"Найосвіченіша жінка в Галичині": 150 років тому у Винниках коло Львова народилася Катря Гриневичева, з якою листувався Скоропадський і яку кликав заміж Стефаник

"Еспресо.Захід" детальніше розповість про цю непересічну жінку.

Коли у 2008 році у Львові вирішили заснувати конкурс молодих прозаїків імені реабілітованої української письменниці Катрі Гриневичевої, сказати, хто така ця жінка, могли хіба одиниці. Не тому, що недопитливі. А через те, що особистість Катрі Гриневичевої була практично недослідженою, а її прізвище можна було знайти хіба в скупій довідці УРЕ. А до того так званим "сообщєнієм" №217 від 13 лютого 1954 року невідомо хто розпорядився вилучити її твори зі всіх бібліотек УРСР і знищити.  

Пояснення таких дій можна було опосередковано знайти в дописі Івана Коровицького у "Свободі" від 21 грудня 1952 року: "Катря Гриневичева була своєрідною проєкцією "націоналізму" Донцова, що нею був в поезії Ольжич. Ольжич писав передісторію, Гриневичева про історію, а покоління 20-40-х років творили нову історію, продовжуючи дії постатей Гриневичевої і Ольжича. Ці покоління пішли в УВО, в ОУН, в підпільну боротьбу, потім в легіони, похідні групи, в Поліську Січ, у самооборону, у дивізії. Це була доба Гриневичевої з пожежами, походами і боями, хоч і не завершена державністю, - про яку найбільше місця в творах письменниці".

Отож українська письменниця (яку один з найвизначніших українських бібліографів XX століття Володимир Дорошенко називав " без перебільшення найосвіченішою жінкою в Галичині" та  "репрезентативною постаттю в західно-українському житті, що сміло могла заступати нас, наше жіноцтво й нашу літературу перед культурним Заходом ") громадська діячка, учасниця жіночого руху Катря Гриневичева виросла в чужому Кракові та практично не знала української мови до 20 років. А згодом  - присвятивши себе осягненню рідного українського слова, історії та культури - стала письменницею, чия творчість слугувала своєрідним мірилом письменницької майстерності та українськості. 

Як писав про неї вже згаданий Володимир Дорошенко, лектура повістей Катрі Гриневичевої "вимагає відповідної й певної душевної напруги, бо це лектура небуденна, як свого роду святе письмо. Кожен розділ майже сама для себе картина, ніби мозаїкова ікона. Створити такого роду твір, де не тільки зміст, але й кожен вираз, кожне окреме слово обдумане, зважене та поставлене на своє місце, як камінчик у мозаїці, справа нелегка".

Початок…

Містечко Винники біля Львова на початку 1900-х рр., фото: фб-спільнота "Так люблю той Львів, що бракує ми слів"

Народилася Катерина Банах у селі Винники, що під Львовом, у сім’ї урядовця Василя Банаха та Марії з Кубаїв. Вона стала найстаршою дитиною в багатодітній родині, де окрім неї на світ з’явилися аж сім братів. Однак тільки їй судилося прожити найдовше.: Григор помер маленьким, Івана забрав тиф у 25 років, Богдан загинув від кулі при обороні пошти у Львові, Євген – хорунжий УГА, 24-літнім розстріляний у льохах ГПУ, Денис – народний вчитель, композитор і співак помер у віці 58 років, Валеріан – маляр, адвокат загинув у шахтах Донбасу, Володимир – лікар, помер 1943 року. Коли Катерині було три рочки, її батька скерували на службу до Кракова, там і проживатиме родина тривалий час. 

І віддали її в науку

Так склалося, що переїхавши до Кракова, родина почала спілкуватися вдома польською мовою. З раннього дитинства Катерину вчили також  французької мови, а потім віддали під опіку черниць до німецької школи. Заповідалося, що коло інтересів дівчини стосуватиметься виключно польського питання. Тим більше, що Краківська учительська семінарія, де вона вчилася, славилася своїм шовіністичними поглядами. Там готували вчительські кадри, котрі мали витіснити учителів-українців із державних початкових шкіл Галичини. Однак приятелювання з демократично настроєними молодими поляками, які гуртувалися навколо редактора часопису "Жицє", прогресивного польського письменника  Артура Гурського, вказало їй, що погляди на життя можуть бути іншими, ніж це намагалися їй прищепити. Саме з уст Артура Гурського вона вперше почула схвальний відгук про українців і саме в нього вперше побачила український часопис - львівське "Діло". На цей час також припадає її знайомство із Василем Стефаником, який заохотив молоду письменницю вивчати українську літературу. З подарованого ним українського букваря, а згодом перших українських книжок  і розпочалося її навернення до української літератури, а згодом спротив оточенню: дівчина відмовляється спілкуватися польською мовою, викликавши гостре нерозуміння в її оточення та конфлікт з батьками, які дорікають їй, що псує собі репутацію у польських властей. Доходить до того, що Катерина відмовляється здавати польською мовою матуру та отримує ярлик "велика русинська патріотка", що в очах семінарії було рівносильне злочину.

Заміжжя

Зі старшим від неї на 10 років Осипом Гриневичем Катерина Банах познайомилася у Кракові  за протекцією винниківського знайомого її батьків. Цей чоловік написав до Кракова її батькам, що молодій панянці час заміж, а він знає у Львові молодого вчителя-українця, з яким у Катерини могла би вийти гарна сім’я. Невдовзі до Кракова приїхав і сам претендент.

Катря Гриневичева з синами Володимиром і Ярославом, фото: diasporiana.org.ua

"Невисокого росту, статної будови, темне волосся, на обличчі вус закручений вгору, коротка борідка, одягнений у мундир австрійського урядовця, - пишуть у спогадах. - Він говорить по-українському. Людина поважна, статечна. Пан Осип розповідає Катрі про місто Львів у якому він учителює та про українське життя у ньому. Про величаву греко-католицьку катедру св. Юра, про наше культурне життя, про знаного Катрі із творів письменника Івана Франка, що живе у Львові та інших. Катря слухає його оповідань і в неї постає бажання піти туди і принести своєму народові все, чим сповнена її душа. Катря вирішує вийти заміж за львівського вчителя, якого і не було часу ближче пізнати чи полюбити. Для неї було це подружжя з романтизму, стежкою, що вела її на рідну землю - зачаровану, знайому з пісень матері та оповідань Василя Стефаника, а для батьків Катрі – це була, подружня партія" доньки.

Молоді люди одружуються та переїжджають до Львова. У них народжується двоє синів та донька. Взаємини пари не були безхмарними, але це не стає для Катрі Гриневичевої перепоною вивчати українську мову. І – писати.

Писати – як дихати…

У Львові Катря Гриневичева знайомиться з Осипом Маковеєм, Іваном Франком, Володимиром Гнатюком, Іваном Трушем та під їх впливом складає популярні книжечки для "Просвіти". За одну з них - "Батько Петро і його діти" - одержує в 1893 році премію ім.Степана Дубравського - галицького педагога, фундатора премії при "Просвіті" для видавання популярних книжок,. А ще - починає співробітничати з часописами "Діло", "Буковина", "Літературно-науковий вісник". Її твори отримують позитивні відгуки  критиків, які звертають уваги на майстерність її художнього слова, бездоганність стилю та неперевершене знання української мови. Товариство "Просвіта" видає книжечки Гриневичевої "Батько Петро і його діти" та "Григорій Квітка-Основяненко, його літературна творчість", а Руське педагогічне товариство – її "Леґенди і оповідання" з ілюстраціями Олени Кульчицької. У 1909-му це товариство доручає їй редагувати журнал для дітей "Дзвінок", який став популярним не лише в Галичині, але й на Наддніпрянщині. У журналі з’являються історичні оповідання Катрі Гриневичевої для молоді: "Перед похороном князя Романа", "Ярослав Осмомисл", "Княжичі". Так починається її шлях у літературу.

Знайомства

Катря Гриневичева була знайомою з багатьма відомими людьми – художниками Олексою Новаківським та Іваном Трушем, письменниками Євгеном Маланюком та Оленою Телігою, ідеологом Степаном Бандерою та багатьма-багатьма іншими видатними особистостями того часу… Їй писав листи сам гетьман Павло Скоропадський…

Приміром, зацікавитися історичною тематикою Катрю Гриневичеву заохотив Іван Франко. Оскільки через хворобу Франко вже не міг сам писати, то часом він диктував Катрі Гриневичевій свої твори, а вона записувала. Уже роки по тому, письменниця разом із сином Ярославом відвідувала Циліну Зигмунтовську, яка оповіла їм про свої стосунки з Франком. 

На запрошення митрополита Андрея Шептицького подружжя Гриневичевих приїжджало на відпочинок у його карпатський маєток у Підлютому, де бувало чимало талановитих людей

Перед Першою світовою війною Катря Гриневичева побувала у Великій Україні, де познайомилася з Оленою Пчілкою, Марією Заньковецькою та іншими визначними жінками.

Гнат Хоткевич, фото: Вікіпедія

Особливе місце у її долі посів Гнат Хоткевич. Пишуть, що у Катрі Гриневичевої та Гната Хоткевича ( хоч обоє на той час вже мали по троє дітей) навіть народився спільний син, який стане ректором Харківського університету. Але втрутилися політичні обставини і силоміць перервали ці зваємини.  

Після смерті Осипа Гриневича Катря Гриневичева навіть отримала пропозицію одружитися від Василя Стефаника, з яким упродовж життя підтримувала дружні взаємини. Але відмовила. Коли Стефаник помер якраз на Катерини 7 грудня 1936 року, син Катрі Ярослав помчить до хати письменника у Русів, аби знайти і забрати мамині листи до Стефаника. "Жмут поскладаних листів" був перев’язаний кольоровою стрічкою. Однак згодом ті листи пропали…

Перед заходом сонця

У січні 1940-го Катря разом із дітьми та їхніми сім’ями втікає із рідних теренів на захід, уникнувши у такий спосіб арештів та розстрілу. Спочатку – Польща, тоді - Словаччина – Австрія – Німеччина… , Серце великої поборниці Слова перестало битися у ніч з 26 на 27 грудня 1947 року на 72-му році життя. Похована у Берхтесгадені (Німеччина)