів мав простір для демонстрації сучасного українського мистецтва, музики, літератури, просто львівського життя – у Вроцлаві була Львівська вуличка, своя музична, літературна та дискусійна програми. 

І власне вже тоді Львів почав думати про те, що ми маємо всі підстави бути Європейською столицею культури, брати участь у конкурсі за цей титул як самостійне місто. Проте існували певні нормативно-правові реалії: ми не були ні асоційованим членом Європейського Союзу, ні кандидатом, тож ці двері, до конкурсу ЄСК, для нас були зачинені. Але рішення співпрацювати, взаємодіяти з Європейськими столицями культури давало нам розуміння, що рано чи пізно отримаємо можливість аплікувати, а до цього часу можемо торувати собі дорогу. Культура в принципі – це та сфера, яку не варто й неможливо обмежувати кордонами Європейського Союзу чи Шенгенської зони.

Такою є історія співпраці Львова з Європейськими столицями культури: це вже згадані заявка Любліна у 2010 році, Львівський місяць у Вроцлаві у 2016 році. Ми, як інституція (ІСК, – прим. ред.), що зараз координує процес напрацювання заявки Львова на конкурс ЄСК, кожного року взаємодіємо з Європейськими столицями культури. Мали таку співпрацю з містом Каунасом у 2022 році, презентували там величезний проєкт Ukraine! Unmuted. Цього року підготували нову едицію проєкту для Тарту, яке є Європейською столицею культури 2024. Тож для нас це давня, тягла і послідовна історія, в якій Львів завжди був і є суб'єктним. Тому, як тільки для нас ці двері привідчинилися, як тільки ми змогли як держава Україна аплікувати на цьому етапі в кошику міст з-поза меж ЄС, ми склали свою аплікацію.

До речі, варто згадати про Ukraine! Unmuted. Це, можна сказати, перший такий повноцінний, більш масштабний крок до подачі заявки? 

Це один із численних кроків, які ми робили. Тобто ми мали заявку з Любліном, потім "Львівський місяць" у Вроцлаві, а потім чітке розуміння, що маємо бути присутні в Європейських столицях культури як місто, яке рано чи пізно має аплікуватися. Коли розпочалося повномасштабне російське вторгнення, в нас вже був розпрацьований проєкт для Каунаса – Європейської столиці культури. І Ukraine! Unmuted – це міждисциплінарний великий проєкт, який репрезентує українську культуру в Європейській столиці культури 2022. 

За своїм дизайном він передбачав три платформи. Перша – дискусійна, яка інтегрує український інтелектуальний дискурс, зокрема у площині культури, у  європейський; це обговорення за участю українських публічних інтелектуалів, письменників, мислителів, митців, людей, яким є що сказати мовою культури, і європейських, зокрема тих країн, в які ми їдемо. Якщо Каунас, то це Литва, якщо Тарту,  це точно естонські спікери. Також є платформа сучасного українського мистецтва: в Каунасі це був "Український зріз", в Тарту – теж "Український зріз", проте не у форматі артекспозиції, а через презентацію цифрової платформи проєкту, яка пропонує ретроспективу й огляд п'яти едицій "Зрізу", включає інформацію про всіх авторів, теми цих едицій, динаміку тематики за вже майже 15 років. Це насправді довга історія і є не так багато проєктів сучасного українського мистецтва у форматі триєнале. На наступний рік готуємо вже шосту едицію проєкту. І повернуся ще до однієї складової Ukraine! Unmuted: у Каунасі це був перформанс-блок, видання книги есеїв Ukraine! Unmuted, у  Тарту – теж естономовне видання есеїстичної книги під назвою Ukraine! Unmuted – про реалії, в яких ми зараз живемо. 

Ти казала, що ви почали готувати Ukraine! Unmuted ще до моменту початку повномасштабного вторгнення, правильно? 

Так.   

Але напевно ті всі події змістили акценти…

Абсолютно. Назву Ukraine! Unmuted ми сформували вже після початку повномасштабного вторгнення отут в офісі (в офісі ІСК – ред.) у березні 2022 року.

І змінилися акценти? 

Так, загалом сама концепція Ukraine! Unmuted – про те, що з приходом в наші домівки війни ми починаємо набувати голос і роззвучуємо себе через культуру, показуємо, демонструємо цей голос світові. Цієї концепції не було до початку великої війни.

Фото: Інститут стратегії культури

Повернімося до заявки. Коли анонсували, що Львів її подав, зазначали, що над нею працювали упродовж року. Хто саме працював? 

Про те, що це невипадкова для Львова історії, я вже сказала. Ще один важливий момент – це те, що Львів має Стратегію розвитку культури до 2025 року. Одна з означених у ній  цілей для Львова – аплікуватися на конкурс "Європейська столиця культури". Тобто спільнота, яка розпрацьовувала Стратегію, зафіксувала це на рівні документа, який прийняла Львівська міська рада. Інститут стратегії культури створений для того, щоби імплементувати цю Стратегію, моніторити її виконання, аналізувати та працювати в багатьох інших напрямах, є оператором цього процесу, і в статуті ІСК зафіксовано, що координація процесу аплікування Львова на ЄСК – серед його завдань. Тому дуже логічно, що як тільки це стало можливо, ми почали працювати над заявкою.

Хто саме працював? Для нас, як і, напевно, для кожного міста, яке аплікує, важливо, щоб сама ідея не була ідеєю окремої інституції, чи влади, чи вузького кола осіб. Це має бути ідея спільноти, адже ми багато працюємо з тією темою, маємо окреме дослідження, навіщо Львову ЄСК, маємо сталу комунікацію з представниками офісів Європейських столиць культури. Навколо цього процесу нам вдалося об'єднати дуже багато людей. 

Розпочали роботу з легітимації цього рішення в місті. Місто погодилось, і ми почали написання заявки з формування візії та концепції на конкурс. Нагадаю, Європейська столиця культури – це передовсім конкурс, в якому декілька міст конкурують за титул на відповідний рік, тому це певною мірою конкуренція концепцій. Ми як місто з-поза меж ЄС поставили собі важливі запитання: що ми як культура, як місто, як спільнота можемо дати європейський спільноті загалом; що можемо запропонувати такого, що може бути цікаве решті Європи, а водночас і нам самим; яку свою проблему через цей титул ми можемо вирішити, і що може залишитися нам після реалізації титулу. І найважливіше: яка ідея буде драйвити, тримати нас і даватиме віру в 2030 рік та силу йти до нього. Адже планувати 2030 рік у наших реаліях – доволі сміливо. Але, з іншого боку, засадничим було розуміння, що попри війну, страх заглядати далеко, ми не хочемо відмовлятися від своєї мрії, з якою живемо з 2010 року і для якої вже було стільки зроблено. Війна не має перечити таким амбіціям. Навпаки, якщо вони в нас з'являються і якщо навколо цього можуть об'єднатися люди, генеруються ідеї, змісти, то це потрібно робити. Власне з такою настановою ми не відмовляємося від своїх планів, від своїх мрій і навіть у цих нереальних умовах, немислимих часах узялися до робити – і подали аплікацію.      

То власне, хто брав участь у формуванні, хто допомагав творити цю концепцію? 

Ми об'єднали представників різних середовищ. Тут йдеться не лишень про профільну культуру. Над розробкою ідеї з нами працювали історики, філософи, психотерапевти, медики, волонтери, ветерани війни, культурні менеджери і представники всіх сфер культури: література, театр, музика, громадські активісти в культурі, сучасне мистецтво. Ми максимально долучали всіх, кому є що сказати. Наша концепція народилася із засідань п'яти візійних груп, у яких в середньому взяли участь по 30 осіб. Відчуття від цієї роботи було дуже об'єднавче і в ці темніші часи реально давало сили і надію на те, що попереду для нас всіх може бути щось добре. Ми розпрацювали концепцію, яку фіналізувала вже менша візійна група із запрошених з цього великого складу. А вже подальша робота – з фокус-групами – була складнішою, передбачала більше рутини, безпосередньої комунікації проблем, викликів, з якими можемо стикнутися, адже ми спустилися від великої ідеї на рівень рутини, зокрема розпрацювання програми, ідей проєктів, які ляжуть у програму. Зустрічі з фокус-групами були іноді викличні, але кожна з них мала результат. Загалом ми провели 15 фокус-груп із різними секторами культури: це представники театру, музею, освіти в культурі, напрямів охорони спадщини, ментального здоров'я і роботи з травмою, аналітики в культурі, бізнесу. І від груп ми виходили з ідеями проєктів, які лягають у конкурсну заявку. Власне, зустрічі візійних і фокус-груп, формування програм і заявки тривали з травня до жовтня 2024 року. На цьому шляху ми мали зовнішню експертизу: нам допомагали наші друзі та партнери з Любліна, які пройшли цей шлях буквально недавно і перемогли в конкурсі ЄСК 2029.     

Концепція складається з різних проєктів?   

Концепція є загальною темою, яка об'єднує ідеї всіх проєктів. А сама програма охоплює проєкти, які під парасолькою цієї концепції напрацювали фокус-групи. Ті, хто не вникає у деталі й нюанси програми, можливо, мають хибне уявлення, що Європейська столиця культури – це лише один рік, той, упродовж якого місто втілює свою велику програму. Але це не так: втілення програми розпочинається від підписання угоди з Європейською комісією про те, що місто отримує титул на рік, наприклад, на 2030-й. І власне ця дорога до 2030 року є теж частиною Європейської столиці культури. Дуже часто міста мають у своїх програмах великі інфраструктурні амбіції, і після реалізації титулів у них залишається якась нова, покращена, модернізована, інноваційна інфраструктура культури. Наприклад, Люблін ЄСК 2029 будуватиме театр. Вроцлав у 2016 році завдяки Європейській столиці культури відкрив Національний музичний форум (Narodowe Forum Muzyki). Каунас отримав Дім архітектора: місто віддало для користування спільноті архітекторів і дизайнерів велику триповерхову будівлю в центрі, колись головний поштовий офіс. У цьому Домі й відбувався "Український зріз", коли Каунас був Європейською столицею культури, у 2022 році. Тобто такі інфраструктурні проєкти не втілюються у рік титулу ЄСК, процес починається задовго до, а от відкривають або презентують роботу таких об’єктів у рік, коли місто має статус ЄСК. Ми реалістично оцінюємо нашу актуальну спроможність щодо великих інфраструктурних проєктів, проте певні ініціативи (очевидно, не такі масштабні порівняно з тими, про які я згадувала) є, як-от Резиденційний або Літературний дім.

Фото: ілюстрації Алевтини Кахідзе для концепції

З погляду фінансів місто має втілити їх самостійно чи в разі отримання титулу зможе отримати на це фінансову підтримку?

Фінансова модель втілення цих програм у кожного міста є іншою. Проте ми аналізували багато заявок різних міст. І загалом формування бюджету програми відбувається так: кожне місто, яке перемагає, отримує невеличке фінансове заохочення від Європейського Союзу. Це приз Меркурі, людини, яка заснувала конкурс (Меліна Меркурі, міністр культури Греції. — прим. ред.), що становить 1,5 млн євро. А далі це місцевий, загальнонаціональний бюджети, напевно, швидше регіональний бюджет, тобто в нашому випадку це місто, область, держава і фандрайзингова стратегія. Команди, які втілюють титул, реалізовують і ці фандрайзингові кампанії. Коли місто стає Європейською столицею культури, для нього з погляду залучення фінансів відкриваються різні можливості. І для України це точно нові європейські програми, до яких ми зараз, можливо, не маємо доступу, але на які з появою титулу зможемо аплікувати.

Тобто в принципі можливість залучати інші кошти, зокрема закордонні, є?   

Це є одне з основних джерел, яке ми декларуємо в нашій заявці, саме фандрайзингова стратегія і можливість залучати кошти з позабюджетних джерел.

Ми не знаємо наразі, хто є конкурентами Львова?

До кінця року ми будемо знати, чи потрапили до шортліста і, відповідно, хто ще там із нами.

Тобто міста не можуть знати, хто подався?

Ми знаємо точно, що державами, які матимуть титул Європейських столиць у 2030 році і які мають внутрішні коли, є Бельгія та Кіпр. Тобто точно Європейською столицею культури буде одне з міст Бельгії і одне місто Кіпру, а також одне з міст із-поза меж ЄС.

Якщо говорити про імена, ти могла б назвати тих, хто долучається до творення концепції заявки?

Так, звичайно. Це зокрема Юрій Прохасько, Мирослав Маринович, Богдан Шумилович, Ірина Старовойт, Олена Галета, Остап Сливинський, Зоряна Рибчинська. Дуже багато людей, загалом понад сто. Також Ярослав Грицак, Юрко Вовкогон, керівники наших муніципальних установ, представники інших наших міст, котрі нині мешкають у Львові. Для нас було дуже важливо, щоб цю ідею, глобальну концепцію розпрацьовували не тільки представники спільноти культури, які зараз проживають чи перебувають у Львові, а й ті, котрі через певні обставини виїхали – чи під час великої війни, чи ще до того; важливо було зберігати зв'язок з ними. З людьми, які зараз живуть в Європі, було цінно спілкуватися про очікування європейців від України і пропозицію, яку ми можемо дати в рамках конкурсу ЄСК. Тому до розпрацювання заявки в межах окремої групи були залучені менеджерки і менеджери, митці, які проживають за кордоном. Також залучали представників спільнот культури інших українських міст, які зараз проживають чи провадять діяльність у Львові. Це були Маріуполь, Бердянськ, Харків та Київ.

Варто згадати не тільки про очікування щодо європейців, а й про наші. Чого ми хочемо від цього титулу? 

Для нас втілення нашої Стратегії – це велика амбіція, можливість пріоритезувати культуру загалом для розвитку міста. Це також ознайомити містян з власною культурою. Якщо узагальнювати, то це можливість "засвітити" Львів на культурній мапі Європи. Це вихід умовно у вищу лігу: мати доступ до міжнародних програм, налагодити нові міжнародні партнерства, співпрацю з різними країнами, потрапити до "ECOC Family", є таке поняття "сім'я Європейських столиць культури".

Тобто це все ми можемо отримати навіть у випадку, якщо Львів потрапляє в шортліст, але не отримує титул? 

Ні, це все радше, коли Львів переможе і стане Європейською столицею культури. Але для нас однією з важливих речей, яка відбудеться незалежно від результату – будемо чи не будемо ми ЄСК, є консолідація спільноти в роботі з цією ідеєю. А якщо ми потрапимо до шортліста, в нас попереду ще буде 8 місяців спільної роботи. А робота разом над певною ідеєю дуже позитивно впливає на спільноту, особливо в ці часи. Тобто це за замовчуванням процес, який має добрі ефекти.      

Якраз цікавий момент, ти кажеш, що після потрапляння в шортліст робота продовжується. Тобто місто не просто очікує на результати, а працює над цим далі? 

Так, після формування шортліста тим командам, що пройшли, дають ще 8 місяців на деталізацію концепції та програми. На цьому, першому, етапі конкурсу, вона ще доволі узагальнена, програма складається із загальних напрямів – векторних платформ, якими ми хотіли б рухатися. Але вже в другому турі ми будемо деталізовувати, що робитимемо, коли станемо Європейською столицею культури. Це комунікаційна, фінансова стратегії, деталізація кожного проєкту, розпрацювання партнерств, меморандуми про співпрацю з іншими містами. Це деталізованіша, продуманіша та фіналізованіша концепція порівняно з першим туром. Загалом це перетворення візії на дію, покроково.

Але ми бачили, наприклад, історію Любліна, який мав довгий шлях до цього, тобто перший раз вони подавалися і не отримали титулу, а отримали вже за другою подачею... 

Конкурс передбачає вибір на певний рік країни, яка кандидує. Тобто Польща кандидувала у 2010 році на статус у 2016-му. І це передбачало великий внутрішній open call, з нього робився шортліст, тоді перемогло місто Вроцлав. Цього разу Польща знову з переліку всіх країн ЄС кандидувала на 2029 рік, відбувся внутрішній кол, в якому взяли участь різні міста, до шортліста потрапило чотири: Люблін, Колобжег, Б'єльсько-Б'яла і Катовіце. І титул отримав Люблін. Ще одне польське місто, яке, крім Любліна, аплікувало вдруге – це Катовіце.

Чи є якась межа кількості спроб? 

Для нас як для міста з-поза меж ЄС є окремі правила. Так, якщо ми спробували – і не отримали титулу, то на наступний кол для міст з-поза меж ЄС (а це відбувається раз на три роки) ми не могли б аплікуватись. Всі інші українські міста, які не аплікували зараз, – можуть. Тим часом країни Європейського Союзу мають цей кол щороку, і те саме місто може подаватися навіть вдруге.   

Що ж, маємо всі шанси втрапити до того внутрішнього колу в майбутньому.   

Так, на це сподіваємося. 

Якщо я правильно розумію, деталі концепції ви поки що не відкриваєте? 

Загальна концепція відкрита, але без деталізації. Це Responsibility to Be – "Відповідальність бути". Нашою попередньою концепцією було Culture cares – "Культура дбає", проте в процесі численних дискусій, експертних консультацій вийшли на таку концепцію, як Responsibility to Be. Ми вважаємо, що вона доволі конкурентна, потужна, і невдовзі розпочнемо комунікацію ключових засад нашої заявки. Скоро представимо сайт Львова як міста-кандидата, де розповімо більше про процес, залучених осіб.