Лідер рок-гурту BAH.ROMA: "У школі мене лякали Бандерою"

У якому стилі музики ти твориш? 

Думаю, що зараз взагалі не варто обмежувати виконавців і розділяти музику на жанри. Сучасна музика поєднує багато стилів. Я граю різну музику, зокрема електронну. Наприклад, минулого року мій трек "Котики" потрапив у перше коло "Ґреммі", а я потрапив у номінацію "Хіп-хоп".

У тебе цікава біографія. Ти народився на Уралі, виріс на Донбасі,  а потім переїхав до Києва. Сьогодні ти в Галичині. Чи були в тебе якісь стереотипи щодо Львова?

У школі нас лякали Бандерою, хоч я й не знав хто це. Хоча, звичайно, коли переїхав до Києва, змінив свою думку.

Твоє рідне місто окуповане ще з 2014 року. Чи підтримуєш з кимось там зв'язок?

Для мене мій рідний Донбас – це Україна. Тож я мрію, що колись повернуся й зіграю там концерти. До речі, на моїй платформі Buy Me a Coffee можна придбати квиток на мій концерт у Донецьку. 

Є декілька рухів на окупованих територіях, партизанських зокрема, які підтримую. Я особисто знаю людей, які живуть на Донбасі, в Донецьку. Мої батьки залишалися там до останнього. Останньою краплею  стало, коли моя мама пішла в лікарню й потрапила під артобстріл. Вона вижила, але дуже сильно злякалася. 

Після цього вони вирішили переїхати до Києва. У столиці тоді не були готові до біженців з Луганщини та Донеччині, тому квартиру винаймати було дуже складно. Тож батьки переїхали до Німеччини. Там вони прожили майже 7 років. Повернувшись в Україну, купили собі квартиру в Києві. І знову почалася війна… 

Твоя пісня "Квітень" стала саундтреком до фільму "Буча"...

Я писав цю мелодію складно і довго. Музику створював приблизно пів року разом зі своїм другом, який пережив окупацію. Він розповідав мені жахливі речі. Для пісні мені потрібен був оркестр, але часу шукати його не було, тож записав усе зі звуку одної віолончелі. І з одного інструменту створив цілий оркестр.

Багато людей кажуть, що знімати фільми в час війни, про війну – не правильно…

Фільми, тим паче про такі трагічні події, допомагають нам об'єднатися. Нагадують про пережите. Коли ми звільнили Бучу, то поїхали грати туди концерт. Дівчата, які пережили окупацію, закривали вуха, коли чули російську мову. Це було востаннє коли я виконував пісні російською. 

Я розумію, що у Львові всі розмовляють українською, але якщо опинитися на вулицях Києва, то там більшість людей спілкуються російською. Моя донька зараз через війну живе за кордоном, і мені дуже хотілося б, щоб коли вона повернеться після війни додому, не цуралася, як я раніше, коли приїжджав з Донецька здобувати освіту в Київ. І люди приїжджали зі Львова й через декілька місяців, пів року починали спілкуватися російською. 

З початку війни я змінився, змінилися мої погляди. Міркував про те, як зробити так, щоб молодь говорила українською.  Пам'ятаю себе юнаком, мені дуже подобались пісні гуртів "Воплі Відоплясова" й "Океан Ельзи". Першу свою пісню я написав українською, ще коли жив у Торезі Донецької області. Тоді я надихнувся "Океаном Ельзи".

Що ти хотів би сказати сьогодні слухачам і глядачам?

Бережіть себе, бережіть своїх близьких. Мені дуже хотілося б, щоб усі сини та доньки повернулися додому, щоб усі були живі та здорові. 

Переглянути програму LIVE на FM Галичина можна тут

Підготувала Діана Ракус