Понад містом здіймаються дві тисячі кам’яних стел. Репортаж із городоцького єврейського некрополя на Хмельниччині

Більше про городоцький єврейський некрополь дізнавалася журналістка "Еспресо.Захід".

Свого часу, у другій половині XIX сторіччя – на початку XX, євреї становили майже 40% від загальної чисельності населення містечка. Найкраще масштаби бачиш, коли підходиш на старий єврейський цвинтар, що на околиці Городка, – там височіють понад 2000 надгробків.

Часто саме ці кам’яні плити, заховані далеко поза межами людських обійсть, є найдавнішими датованими матеріальними пам’ятками в українських містах і селах, а ще частіше про це з місцевих жителів ніхто не здогадується.

Локальні краєзнавці та приїжджі дослідники розпочали досліджувати поховання на городоцькому єврейському цвинтарі після розпаду СРСР, а кілька років тому його нанесли на онлайн-мапу всіх єврейських кладовищ в Україні.

Влітку цього року ESJF Європейська ініціатива зі збереження єврейських цвинтарів за фінансування міністерства закордонних справ Німеччини встановила паркан навколо цвинтаря, окресливши таким чином його чіткі межі. Це необхідно, бо відповідно до єврейських законів (галахи) земля, де поховані рештки євреїв, є недоторканною.

фото: Альона Мишакова/"Еспресо.Захід"

Ми дістались сюди разом із групою студентів та викладачів Сертифікатної програми з юдаїки, які разом з ESJF проводять тут майстер-клас для місцевих жителів із читання епітафій на івриті й інтерпретації символів на надгробках.

У вітряну і не по-жовтневому холодну неділю на цвинтар цього дня дійшло не так багато людей. По-перше, зимно, а по-друге, кладовище ховається за деревами ген над містом, до нього ще треба дійти. Раніше євреї могли отримати від міста лише найбільш непридатні для землеробства ділянки землі, тому й кладовище так далеко, ще й розміщене на схилі.

Тут похована

жінка поважна, пані

Хеня дочка реб (реб -це єврейський замінник слова "пан")

Авраама нащадка левітів 

померла 24

Ава року 5566 (6 серпня 1806 року)

Нехай її душа буде завʼязана у вузлі життя.

На мацеві зображений підсвічник – знак, притаманний переважно жіночим надгробкам. У єврейській традиції саме жінки традиційно запалюють свічки перед шабатом і святами.

Член єврейської громади, який разом з іншими місцевими жителями прийшов на зустріч, Георгій Баренбойм, заходить на місце поховань городоцьких євреїв і витягає з кишені камінці, щоб показати нам.

Георгій Баренбойм, фото: Альона Мишакова/"Еспресо.Захід"

У єврейській традиції на цвинтар не несуть квіти – щось, що швидко в’яне, натомість на надгробки кладуть камінці. Існує багато тлумачень цієї традиції. Починаючи від містичних – нібито каміння є спогадом про юдейський храм, який був зруйнований, і закінчуючи реальними – каміння вічне і, на відміну від квітів, воно не зів'яне і завжди буде гарним. 

Цікаво, що на надгробках у Городку ще де-не-де можна побачити грона калини. Георгій Борисович пояснює: в релігійних книгах про калину не йдеться, тож це радше місцевий звичай. 

Родину 81-річного Георгія Борисовича Баренбойма через три роки після його народження, у 1946-му, розквартирували до Городка. Родичів по маминій лінії розстріляли в Бабиному Яру.

Зараз у Городку на Хмельниччині проживає близько 20 євреїв. За словами Баренбойма, більшість із тих, хто пережили Голокоcт, репатріювалась до Ізраїлю в 1990-х.

Єврейське населення з’явилося в Городку ще до середини XVII століття та було знищене під час захоплення міста козацькими загонами у 1653 році. Принаймні один надгробок на єврейському цвинтарі датується цим періодом.

До середини XVIII століття громада відновилася і налічувала 645 євреїв у 1765 році. Свого часу місто служило центром регіональної громади, до якої входили євреї з навколишніх менших поселень. У 1910 році єврейське населення Городка досягло свого максимуму – 4020 людей (36% загальної кількості мешканців).

5580

Тут похований чоловік прямий (у значенні чесний)

Пан Яків син реб

Єфраім Фішл

Коен, помер 22

Тевета (9 січня 1820 року)

Нехай його душа буде завʼязана у вузлі життя

Підрозділи Вермахту окупували Городок 8 липня 1941 року. Більшість євреїв Городка виселили до сусідніх Ярмолинець у жовтні 1942 року, де їх убили. Решту 103 євреїв із містечка розстріляли взимку 1942 року.

Георгій Баренбойм згадує записані у спогадах очевидців історії про ці дні. Свідки розповідали, що людей звозили на підводах не лише з Городка в Ярмолинці, а й з інших місць. 

"Є згадка про цей розстріл: коли привезли людей розстрілювати, одного єврея роздягли вже. Він каже: "Відкуплюся". Йому дозволили одягтися, посадили на підводу, підвезли додому, він узяв золото чи що там мав – і тоді його розстріляли", – розповідає пан Георгій.

Тут похований чоловік поважний

Реб Авраам

Син реб Йехуда

Помер 12 адара 

(рік видно погано)

Нехай його душа буде завʼязана у вузлі життя

На Городоцькому некрополі чітко прослідковується кілька хронологічних секторів – на вершині пагорба розташовуються найновіші надгробки, а чим далі спускаєшся донизу, тим частіше натрапляєш на старіші мацеви. З тих, на яких читаються роки, є такі, що датуються початком XVIII століття.

Здогадатись, яке століття, можна навіть не знаючи івриту. Мацеви XVIII сторіччя по праву є шедеврами єврейського каменерізного мистецтва – вони надзвичайно багаті на рослинні та зооморфні сюжети. Це і виноградні лози, що обплітають колони зруйнованого Єрусалимського храму, і боротьба левів з єдинорогами, і корони, що символізують Всевишнього тощо.

Тут поховано

Чоловіка молодого (дослівно "малого роками")

Реб Йосифа Менахема

Менділ син реб Іцхака

Благословенної памʼяті

Помер 9

Тевета 557 (1810-ті - остання літера закрита листком)

Запитуємо Георгій Баренбойма, чи їздять до них паломники. В юдейській традиції цадики, тобто голови хасидських дворів (хасидизм – течія юдаїзму, що зародилася в Україні в першій половині XVIII століття), часто заповідали своїм послідовникам відвідувати їхні могили після смерті. Саме цей заповіт виконують брацлавські хасиди, які під час святкування єврейського Нового року (Рош га-Шана) приїжджають в Умань.

Та на городоцький єврейський цвинтар, за словами Баренбойма, паломники не їздять, але до місцевої єврейської громади звертаються нащадки: просять прибрати місце поховання своїх предків, покосити траву.

Рухаючись далі по хронології, а локаційно – по пагорбу вгору, натрапляємо на ще одну цікавинку некрополя – поховання часів радянського періоду.

З приходом Радянського Союзу все змінилося. Почалася активна заборона релігії, а з нею й асиміляція. Це доволі чітко простежується й на надгробках городоцького цвинтаря. Поховання радянських часів майже не мають епітафій на івриті та посилань на релігійні тексти, як у минулі століття. Вони більше нагадують типові радянські поховання, а на єврейськість похованих там вказують лише прізвища, як-от Шермани, Клеймани та Баренбойми. 

Тут похований чоловік

Поважний та юний (дослівно "малий роками")

реб Цві

Аріє Іцхак син реб

Мордехая помер 5

Нісана 5586 (12 квітня 1826 року)

Нехай його душа буде завʼязана у вузлі життя

Георгій Борисович Баренбойм показує місця на цвинтарі, де поховані його рідні – тато й бабуся. Баренбойм Борис Зінделеєвич був мобілізований у Червону армію та пройшов усю війну, на надгробку фотографія з його юних років. До речі, знімки померлих на надгробках радянських часів є ще одним нововведенням.

фото: Альона Мишакова/"Еспресо.Захід"

Баренбойм розповідає: за радянського часу він ще сам носив букети квітів на цвинтар, зараз же – лише камінці.

– А чи відчували ви за часів Радянського Союзу, що у вас забрали щось ваше? Традиції, культуру?

– Я не відчував, що в Радянському Союзі на мене і на мою сім'ю щось тиснуло. Батько був комуністом, я був комсомольцем, піонером. Був радянською людиною. Це в основному всі такі були.

– Чи відчували ви колись тут в Україні до себе упереджене ставлення, бо ви єврей?

– Ні. Мені скоро 82, за всі ці роки ні разу не чув про себе від когось якесь слово погане. 

Бабця Георгія Борисовича, Хая-Фейга, померла 7 грудня 1933 року. З фронтальної частини її надгробок має епітафію російською, а ззаду – івритом. Щоправда, розібрати, про що там йдеться, а головне, чи відрізняється чимось цей текст від фронтального, нам не вдається – дощ, похмура погода й погана якість каміння роблять свою справу.

фото: Альона Мишакова/"Еспресо.Захід"

фото: Альона Мишакова/"Еспресо.Захід"

Більшість епітафій на старих мацевах були вибиті івритом, попри те, що розмовна мова євреїв на наших теренах називається їдиш, але Георгій Борисович пам’ятає з неї лише кілька слів. Чоловік каже, що його батьки переходили на їдиш, коли хотіли, щоб діти їх не розуміли.

Говорячи з паном Георгієм про символи на надгробках, згадуємо про менору. Цей семисвічник – один із найдавніших символів юдаїзму. У Торі є докладна інструкція про те, як саме і з чого зробити менору. Відтак перший золотий семисвічник виготовляється саме для освітлення переносного Храму в пустелі після виходу євреїв з Єгипта.

Неподалік Стіни плачу в Єрусалимі стоїть у скляній вітрині відлита із понад 40 кілограмів золота велика менора, що символічно має нагадувати ту саму менору з Храму. Її історія побічно пов’язана з Городком – ізраїльський ювелір, який її створив, Хаїм Одем, – двоюрідний брат нашого городоцького Георгія Баренбойма.

Нині на єврейському цвинтарі в Городку вже нікого не ховають, останніми тут упокоїлись ще в 1990-х батьки голови місцевої єврейської громади. На жаль, із часом на багатьох надгробках написи стають усе менш видимими, різьблені літери зливаються з рештою каменю, і прочитати тексти, що увіковічили пам’ять про померлих, стає дедалі важче.

Завдяки зусиллям місцевої влади, єврейської громади та ESJF Європейської ініціативи зі збереження єврейських цвинтарів єврейський цвинтар у Городку наразі доглянутий і захищений. Він продовжує притягувати увагу – нещодавно в межах конкурсу ESJF, що триває до 1 грудня, його дослідила ініціативна група (подробиці за посиланням).

Об’єкти єврейської культурної спадщини в Україні здобувають все більше уваги і від людей, які живуть поруч з ними, і від кваліфікованих дослідників. І саме це є запорукою того, що ці важливі історичні пам’ятки будуть збережені для наступних поколінь.