Коли голос стає зброєю: історія Василя Сліпака, який змінив сцену Паризької опери на окопи Донбасу

Василь Сліпак народився 20 грудня 1974 року у Львові. Його родина не належала до музичної еліти у професійному розумінні: мати працювала в конструкторському бюро, батько був фахівцем виробничого підрозділу, а старший брат Орест згодом обрав шлях лікаря. Проте музика в цьому домі ніколи не була чужою. Вважалося, що свій унікальний хист Василь успадкував від діда, на честь якого й отримав ім’я. Хлопчик почав співати дуже рано – уже в шість років на сільському весіллі він виконував популярну тоді "Тишу навкруги", дивуючи дорослих чистотою інтонації.

Вирішальний поворот у біографії стався у 1983 році. Саме тоді десятирічний Василь, за ініціативи свого брата Ореста, потрапив до львівської хорової капели "Дударик". Це не був просто хоровий гурток. Під керівництвом Миколи Кацала колектив функціонував як серйозна інституція, де музика ставала для дитини формою існування. Репертуар із Бортнянського та Моцарта сформував його смак раніше, ніж завершилося формування голосу. У складі "Дударика" Василь провів понад десять років – з 1983 по 1994 рік.

фото: The Wassyl Slipak Foundation

Підлітковий вік Василя збігся з періодом пізнього СРСР і перших років незалежності, коли "Дударик" почав активно виходити на світову арену. У 1990 році, коли Сліпакові було лише п’ятнадцять, він уже виступав як соліст у Карнеґі-холі під час гастролей у США та Канаді. Програма була серйозною: від Лисенка до Людкевича. Далі були виступи в соборі Паризької Богоматері, Варшавській філармонії та Домському соборі в Ризі. У 1991 році в Польщі він співав для Папи Івана Павла ІІ.

фото: The Wassyl Slipak Foundation

Унікальний голос 

У консерваторські роки Сліпак став рідкісним явищем – він володів одночасно і баритоном, і контртенором. Це викликало дискусії серед педагогів, які сперечалися, чи варто розвивати обидва напрями одночасно, чи не зашкодить це голосовим зв’язкам, але Василь просто використовував ці можливості для виконання складної музики. 

Зокрема, саме в цей період відбулася знакова співпраця з композитором Олександром Козаренком. Сліпак став першим виконавцем камерної кантати "П’єро мертвопетлює" на вірші Михайля Семенка. Прем’єра 1994 року у Львові, а згодом на "Київ Музик Фесті", стала сенсацією. Це була інтелектуальна музика, що вимагала від вокаліста не лише технічної досконалості, а й акторського перевтілення.

Його кар’єра у Франції почалася майже випадково: брат Орест під час медичного конгресу в Парижі передав касету із записом Василя композитору Мар’яну Кузану. Далі було запрошення на конкурс у Клермон-Ферран у 1994 році, де Сліпак забрав і Гран-прі, і приз глядацьких симпатій. Він співав українські пісні там, де зазвичай звучала класична італійська опера, і це спрацювало. Протягом кількох років він став затребуваним артистом, врешті оселившись у Франції, де його чекали сцени Гранд-Опера та Опера Бастилії.

фото: The Wassyl Slipak Foundation

Життя на дві країни

Його шлях до Паризької національної опери не був миттєвим злетом, а результатом наполегливої праці. Він проходив численні прослуховування, брав участь у постановках у Віші та Клермон-Феррані, поступово стаючи невід’ємною частиною європейської оперної сцени. З 1997 року він – артист Паризької опери. Його репертуар став енциклопедичним: граф Чепрано у "Ріголетто", Банко у "Макбеті", Командор у "Дон Жуані", Фігаро. Але особливе місце в його житті посів образ Мефістофеля в опері Шарля Гуно "Фауст". Його високий зріст, виразне обличчя та здатність надавати голосу демонічних відтінків зробили цю партію його візитівкою.

Незважаючи на два десятиліття успішної кар'єри в Парижі, Василь відмовлявся від французького паспорта. Він залишався українським громадянином, який інтегрував свою культуру в європейський простір. Василь став головним амбасадором української музики у Франції: він влаштовував сольні концерти з творів українських композиторів, записував компакт-диски з народними піснями та класичними романсами.

Його професіоналізм поєднувався з неймовірною працездатністю. Під час італійських гастролей він підкорив публіку, виконавши відразу чотири ролі в "Казках Гофмана" Оффенбаха. Сліпак вільно володів сімома мовами, що дозволяло йому легко почуватися в будь-якому театрі світу – від Ковент-Гардену до Краківської опери.

фото: The Wassyl Slipak Foundation

фото: фото: The Wassyl Slipak Foundation

Від Мефістофеля до "Міфу"

Коли у 2013 році в Україні почалася Революція Гідності, Сліпак не залишився стороннім спостерігачем. Він не міг бути на Майдані фізично через контрактні зобов’язання в Паризькій опері, але розгорнув масштабну діяльність у Парижі. Його життя складалося з репетицій удень і координації волонтерських вантажів уночі. Сліпак організовував мітинги біля МЗС Франції, координував збір коштів на гуманітарну допомогу, влаштовував благодійні концерти, гроші з яких ішли на підтримку протестувальників. Після початку російської агресії в Криму та на Донбасі його активність лише зросла. У січні 2015 року він створив благодійну організацію Fraternité Ukrainienne (Українське братство).

Згодом волонтерства стало замало. У 2015 році оперний співак прийняв рішення, яке здивувало його європейських колег, – він поїхав на фронт. Для себе він пояснював це просто: як чоловік він має бути там, де небезпечно, а як артист – продовжувати промоцію України. На війні він обрав позивний "Міф" – скорочення від Мефістофеля. Василь не робив зі своєї присутності на передовій шоу, він воював як рядовий боєць у складі добровольчого корпусу. Побратими згадували його як дисципліновану людину, яка не вимагала до себе особливого ставлення через свій статус зірки. Він кілька разів повертався до Парижа за контрактами, співав на великих сценах, а потім знову міняв фрак на камуфляж.

Василь Сліпак, фото: radiosvoboda

Остання партія

Останній виїзд Василя Сліпака на фронт стався у червні 2016 року. 29 червня поблизу селища Луганське, що на Світлодарській дузі, він загинув від кулі снайпера. Це сталося під час виконання бойового завдання, коли його підрозділ відбивав атаку противника. Смерть оперного співака такого масштабу на передовій викликала колосальний резонанс не лише в Україні, а й у всій Європі. Людина, яка співала в Нотр-Дам де Парі, загинула в окопі. Це була подія, яка змусила багатьох на Заході подивитися на війну на Донбасі не як на "локальний конфлікт", а як на трагедію, що забирає кращі таланти континенту.

Поховали Василя у Львові, на Личаківському цвинтарі, на полі почесних поховань. Тисячі людей прийшли попрощатися з артистом, який обрав шлях воїна. Василь Сліпак довів, що справжній інтелігент не може ховатися за стінами оперних театрів, коли вирішується доля його країни. Він залишив по собі не лише записи унікального голосу, а й приклад безкомпромісної вірності своїм принципам.

• Окупанти знищили пам'ятник Василю Сліпаку на Донеччині. Фото