Палац у Роздолі: унікальна резиденція, яку у місті, заснованому контрабандно, жодного разу не програли в карти

Про це розповідає Еспресо.Захід

У червні 2023 року львівську спільноту облетіла новина: палац Жевуських-Лянцкоронських у Роздолі на Львівщині, який свого часу був одним із найрозкішніших маєтків Галичини і вважається одним із найвиразніших прикладів французького необароко в Україні, продали з аукціону за 20 млн грн. Пересічному українцю вже мало що говорила новина, що покупець відмовився у підсумку підписати договір купівлі-продажу, тож Фонд держмайна обрав іншого переможця. Важило тільки те, що пам’ятку буде врятовано.

фото: ЛОВА

Сьогодні "Палац Розділ" - міжнародний impact-проєкт, що має на меті відродження та функціонування палацово-паркового комплексу Жевуських –Лянцкоронських у Роздолі на Львівщині на засадах економічної ефективності і який повинен стати найбільшою заміською культурно-туристичною родзинкою Галичини та основним магнітом мережі туристичних маршрутів "Мандри Роздільські". А також - прецедентом ефективних інвестицій в культурну спадщину України, чим надихнути інших інвестувати в історичну нерухомість в малих громадах Батьківщини. Цей проєкт реалізовує українська інвестиційна компанія EFI Group у партнерстві зі Спадщина.UA

Від махінацій із землею до успішного містечка

На Опіллі на берегах лівої притоки Дністра - річки Колодниці у середину XVI ст. доглядач королівських лісів Мацей Чернейовський ( чий рід вийшов із галицького боярства і швидко перейшов на бік польської влади, забезпечивши собі не тільки збереження, а й приріст земельних володінь) самовільно заснував  місто на спірних грунтах Жидачівського та Львівського повітів.

фото: Вікіпедія

Як писав історик-медієвіст Леонтій Войтович, початки міста Роздола майже анекдотичні. Це чи не єдине місто, засноване без королівського привілею на пустому місці, фактично, контрабандою – "ґвалтовним способом". Під щасливою зіркою народився Мацей Чернейовський! - зауважує дослідник. - Заснувавши контрабандою місто на чужих грунтах і без відповідного королівського привілею, при цьому завдавши збитків королівській скарбниці на 20 тис. гривен і примноживши ряди своїх ворогів, він відбувся тільки легким переляком". Проти Чернейовського судився львівський староста Миколай Гербурт, його суперниками стали Тарли, Мнішехи, Чорторийські (не відомий рід, а місцевий з тим же прізвищем). Але королівський суд вирішив суперечки на користь Чернейовського і узаконив місто, що свідчить зокрема про впливовість Мацея та його родини

Мацей Чернейовський мав п'ятьох синів, з яких дідичем Роздолу став Ян Чернейовський, що одружився із Софією з Дуніковських  і мав з нею синів та доньку Анну, яка у 1631 році вийшла заміж за  Станіслава Жевуського, отримавши за посагом частину Роздола, а після смерті мами( яка на той час вже була вдовою) і все місто. Так Розділ і став родовим гніздом Жевуських.

Дослідники зазначають, що особливістю історії Роздолу є те, що це місто ніколи не змінювало власників інакше, ніж по прямій лінії спадкування, тобто переходило від батьків до дітей від заснування у 1569 році і аж до 1939 року. А це є дуже рідкісним випадком в історії українських містечок. 

Як у Роздолі виник палац

Офіційно перший палац побудував 1740 року знаний польський шляхтич з українським корінням Міхал-Юзеф Жевуський , який в честь своєї коханої дружини Францішки назвав маєток Франкополем. Уже в наші часи це спричинило появу в туристичних та краєзнавчих джерелах наративу про надзвичайне кохання Міхала-Юзефа до дружини, хоча на той час присвячувати ту чи іншу споруду членам родини було традиційною практикою. До слова у XIX столітті місцеві перекази переповідали про ревнощі Францішки до чоловіка: за місцевою легендою того часу, вона запідозрила його у зраді зі служницею Розалією і власноруч втопила дівчину, а на спокуту цього гріха розбудувала храм у Берездівцях. Хоча жодного фактажу, на який ця легенда могла би опертися, не існує.

фото: фб-сторінка "Палац Розділ"

За припущеннями деяких дослідників палац у Роздолі почали зводити на місці, де раніше вже існував замок чи двір Чернейовських та Жевуських, але не зберігся. На основі архівних даних науковці обгрунтовують причетність до будівництва знаменитого архітектора Бернарда Меретина (творця собору Святого Юра у Львові, храмів у Городенці, Годовиці, ратуші Бучача та ін.), позначеного в книзі обліку видатків як "архітектор Бернард", маляра Шимона Яремкевича та інших відомих на ті часи майстрів. 

А оздоблювали палац  не лише за життя, а й після смерті фундатора. У 1770-х роках тут працювали художники Якуб Адамовський та Микола Урбанович. Палац прикрашали переважно портрети членів родини, але у 1815 році, для своєї віденської резиденції, Казимир Жевуський придбав частину королівської колекції картин, зокрема автентичні портрети французьких королів та шедеври живописців Золотої доби голландського живопису, включно з відомою картиною Рембрандта "Дівчина у картинній рамі". Хоча ці картини знаходилися у Відні, започаткування колекції спонукало до її розвитку, тож діти та онуки Казимира Лянцкоронського поповнювали новими творами і роздільський маєток, а його дочка Людвіка заснувала у Роздолі визначну бібліотеку.

Цікаво, що палац у Роздолі ніколи не продавався, не програвався в карти та жодним іншим чином не відчужувався, а переходив у власність внаслідок шлюбів. 

Лянцкоронські і їхній видатний Кароль

У 20-х роках ХІХ ст. палац Жевуських перейшов у власність Лянцкоронських, що мали значний культурний та політичний вплив на Галичину і навіть Австро-Угорщину та володіли маєтком до 1939 року.  Особливо доклався до розбудови палацу та поповнення його збірок Кароль Антоній Лянцкоронський , який у 1874 році розпочав добудову і розширення палацу, що тривала майже 30 років. За проектом відомого львівського архітектора – ректора Львівської політехніки професора Юліана Захарієвича було зведено нову добудову і проведено реконструкцію старої частини палацу, стилізуючи її у дусі ренесансних замків. А саме Захарієвич та Іван Левинський ( а прізвище Левинського також фігурує як інспектора з будівництва) визначили архітектурне обличчя Львова другої половини XIX — початку XX століття. У 1904 році французький архітектор Шарль Баужует об’єднав будови Захарієвича зі старим корпусом. Ліве східне крило було зведене до Першої світової війни за проектом сілезького архітектора Люнтваля. Основний корпус палацу від цієї реконструкції набув вигляду у стилі французького ренесансу, було добудовано бічне крило, а над парадним входом — елегантну вежу. Проте центральний об'єм палацу та двобічний пандус до входу імовірно збереглися від попередньої споруди.

фото: фб-сторінка "Палац Розділ"

Пишуть, що власники палацу були прихильниками інженерних інновацій. А тому наприкінці XIX століття у палаці вже був власний водогін. А на початку ХХ-го маєток вже був оснащений електрикою, мав телефон та інші технічні новинки. Навколо посадили парк площею понад сім гектарів, який почали закладати ще на початку ХVІІІ століття. Однак за Кароля Лянцкоронського парк поповнився рідкісними екзотичними рослинами та набув аж чотири оранжереї, де вирощували екзотичні рослини. 

У Роздолі Кароль Лянцкоронський та його родина (попри те, що мали й інші маєтки, зокрема у Відні)  проводили по пів року, а сам глава сімейства намагався організувати все так, щоб саме тут святкувати свій день народження.  Одружений з Малґожатою (Маргарет) фон Ліхновською - донькою представника прусської аристократичної родини, виховував трьох дітей - сина Антонія від другого шлюбу та двох доньок - Кароліну та Аделаїду від коханої Малґожати. Цікаво, що пращури дружини були людьми незвичайними:  її прадід, князь Карл фон Ліхновський, був покровителем Бетховена, і саме йому композитор присвятив сонати Opus 13 Pathétique і Opus 26. Інший представник роду, князь Фелікс фон Ліхновський, був другом і покровителем відомого композитора Ференца Ліста.

Портрет Кароля та Малгожати Лянцкоронських пензля Яцека Мальчевського, фото: Замки та храми України

Але історик мистецтва, досконалий знавець італійського ренесансу, археолог, колекціонер, письменник, мандрівник, спадковий член Палати Панів в австрійській Державній Раді, віце-президент Організації культурної оборони в Галичині, кавалер ордену Золотого Руна, мальтійський кавалер, доктор права та радник цісаря Франца-Йосифа, Кароль Лянцкоронський і сам був особистістю дуже неординарною. Щедрий меценат та запеклий мандрівник, який за власні кошти споряджав наукові експедиції по Європі, а також вздовж африканського і азійського узбережжя Середземного моря, привозячи з  численних експедицій пам'ятки мистецтва та описуючи свої пригоди та знахідки у науково-популярних працях, Кароль Лянцкоронський знався з багатьма відомими митцями свого часу. Зокрема в його маєтку упродовж 20 років часто бував і зупинявся видатний польський художник Яцек Мальчевський, який саме в Роздолі створив численні ескізи та малюнки пером і чорнилом, що є своєрідною хронікою життя родини (Лянцкоронських), їхніх друзів та близького оточення, а також життя навколишніх. Поет Райнер Марія Рільке, з яким Кароль Лянцкоронський листувався і якому надсилав свої поетичні спроби, навіть присвятив йому вірша, який вважаютьодним з найбільш значущих з художнього погляду естетичних маніфестів пізнього Рільке.Дружив з видатним австрійським поетом Максом Меллом, листувався з німецьким поетом Максом Кальбеком, зустрічався з бельгійським письменником, лауреатом Нобелівської премії в галузі літератури Морісом Метерлінком та іншими.

фото: фб-сторінка "Палац Розділ"

Пишуть, що власники палацу Лянцкоронські володіли третьою за величиною колекцією творів мистецтва в Австро-Угорській імперії, а безпосередньо в палаці перебувала одна із найбагатших мистецьких колекцій Галичини. А ще тут були великий архів та бібліотека. 

"Ілюстрований путівник по Станіславівському воєводству" так описує Розділ 1930 року: "Розділ мальовниче розташований на Дністрі. У костелі отців кармелітів є гарні вівтарі та каплиця з гробницями Жевуських. Серед пам'яток — старовинна українська церква, оточена галереєю, і мурована дзвіниця з куполом, що спирається на восьмерик. Гарний палац, оточений величезним парком, містить бібліотеку з 20 000 творів (включаючи унікальні твори XVI та XVII століть), галерею картин (зокрема багато картин Мальчевського, наприклад, серія карикатур із його подорожі до Малої Азії), родинні портрети, велику колекцію гравюр, архів Жевуських XVIII століття, колосальну колекцію фотографій, що містить понад 120 000 світлин і є однією з найбільших у світі. У палацовій каплиці зберігся розкладний вівтар XVII століття. В архіві багато листів Станіслава Августа та Костюшка. Кімнати стильно оформлені" (Ромуальд Домбровський).

фото: фб-сторінка "Палац Розділ"

Напередодні Першої світової війни найцінніші витвори з Роздолу були вивезені до Відня, ще частина поїхала туди перед Другою світовою в надії, що між двома світовими війнами Австрія виглядала безпечнішою. Однак впала першою і була долучена до Райху. У 1939 році гестапо зреквізувало віденську колекцію Лянцкоронських. Найкращі полотна планували передати до збірок Гітлера та Геринга. Однак у 1945 році Борман наказав знищити всю колекцію, яку перевезли у покинуті штольні біля Зальцбурга. І тільки завдяки унтер-офіцеру, австріяку за національністю, штольня не була підірвана. Після війни граф Антоній Лянцкоронський при допомозі свого шкільного товариша князя Ліхтенштейна перевіз врятовану збірку до Швейцарії у замок Гогенемс. Але там в часі трапилася пожежа.

Те зі збірки, що вдалося зберегти в родині, у 1994 році Кароліна Лянцкоронська, остання з роду, якій випало дуже непросте життя, передала до польських музеїв — Королівського замку у Варшаві та Вавелю у Кракові. Пишуть про те, що йшлося про найбільший в історії світового музейництва дарунок – твори італійських майстрів ХІV- XVII cт., полотна Рембрандта, рисунки Мальчевського, меблі та нумізматика тощо.

фото: фб-сторінка "Палац Розділ"

До речі, прожила Кароліна Лянцкоронська 104 роки, народившись наприкінці ХІХ ст. і відійшовши у засвіти у ХХІ-му - 24 серпня 2002 року в Римі.

Рештки багатющої збірки, що залишилися у палаці, постраждали від воєн, а врятовані твори були розподілені по музеях. Чимало вивезли до Ермітажу, щось до Одеси, а дещо із врятованого  перепало і Львівській картинній галереї мистецтв та музею "Дрогобиччина".

 Від совітів до незалежної України

З приходом радянської влади у палаці облаштували притулок для дітей-сиріт, який згодом перетворили на філіал одного із санаторіїв Моршину. У другій половині ХХ століття до 2004 року тут діяв санаторій що спеціалізувався на лікуванні захворювань органів травлення. У 2004 році палац перейшов у приватні руки. А в 2017 році Верховний суд вирішив повернути палац державі. У 2022-му маєток перейшов в управління Фонду держмайна. А в 2023-му отримав шанс на нове життя.