Напевно, андерсенівська "Снігова королева" ще в дитинстві навіяла. І тепер уявіть, як я почувалася у своєму пуховику серед данців, одягнених і взутих, ніби то рання львівська осінь, а не скандинавська зима. Може, вони зігріваються, коли крутять педалі?..
Якщо після роботи хутенько сісти на велосипед і помчати додому, то й не встигнеш змерзнути. "Після роботи" в Копенгагені – це година 17:00-17:30. Ми спочатку не розуміли, що діється, коли побачили о цій порі суцільний потік людей на велосипедах. Виявляється, такий у них робочий графік, і ніхто на роботі не затримується (зате починають робочий день раніше за українців: ще тільки на світ благословилося, а якийсь хлопака вже зосереджено клацав на клавіатурі в офісі біля нашого готелю).
Мешканці Копенгагена їдуть на роботу
Данець без велосипеда – несправжній данець. У Копенгагені й менших містах велосипедами користуються всі: посадовці мерії, офісні працівники, студенти, школярі, пенсіонери. Так, це екологічно і здорово, а насправді – суттєво дешевше, ніж власне авто, яке обкладають податками, чи міський транспорт, хоч він і їздить з точністю до хвилини. Велосипедів ніхто не припинає і на 5-й поверх до квартири не тягне. Вони або просто сперті до стіни чи огорожі на вулицях, або чекають власників у велосипедних стійках.
Було колись у мережі фото – в кадр потрапила данська принцеса, коли вона відвозила велосипедом дітей у садок. Так роблять усі батьки: спереду до велосипеда прикріплений маленький "кеб", у якому сидить дитина або кілька дітей. Вихователі везуть на прогулянку садочкових малюків у возиках на зразок маленьких вагонеток. У такому візочку вміщається четверо дітей. До речі, смуга для велосипедистів розміщена не на пішохідній частині, як у нас, а на проїжджій, що виправдано за такої кількості двоколісного транспорту. І навіть у всіх приміських потягах є спеціальні "кишені" для велосипедів.
Прибувши до столиці, ми одразу придбали Copenhagen card. Це значно здешевлює витрати на користування усім транспортом, а також на культурно-пізнавально-відпочинкову програму. Я оцінила переваги залізничного сполучення в радіусі 100 км від столиці. Сідаєш у зручний та чистий потяг, і тільки вмощуєшся з книжкою... як тобі вже час виходити. Мами з візочковими дітлахами так гуляють: сідають у потяг і їдуть 3-4 зупинки за місто, де є великий парк або ліс.
Замок Фредеріксборг
А нашою першою зупинкою було містечко Гіллеред і тамтешній замок Фредеріксборг. Замок оточений водою – озерця, канали – і великим парком. У ранкові години буднього дня – ідеальне місце, щоб набрати повні легені кисню й оглянути вишукану замкову архітектуру. Від замку Фредеріксборг – пряма дорога вже іншим потягом до міста Гельсінгер, де є ще один королівський замок над морем – Кронборг. Його звели у найвужчому місці протоки Ересунн, яка розділяє Данію і Швецію. Так що шведи, попиваючи каву, милуються з вікон своїх будинків панорамою сусідського королівського замку, де жив Гамлет. Насправді його звали Амлед. Вважають, що саме цього данського принца Вільям Шекспір узяв за прототип легендарного Гамлета. Ми перейшлися залами замку, де ступала нога принца Амледа і Гамлетів з усього світу, які відзначилися тут у театральних постановках і знялися у фільмах за шекспірівським сюжетом. Утім, найбільша цінність цього замку – солідна колекція старовинних гобеленів, які хоч трохи оживляють його скромні інтер’єри. Не тому скромні, що бідні чи постраждали від пожеж і нищення ворогами. Просто в Данії все таке – скромне, стримане і з тяжінням до мінімалізму.
Раз нам так фортунить з потягами, чому б не майнути ще й у середньовічне місто Роскілле? – поміркували ми. І яке ж розчарування чекало нас у цій славній історичній столиці данського королівства! Просто перед нашим носом замкнули двері головного катедрального собору Данії – найбільшої національної святині. У цьому 800-літньому храмі поховані всі данські королі. Кажуть, навіть теперішня королева вже "зарезервувала" собі там місце. Але що з того – на місці з’ясувалося, що чомусь саме по середах, коли ми навідалися у Роскілле, храм відчинений тільки до 15:00, а не до 16:00, як більшість музеїв.
Усипальня королів у Роскілле
У Копенгагені ми мали ще кілька невдалих спроб потрапити до храмів. Один уже не діє, і тепер у ньому організовують виставки. В інший привели школярів на якісь фестини і почепили табличку "Закрито". У третьому тривала музична молитва і теж нікого не пускали всередину. А найбільше здивував костел, де притвор віддали в оренду… кав’ярні. І все ж, вважаю, нам пощастило. Ми таки помолилися в стінах копенгагенського катедрального собору Богоматері, який оздоблюють скульптури видатного майстра Торвальдсена. Випадково опинилися на репетиції органного концерту в костелі Гельсінгера і без поспіху оглянули розписи Мармурової церкви в Копенгагені.
Храм Христа Спасителя
У храмах мистецтва зазвичай народу багато. Як, наприклад, у музеї Гліптотека, де на кількох поверхах представлені антична скульптура, культурне надбання Древнього Єгипту і шедеври європейського малярства. Передбачено, що під кінець експозиції відвідувачі музею вже добряче втомлені й переповнені враженнями. І ось вони спускаються парадними сходами й потрапляють у тропічний міні-сад. Хочеш – відпочинь на лавочці під деревом лимона, хочеш – випий чаю з лимоном в одному з кафе, які півколом огинають зелений острівець. Для батьків це якраз відповідний формат, аби зацікавити дітей високим мистецтвом і винагородити їх за терплячість смачним тістечком з какао.
Один із музейних залів Гліптотеки
До речі, меценатом музею Гліптотека, як і спонсором реконструкції згаданого вже замку Фредеріксборг, був засновник пивоварні "Карлсберг" Якоб Крістіан Якобсен. Нас і туди занесло. Маємо унікальну пам'ятку – фотографію біля вітрин з пляшками пива, яке "Карлсберг" виготовляє у різних країнах Європи під місцевими торговими назвами, й наше рідне "Львівське" там також є!
Рідне львівське пиво
Є місця в Копенгагені, куди потрапити зовсім нескладно. Наприклад, Нова гавань з її акуратними, кольоровими, на "п’ятірку" відреставрованими будинками вздовж каналу – популярний міський променад. Або королівський палац, біля якого у певні години відбувається церемонійна зміна варти. А от пошуки знаменитої копенгагенської "Русалоньки" перетворилися для нас на справжню пригоду. Якщо не використовувати GPS, а орієнтуватися тільки на вказівники, то ніч вас застане за тим квестом. Уявіть: на початку алеї ви бачите вказівник зі стрілкою, через 100 м вздовж тієї ж алеї – другий вказівник, а коли дорога розгалужується на три гілки, вказівники зникають. Як то кажуть, ми заблукали поміж трьох сосен, причому в темряві, бо ж темніє швидко, а освітлення скрізь у місті скупе. І нарешті – ось вона, опоетизована "Русалонька"! Невелика, ледве підсвічена фігурка на камені.
Ось вона, Русалонька!
Слідом за нами прийшли ще кілька вимучених шукачів: два німці, японська пара і британка, яка, сфотографувавши гордість Копенгагена, з полегшенням видихнула – Oh, my God! (О, мій Боже!) Коли ж ми поверталися іншою дорогою, виявилося, що шлях ще й як можна було скоротити…
Вхід на пивоварню Карлсберг
Те саме було з відвідинами згаданої вже пивоварні "Карлсберг", коли ми прочесали цілий житловий квартал у надії потрапити до головного входу. Нагородою за це нам був кухоль правдивого данського пива. Щоправда, пиво дають після того, як перейдеш лабіринтом усю фабрику, вивчивши історію пивоваріння у Данії. А от що мені сподобалося на пивоварні найбільше – це коні. Нащадки тих коней, які колись розвозили пиво до крамниць. Тепер вони беруть участь у різних урочистостях, пов'язаних із "Карлсбергом". Їх старанно доглядають – ми якраз потрапили на ритуал чищення коників.
Дещо в данській столиці можна пропустити, але не зоопарк. Він діє з ХІХ ст. і займає величезну територію. Тут є тварини з усіх континентів. Найбільше враження справляє білий ведмідь, який плаває і перекидається у чималенькому акваріумі з водою.
Морський котик прийшов обідати
Ботанічного саду я не пропущу в жодному місті. Здавалося б, чим може здивувати ботсад узимку? Але у копенгагенському ботанічному цілі плантації вічнозелених кущів і дерев! Ну і оранжереї, зокрема пальмова – серед зими опиняєшся у тропіках з квітучими рослинами і чудернацькими пташками.
Копенгаген - місто квітів
О, квіти вони люблять у своїй Данії! Квіткарень багато, як у нас стоматологічних кабінетів. Під багатьма квітковими крамницями просто на вулиці стоять горщики з рослинами. Досить мені було замилуватися якоюсь квіткою, як літня пані, що проходила поряд, зупинилася і почала захоплено розповідати, що в неї у саду такий пагінець розрісся до великого куща. З данської легко перейшла на англійську, і мало що бракувало, щоб ми змінили свій маршрут і завітали до тої пані в гості.
А за кілька кварталів від центру столиці є район, який скидався мені на дачний кооператив. Але так говорити не можна, бо насправді це – острівець свободи. На початку 70-х хіпі обжили (щоб не сказати – самовільно захопили) закинуті казарми короля Кристіана й територію біля них. І заснували тут свій рай на землі – Християнію. Поряд із казармами з’явилися їхні будиночки, потім і грядки-садки. Влада робила не одну спробу виселити мешканців, які не хотіли підпорядковуватися ніяким законам і відкрито приторговували "травою". Врешті у 2011 році Християнії надали статус напівавтономії. Місцеві можуть викупити земельні ділянки або взяти їх у держави в оренду. "Християнці" мають свої готелі, ресторани, кафе, магазини, навіть школу. А от пересуватися муніципалітетом Християнія на транспорті, що споживає бензин, заборонено. Фотографувати теж, але ми трохи порушили заборону.
Територія Християнії
Хюґе – специфічно данський спосіб, як жити в мирі зі собою і зі світом. Ми таке хюґе спостерігали щовечора, коли поверталися натомлені в готель. Наші вікна дивилися у вікна будинку навпроти. Фіранки, штори і жалюзі данці ігнорують. Тому життя пересічної данської сім’ї було перед нами як на долоні. Данці полюбляють широкі підвіконня і еркери. Вмощуються там серед численних подушечок з горнятком і книжкою. Освітлення має бути м'яке, свічки – обов’язково, тістечка з домашньої пекарні – рекомендовано. І – приємного вечора!
Ще один приклад хюґе. Прогулюємося зоопарком, аж глянь – удалині видніється купол ескімоської юрти, і чути димок. Туди звертає вимощена камінням стежина у траві. А поряд табличка з написом щось на зразок: "Приєднуйтеся до нас, будемо разом робити хюґе". Тобто платиш 20 крон, заходиш у юрту, де добре напалено, можна посидіти на м'яких шкурах, відпочити – і ось тобі все хюґе. Та таке хюге – у кожній нашій гуцульській колибі в горах!
Насправді філософія хюґе значно глибша. Це все, що вкладається у поняття "коли тобі добре". А якщо не вбирати у красиві слова, хюґе – це втеча від того, що може пригнічувати й бути неприємним, у прихисток, який дає відчуття безпеки, спокою, насолоди.
Хюґе проникло у всі сфери життя данців: від способу думання до знаменитого данського дизайну. Навіть повсюдний чорний колір – теж, виявляється, хюґе! Чорний одяг, чорні дитячі візочки, чорний фасад модернової міської бібліотеки під назвою Чорний діамант! Цікаво, що сказали би на це будівничі Копенгагена ще тамтих століть, які звели цілі квартали з червоної цегли?
Фасад бібліотеки Чорний діамант
Уже по приїзді додому переглянули ми серію з нашої улюбленої французької програми про мандрівки, присвячену Данії. Автор програми підсів у потязі до юнака і розпитував його про життя-буття. І той з абсолютно незворушним виразом обличчя розповідав, що Данія – найщасливіша країна у світі. Що ж, хай їм буде. А ми підтягнемося!
Про авторку: Христина Дорожовець, редакторка, журналістка, мандрівниця, оптимістка
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.