"Корови перестануть доїтись, а кури нестись". Яким був приїзд першого потяга до Львова

Паротяг, якому першим довелося подолати новозведену залізничну колію, о 14:30 за місцевим часом приїхав до Львова, де на той час, 1861 року, була кінцева станція. Складався поїзд із паротяга "Ярослав" – два вагончики й чотири візочки. А їхала першим поїздом урочиста делегація. Сама ж експлуатація залізничної лінії почалася дещо пізніше. 

Про історію приїзду першого поїзда до Львова розповів для "Еспресо.Захід" завідувач Музею історії львівської залізниці Роман Патик.


Фото: portal.uz.gov.ua

Диво, якого Галичина досі не бачила

"Подія була надзвичайно важлива. А відбувалося все дуже непросто, адже виїхав потяг ще 3 листопада з Відня. Увечері того ж дня прибули до Перемишля, де його зустріли вельми  урочисто: з оркестром, квітами і шампанським. Переночували й о 10 годині вранці 4 листопада поїзд вирушив у дорогу до Львова. Дорогою були зупинки по більших станціях: у Судовій Вишні, Мостиськах, Городку, Мшаній. На цих станціях також урочисто вітали прибуття першого потяга – з молебнями й освяченнями.

Дуже багато людей збігалися подивитись на те диво. Бо для людей це було диво. До цього знали, що таку роботу (перевозити на великі відстані людей) можуть виконувати лише живі істоти – коні, воли. А тут металева машина – пихкає, димить і везе людей. Це було щось надзвичайне. Коли потяг уже приїхав до Львова, було те саме. Привокзальну площу заполонило багато людей. Урочисті вітання і все як належить", – розповідає Роман Патик.

"Gazeta Lwowska" писала напередодні: "Після довгого очікування наближається радісний день, від якого починається і в нас регулярний рух на залізниці ім. Карла Людвіга. Вона безпосередньо з'єднає Львів з цілою мережею європейських залізниць. За допомогою залізничних шляхів Східна Галичина поєднається з цивілізованою Європою... утворить шлях, що проляже від східних кордонів Австрії аж до узбережжя Адріатичного моря. Столиця краю, як і взагалі Галичина, відтепер матимуть допуск до збільшення активності промислу і полегшеної торгівлі".

Роман Патик пояснює: виїжджали з Відня ще напередодні тому, що поїзди того часу їздили тільки вдень. Так тривало аж до 1890-х років. Чекали сприятливих погодних умов. 

"Це доволі велика відстань. А тоді вночі не їздили, лише вдень. На потязі не було кабіни, щоб захистити екіпаж – лише спереду був щиток, який захищав від незгорілих часток вугілля. І, скажімо, дощ чи гроза часто ставали на заваді.

Коли починало сутеніти, на найближчій станції зупинялися, машиніст подавав сигнал "нічліг" і всі виходили. Тоді заможні селяни часто приймали подорожніх, при корчмах були кімнати, готелі. І це було в селах, зараз такого не знайдете. Переночували, зранку машиніст подав сигнал про дорогу, всі сходились і їхали далі. Такою була система", – розповідає музейник.

Будівництво залізниці

4 листопада 1860 року перший потяг прибув до Перемишля. А вже рівно через рік, подолавши майже стокілометрову дистанцію (а точніше –  97 кілометрів), він дістався до Львова.

"Колію будувало приватне привілейоване товариство галицьких залізниць імені Карла Людвіга. Це – ерцгерцог, у російському варіанті "великий князь", а по-простому – брат найяснішого цісаря Франца-Йосифа.  Він був "генералом язди", як тоді казали, а зараз у нашому розумінні – міністром транспорту", – ділиться Роман Патик. 

Землю під будівництво залізниці викупляли, і досі є акти викупу земель. 12 лютого 1861 року були куплені землі в районі нинішнього Левандівського моста (Богданівка). Це були землі відомої львівської родини Богдановичів. Звичайно, проти будівництва залізниці був великий спротив, особливо господарів. Адже люди не розуміли, що це буде. Багатьом господарям колія перерізала їхні земельні наділи.

Смужку землі, яка посередині поля, викупляли під будівництво, а господарям доводилося добиратися до іншої частини поля через переїзд, що їм страшенно не подобалося. Та, оскільки платили за землю непогано, залізницю таки побудували

Через те, що шлях, яким йшла залізниця, рельєфно був дуже складний – гори, долини і багато річок чи потічків, побудувати залізничну колію було нелегко. Робили все, звісно, вручну. Працювали по 12, а то й більше годин. 

Роман Патик каже, що охочих працювати на колії було доволі багато, бо можна було заробити непогані гроші. 

"Кількагодинно працювали по коліна у воді, робітників доїдали комарі, а робочий день був по 12 годин. Робочими інструментами були лопата, кирка, сокира, граблі. Деколи підводи. І основне – для праці була потрібна тачка. На неї накидали по 100 кілограмів землі. Зі стокілограмовою тачкою за робочий день робітник проходив приблизно таку відстань, як із Привокзальної до Брюховичів", – каже Патик.

Пропагували залізницю, як найновіший вид транспорту, відомі люди (як їх тоді називали, "достойники"). Це граф Анджей Потоцький, князь Леон Сапєга, Александер Фредро. Вони, власне, були ініціаторами будівництва залізниці. 

Читайте також: 155 років тому відкрито залізничне сполучення між Львовом та Чернівцями

"Реакція населення на той час була дуже неоднозначна. Люди не мали розуміння, що ж таке відбувається і як страхітлива машина їде сама дивними рейками. Відтак придумували різні історії, що ще більше наганяли страху. Тварини на звук і рух поїзда якось особливо не реагували, а от люди жахалися. Бо завжди так було: щойно з'являється щось нове, вигадують повно страхітливих розповідей. Поширеними були розповіді, нібито від такої машини – страшної бочки з трубою, що сама їде – корови перестануть доїтись і пропаде молоко. А кури від страху перестануть нестись. А ще багато різних нісенітниць – так, як це було колись з літаками чи мотоциклами. Люди бояться чогось нового. І навіть, як зараз – з коронавірусом", – підсумував завідувач музею.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.