Сьогоднішні євангельські події тривожать моя філологічну душу особливо. Виявляється, може бути і так, що не треба вчити мову все життя, як мене того вчили. Не обов'язково зовсім учитися впродовж життя, щоб знаходити потрібні слова, щоб достукатися до сердець людей. Можна просто прийти, говорити – і всі тебе зрозуміють: і парфяни, і єгиптяни, і мідійці, і всі-всі-всі. І річ тут не в тому, що апостоли "напилися солодкого вина". Можна, якщо ти і є Слово.
"І сповнилися всі Духа Святого, і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати… Коли зчинився цей шум, зібрався народ і схвилювався; бо кожний чув, що вони говорять його мовою. І всі були вражені і дивувалися, кажучи один до одного: «Чи не всі ці, які говорять, галілеяни? Як же ми чуємо кожен свою рідну мову, в якій народилися" (Діян 2:4,6-8).
Ця подія нагадує про спосіб життя ангелів – вони спілкуються без слів. Мені дуже страшно насправді, це нічне жахіття філолога – опинитися у світі без слів. От як вони дають собі ради без фразеологізмів, паліндромів і ще купи всього, що є поживою мозку і вічно драйвить? У якийсь момент Рай видався мені скучним, як 563-тя серія "Санти-Барбари".
Але якщо піднятися на рівень догори, змоделювати ситуацію, в якій існує вища форма життя, в якій усе найкраще, що в нас є, тільки помножиться, то я навіть готова мріяти про Рай. Рай як місце, де буде менше перешкод для порозуміння між народами й більше засобів відкривати для себе інших людей. Рай як місце, в якому матимеш доступ до всіх багатств кожної мови. Аж дух перехоплює!
Я не думаю, що сучасній людині треба був би дар, який отримали апостоли під час Зішестя Святого Духа. Самі подумайте, якщо Євангеліє вже перекладене на всі мови світу, є у вільному доступі, то для чого тоді це все? Нам показали трошки Раю, задали напрям руху – і далі ми вже маємо якось самі, допомагаючи один одному. Якщо щось, сьогодні в нас є чудові перекладачі, знавці всіх на світі мов, і вони завжди готові нам допомогти.
Не знаю, чи сучасній людині треба "всі розуми поїсти", тобто розуміти інших людей без знання всіх мов на світі. Апостол чітко каже: "Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любові не маю, то я – мiдь, що дзвенить, або кiмвал, що бриньчить. Якщо маю дар пророцтва, i знаю всi таємницi, i маю всяке пiзнання i всю вiру, так що й гори можу переставляти, а любові не маю, – то я нiщо. I якщо роздам усе добро моє i вiддам тiло моє на спалення, а любові не маю, то нема менi з того нiякої користі" (1Кор. 13:1-3). То чому ми так зациклені на мовах? Чому глосолалії досі викликають аж таке зачудування? Чому ми надаємо аж такого значення мовному дару й мовчимо про любов, яку освоїти може кожен?
Я не вірю, що лише дар мов був свідченням отримання благодаті Духа Божого. Я бачила дар Духа в багатьох хірургів, садівників, столярів і мам. Просто вони вміють любити і заберуть цей свій дар із собою до Раю, де вже не треба буде слів. Теж хочу так навчитися.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.