"Жодна країна світу не може собі цього дозволити сьогодні в умовах кіберзагроз та хакерських атак", - повідомила парламентарка Кіра Рудик у соцмережі.
"Еспресо.Захід" з'ясував у політолога Миколи Бучина, у чому саме приховується загроза електронного голосування, і які наслідки може мати його запровадження.
"Попри те, що офіційного пояснення від команди президента стосовно електронного голосування ще нема, очевидно, що його мотивуватимуть курсом на діджиталізацію, сучасним інформаційним суспільством і інформаційними технологіями. Крім того, можливо, апелюватимуть до того, що такі речі стануть певним порятунком від потенційних загроз війни, надзвичайного стану. А саме – щоб було безперебійне функціонування парламенту. Але, вважаю, насправді основними є насамперед неофіційні причини – електронне голосування легше коригувати.
Ми розуміємо, що йде тенденція до розпаду монобільшості де-факто. Бачимо, що команда президента вже не має реальної більшості голосів. Вона не може самостійно, без допомоги сателітів, різних груп отримати те, що їй потрібно. А завдяки онлайн-голосуванню буде більше можливостей для того, щоби провести через парламент свої закони. В умовах електронного голосування ті речі можна буде робити навіть, якщо оминути потенційні фальсифікації. Це може допомогти владі отримати більше потенційних голосів. Тобто чинний глава держави зможе більш ефективно впливати на законодавчий процес і ситуацію в країні", – пояснює Микола Бучин.
Окрім перелічених загроз, політолог наголошує на неконституційності електронного голосування. В Основному законі прописано, що нардепи особисто мають брати участь у голосуваннях. Бучин дивується, що зараз, у час ескалації влада намагається впровадити настільки суперечливі речі.
"Найважливіший той момент, що питання полягає не тільки в акті голосування. Ми маємо розуміти, що фінальне натискання кнопок і віддавання голосів за чи проти – це тільки частинка вершини айсберга. Бо важливий не сам факт голосування, а те, щоб це голосування було усвідомлене, була реальна воля депутата і його рішення.
Ми розуміємо, що якщо депутат перебуває десь за кордоном, а йому просто пропонують натиснути кнопку "за" чи "проти", то очевидно, що він навіть достеменно не знає, за що реально голосує.
Фактично може вийти так, що буде якесь ядро всередині парламенту, яке буде готувати законопроєкти, можливо, "впихати" в ті законопроєкти сумнівні або резонансні моменти. Адже в реаліях, коли депутати прийдуть у стіни парламенту, почують обговорення, почитають законопроєкт і дізнаються про потенційні загрози при його ухваленні, то тоді звичайно, вони б за такі резонансні закони не голосували. У випадку, коли такого не буде, і вони, відпочиваючи, натискатимуть кнопки – якість законодавства буде падати, а вплив Офісу президента і зловживання – зростатимуть", – наголошує політолог.
Бучин наголошує і на технологічних загрозах, пов'язаних з електронним голосуванням.
"Є стереотип, що електронне голосування несе загрозу хакерських атак. Звісно, цю загрозу не можна відкидати. Коли ведеться гібридна війна проти України і є загроза повномасштабної війни, то, переводячи голосування в онлайн-режим, ми фактично даємо агресору більше можливостей, потенційний шанс "хакнути" систему і відкоригувати.
Утім хакерські атаки – це далеко не основне. Основна проблема, яка буде з часом прослідковуватись з голосуванням онлайн, пов'язана з тим, що ми в такому випадку не можемо гарантувати, що безпосередньо саме цей депутат голосує. Тобто немає гарантії, що якась група людей збере в депутатів кілька десятків планшетів і почне замість них голосувати направо і наліво.
На дільниці чи в раді ми можемо проконтролювати, чи саме ця людина була присутня на голосуванні, чи не була. Чи замість неї хтось голосував. У раді це контролюється. А якщо депутати будуть голосувати з будь-якої точки планети чи України, то це означає, що жодного контролю немає. Ми навіть не будемо знати, чи справді та людина голосувала. А якщо навіть і саме цей депутат голосував, ніхто не буде знати, чи його не примусили це робити. Тобто тут проконтролювати практично це нереально.
Крім того, коли ми говоримо про технічні характеристики системи, через яку буде відбуватись голосування, то ця система повинна бути надійною і захищеною. Взагалі, будь-яка країна світу, яка впроваджує електронне голосування, проводить постійний аудит системи на стан захищеності і надійності. Цей аудит, як правило, відбувається не лише внутрішній, але й зовнішній. Тобто запрошуються незалежні міжнародні експерти, які проводять тестування системи, перевіряють, наскільки вона піддається кібератакам. Це є обов'язковим. А в нас нічого не відомо – хто розробник системи, наскільки вона надійна, хто її тестував і чи не буде сидіти якась людина, яка буде відправляти результати. Ці речі є непрозорі. Та навіть, якби система була супернадійною, зараз суспільство не впевнене, що це так, не має гарантії.
Читайте також: "Поспіх із впровадженням електронного голосування в Україні – фактично злочин", – голова КВУ
Відповідно, з цього випливає ще одна проблема – проблема легітимності рішень, які приймає влада. Якщо в суспільства не буде довіри, наскільки ця система є надійна, а результат прийняття законів відображає реальний результат голосування, то і довіри до цих законів не буде. Таким чином підштовхуємо громадян до непокори, несприйняття законів. Цими діями можемо спровокувати правовий нігілізм, коли громадяни будуть думати: мовляв, закони прийняті незаконно, чому маємо їх виконувати? Тут закладена бомба повільної дії, яка може в підсумку вибухнути тим, що суспільство буде неправильно реагувати. В нас уже й так є проблема правової культури. А цим ми провокуємо поглиблення проблеми в суспільстві", – підсумував Микола Бучин.
Довідково. Ст. 84 Конституції України: "Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.
Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто".
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.