Вечір, коли по телебаченню показували цей фільм, одразу заповідався неймовірним дійством, бо ж уся родина сиділа перед екраном телевізора і споглядала неймовірну феєрію веселого передріздвяного дива. Відтоді ось уже кілька десятиліть пам’ятаю захопливе враження від вареників, які самі стрибали до рота Пацюкові. Бо це ж було диво з див, незрозуміле для мого дитячого сприйняття (я тоді навчалася в початкових класах). Гра Чорта була дуже веселою та смішною, а ще саме з цієї стрічки люблю порипування снігу в морозяну погоду. Над звуковими ефектами гарненько попрацювали далекого 1961 року.
Аналогічно щороку ми всією родиною переглядали усі серії кінострічки "Ті, що співають у терні" за однойменним романом австралійської письменниці Коллін Мак-Каллоу. Навіть мій тато, який загалом ніколи не стежив за життям екранних героїв, щоденно в чітко призначений час присував стільця до екрана й уважно споглядав карколомні повороти доль героїв цієї родинної саги.
У нашій сім’ї був ще один привід для сімейних кінозборів перед телевізором – показ стрічки "Людина-амфібія" за фантастичним романом Олександра Бєляєва (1961 р). І якщо жіноча половина співпереживала винятково через перипетії життя Іхтіандра (Володимир Коренєв), то чоловіча, звісна річ, милувалася танцями й образом Гуттіере (Анастасія Вертинська). Навіть моя донька, коли вперше випадково побачила цю стрічку у свої 9 років (зараз доньці 13) залипла до екрану зі словами: "Оу… цей дядько такий гарний…". Це в епоху, коли доступні стрічки з Бредом Піттом, Лео Ді Капріо та Джонні Деппом.
Також пам’ятаю, як я обводила (мабуть не лише я, а все моє покоління підлітків) у газеті на сторінці програми телепередач покази всіх новорічних фільмів у період святкових канікул. Бо ж у шкільні роки жоден Новий рік не пройшов без перегляду найпопулярнішої кінострічки Європи "Три горішки для Попелюшки". Це була любов з першого кадру завдяки героїні Лібуше Шафранковій. Лише ставши дорослою, довідалася безліч цікавих речей про цей фільм.
Оскільки це був спільний медійний продукт чехословацького та німецького виробництва (1973 р.), то у стрічці грали чеські та німецькі актори, які говорили свої репліки рідними мовами. Потім їх дублювали. До того ж зйомки відбувалися у двох різних країнах. Замок із палацом принца був розташований недалечко від німецького Дрездена, а замок/дім Попелюшки – у м. Швигов (Чехія). Саме через різні локації зйомок у Попелюшки був не один кінь, а три – один чеський і два німецьких (!), бо ж транспортувати тварин задля зйомок було досить проблематично. Зважмо, що Лібуше Шафранкова була чудовою наїзницею, тож усі сцени знімали за її участі без дублерів, натомість принцові та його друзям довелося детально повправлятися з верховою їздою. І взагалі спершу казка задумувалася як літня історія. Ви можете в таке повірити? Проте студія для зйомок була вільною лише в зимовий час. Тож довелося переписати сценарій для зимового сюжету, – про це розповіла Лібуше Шафранкова в одному з інтерв’ю.
Нещодавно мене приголомшила новина – 9 червня актриса померла. Їй було 68 і впродовж останніх років вона боролася з раком. Проте для тисяч європейських глядачів вона ще на довгі роки залишиться тією 19-річною дівчиною, що усміхається з екрану в образі своєї романтичної героїні.
А які фільми у дитинстві та юності любили переглядати ви? Які стрічки примушували вас покинути всі справи і всістися перед екраном телевізора?
Про авторку. Леся Кічура – українська казкарка, письменниця, кандидатка наук з соціальних комунікацій, провідна редакторка Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.