Про це унікальне гуцульське мистецтво "Еспресо.Захід" розповіла заслужена художниця України Марія Петрів.
Фігурки з солоного сиру – візитівка Гуцульщини. Коники, пташки, навіть люди… Коли дивишся на ці фігурки, важко повірити, що вони – з сиру і їх цілком можна їсти. Сирна пластика – давнє гуцульське мистецтво, яким нині володіє не так багато майстринь із Косівщини та Верховини. Нині їх купують переважно як сувеніри або замовляють як прикрасу на фуршетний стіл, але колись зліплені з сиру коники та калачики мали обрядове значення. Калачики зав’язували нареченій на руку на весіллі, коники роздавали дітям у Живний четвер, клали у великодні кошики.
"Колись ні одне свято – ні весілля, ні хрестини, ні проводи в армію не обходились без коників з сиру, – каже Марія Петрів. – Говорила нанашка (хрещена, - ред.), що їй розповідала прабаба, що коники були швидше за писанки. Розписані писанки вже йшли за розкіш, а коники робили усі".
Вважають, що сирна пластика зародилась у селі Брустури на Косівщині. Раніше чоловіки на ціле літо йшли з отарами в гори. Випасали овець, робили сир, а щоб він добре зберігався, його будили (від слова будз, - ред.) над ватрою. Якось шматок сиру впав в окріп. Пастух вийняв його й помітив, що сир став тягнутися. Так він вирішив зробити подарунок дружині – калачик із сиру. Виявилося, що й смакує він добре.
"Так поступово вівчарі поки літували, робили калачики, а потім і коників з сиру. То було ніби й іграшка, і з’їсти можна було. Чому почали робити коники? Бо коник для гуцула був, як тепер авто. Це і робоча сила, і транспорт. Поступово до коника почали робити упряж, різні деталі. А гуцула на коні – то вже пізніше жінки придумали, – каже Марія Петрів. – Хрещена мати мого чоловіка, Марія Матійчук, була знаною майстринею сирної пластики. Я почала їй помагати, та й так навчилась. Їздила з нею на фестивалі, а потім, коли нанашка вже не могла їздити, то запрошували мене саму. Я придумала деякі свої фігурки, мені згодом теж вручили знання заслуженої художниці".
Майстриня зізнається, що раніше в неї коників та інші фігурки з сиру часто замовляли на весілля, у ресторани на фуршетні столи. А якось замовили "коника" на 5 кг сиру!
За словами Марії Петрів, робити фігурки з сиру не складно. Значно важче зробити сир для них.
"Я роблю фігурки з коров’ячого сиру. До молока додаю гляг – шлуночок молодого телятка (5-6 тижнів). Підігріваю до 40 градусів приблизно – має бути трохи тепліше, ніж видоєне молоко. Далі головне, аби не перекис. Бо як перекисне, буде бриндза, а як недокисне, не можна буди зробити коника, – каже майстриня. – Але щоб було молоко, треба коло корови ходити. То все важка праця. Але готового такого сиру в магазині не купиш".
Правильно підготований сир достатньо вкинути в гарячу воду і він стає пластичний. Спочатку з нього ліпиться кулька, а з неї уже "витягують" голову, ноги, хвіст і гриву коня. Пластичний сир легко скручується у джгутики, з яких роблять упряж. Далі сідло, вершника. Потім коників вимочують у сировиці – соляному розчині. Він допомагає кониками зберігати форму і не псуватися – це все ж їстівна іграшка.
"Перед Великоднем мала багато замовлень на коники, але загалом від початку великої війни замовлень менше: багато людей виїхали за кордон, весіль і загалом великих забав менше. Але люди цікавляться нашим мистецтвом, я залюбки проводжу майстеркласи", – каже Марія Петрів.