Від Львова до Золочева палицею кинути – якихось коло 70 кілометрів. Година – і ти вже там: ходиш-бродиш, надивляєшся, у перервах каву попиваєш. Бо який галичанин без кави? А за бажання ще й околиці досліджуєш, бо таки є що досліджувати.
Основна "родзинка" Золочева - Золочівський замок (про нього вже багато сказано, та й ще згодом буде) наразі – не мета. Та й глибше занурення в історію також. Просто хочеться прогулянки та нових декорацій. Бо як там у знаменитих і часто цитованих? "Без руху життя –це тільки летаргічний сон". Жан-Жак Руссо, між іншим. Один із найосвіченіших, оригінальних і начитаних людей своєї епохи. Отож – не спіть!
Найстаріший храм Золочева, що датований 16 століттям і де зараз церква. Св. Миколая, інтригує не стільки тим, що свого часу був частиною оборонних споруд міста, а через те, що всередині – чудові розписи Модеста Сосенка. Хіба не краса?
Ангели на стінах наче реальні люди і такі українські!
Зима усе-таки має бути зимою. Добре, що сніг.
"А на тій горі церковця стоїть" (церква Богоявлення Господнього, 18 ст., у с. Новосілках біля Золочева).
Зазирнути у святилище.
Весна буде!
У Трудовачі теж є дещо для спраглих історії та культури.
Кожному би закутку України таких любителів старовини, як Віктор Іванюк, що свого часу організував у своєму обійсті невеличкий музей українських старожитностей (с. Трудовач).
"В рипучих снігах, як у древнім ридвані, хитається вік…" (з Ігора Ремарука)
Фото загиблих на Майдані та на українському сході у цьому Меморіалі Першої української дивізії "Галичина" чомусь у душі відгукуються найгостріше…
Але ж гарний! (костел Вознесіння Господнього, 1731 р. у Золочеві)
Фрагмент.
Десь там у Поморянах.
На шляху до Поморянського замку.
Звичайне обличчя у звичайній українській церкві.
Там, де народжується печаль.
На вогник у вікні.
Фото Ярини Коваль
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.