Фронтмен рок-гурту "Тінь Сонця" Сергій Василюк: На бойових життя відкривається якось краще

У гостях програми LIVE на FM Галичина побував лідер легендарного гурту "Тінь Сонця", військовослужбовець Сергій Василюк.

Ти знову у Львові. Які асоціації виникають?

Львів у мене, знаєте, асоціюється з повідомленням про дев'яту годину ранку (у місті Хвилина мовчання, - ред.). Це неймовірно зворушливо і шляхетно. Багато менших містечок беруть приклад зі Львова. І загалом я хочу подякувати громаді міста Лева за неймовірну підтримку Збройних сил і мого бойового підрозділу роти ударних безпілотників "Вирій" 241-ї бригади ТрО, зокрема. 

Ти був у нас в гостях рік тому і розповідав, що з перших днів приєднався до війська. І навіть я пам'ятаю, що ти казав, що дав хабар, аби тебе взяли до Збройних сил України. То правда? 

Хабар я не давав. Просто по знайомству потрапив в ТрО. Історія була така: коли розпочалася російська агресія в 2014 році, то і я, і "Тінь Сонця" їздили з концертами на фронт. Але коли розпочалося повномасштабне вторгнення, коли був наступ на Київ, то з гітарою я себе почував, скажемо так, емоційно неповноцінно, некомфортно. Але в мене був білий білет і ніякого бойового досвіду. Відповідно, спершу мене нікуди не брали, але потім я згадав, що мій побратимчик Юрій Петренко уже був в якомусь підрозділі. Я подивився, де ж він. У результаті вийшло, що це 130-й батальйон територіальної оборони.

Батальйону я присвятив три роки. Спершу це була четверта рота, це була піхота. Ми разом з іншими підрозділами звільняли Харківщину. Потім був в мінометній батареї. З 2024-го уже працював в аеророзвідці батальйону.А наприкінці року найкращих пілотів різних батальйонів 241-ї бригади об'єднали в роту ударних безпілотників "Вирій", ну, правильніше, посилили цю роту, і зараз я її представляю. 

Але моє життя у війську поєднує і бойову роботу, і концерти матеріально-психологічного напряму. 

Як і в 2022-му, я практикую благодійні концерти на підтримку, власне, тих підрозділів, які я представляю. 

Ти рок-зірка. Якось по-особливому хлопці у війську ставляться? Не втомився від прохань: "О, заграй, заспівай"? 

Все набагато гірше чи то цікавіше. Коли ми виходили на бойові в 2022-му році, то до мене ставлення було упереджене, радше негативне, тому, що всі люди нормальні, а цей музикант. Немає такого, що Сергій заграє нам концерт. Всі зосереджені на своєму, особливо на бойових. Там у нас інші бували приколи. Я пам'ятаю, як мій дрон вертається з Іванівського на нашу посадку під шаленим дощем. Спека була неможлива, це було минуле літо, я не витримав, скинув з себе весь одяг і вибіг під той дощ. Це був реально такий кайф. Загалом на бойових дуже багато таких моментів життя, які ти цінуєш по-особливому, і життя відкривається якось краще. Під Часовим Яром я досі пам'ятаю, як, коли була можливість, ходили по малину. Біля Ступочок я відкрив для себе дику вишню.

Чи ти відкрив для себе якогось нового Сергія Василюка? 

Я намагаюся розпізнати цього нового Сергія Василюка, тому що пишеться дуже тяжко, і війна це якесь таке самодостатнє явище. Наприклад, ти робиш евакуацію пораненого бійця. Не знаю, як це описати, це просто настільки тобі цінно, настільки вкарбовується в пам'ять, але якось у слова не вкладається.

Пісні гурту "Тінь Сонця" – це завжди такі патріотичні, козацькі думи, навіть сягаєте там дохристиянських часів, про Русь згадуєте. Звідки зацікавлення такими темами? 

Справжній патріотизм, справжня любов проявляється у зв'язку із рідною землею, з вібрацією рідної землі. Я народився у 83-му році, мені здається, до 90-го року я говорив винятково російською. Потім мене тато почав "переводити" на українську, я був двомовним. Але мене завжди якось проймало від українського. У мене навіть є така фраза в пісні "Осокори": "Зростіть в моїм серці велику любов, у зарослих озерах втопіте ненависть".

Буду непопулярним, якщо скажу, що на мою думку, від мови спілкування українців не залежить розпочалася б війна, чи ні. Мова – це про гідність.  

Взагалі щодо ворога, у мене просте завдання – його нищити. Але я не зациклююся на ненависті. Взагалі, стараюся ненавистю не жити. Я розумію, що когось можу поранити цими словами, але я ставлюся з любов'ю до тих наших окопів, бліндажів, от, до кожного дерева. Любити треба, любити тут і зараз, і усвідомлювати, що ти на рідній землі. 

Підготувала Софія Суперека