Чому на Львівщині провалились більшість індустріальних парків, – Роман Матис

Під час повномасштабної війни в Україні, насамперед у західних областях, почали активно створювати індустріальні (промислові парки). У січні Мінекономіки відзвітувало про 100 зареєстрованих парків. Щоправда, згодом 4 з них виключили з реєстру, бо вони так і не запрацювали. Серед ліквідованих індустріальних парків – "Сігма парк Яричів", що неподалік Львова. Водночас зареєстрували два нові парки на Закарпатті. 

Чи справді створення індустріального парку допомагає залучати інвестиції у регіон і чому в більшості індустріальних парків немає індустрії –  в розмові з керівником International Investment Office Романом Матисом (на фото).

Чи справді створення індустріального парку допомагає залучити інвестора у громаду?

Будь-який девелоперський проєкт – це інвестиції, бо аби що-небудь збудувати, треба залучити й кошти, й людські ресурси.

Ідея  індустріальних парків у тому, аби привернути увагу інвесторів, які планують здійснювати якусь виробничу діяльність, на місця, до яких не було інтересу. Українське законодавство пропонує резидентам індустріальних парків певні важливі пільги, якими вони можуть скористатися. Зокрема, на ввіз обладнання для виробництва, пільги з податку на прибуток. Тому це досить цікавий для інвесторів інструмент. Але питання в іншому.

 Зверніть увагу на визначення "індустріальний парк". Тобто йдеться про індустрію, виробництво. Те, що ми бачимо у Львові нині, не  відповідає цьому визначенню. Якщо провести інспекцію всіх об'єктів, які відкрилися за останні роки як індустріальні парки, то побачите, що це все-таки не про виробництво, а про логістику.

Називаючись індустріальними парками, ці локації виконують функцію логістики. Це як city логістика, тобто забезпечення потреб споживання в межах Львова, так і логістика на весь масштаб країни товарів, які імпортують в Україну. Це зручно з портів європейських, з країн виробництва в Європі. І це достатньо безпечно, бо Львівщина – найбезпечніший регіон,  з точки зору логістики.  Тому, наприклад, візьмемо індустріальний парк  М-10. Всі площі, які були збудовані, здані в оренду компанії "Аврора", яка оперує цим для постачання продукції у свої магазини. Схожий величезний логістичний об'єкт  планує будувати компанія "Єва", теж для власних потреб.

Інші об'єкти, які були відкриті довкола Львова, обслуговують менших постачальників різних товарів. Жоден з відомих мені індустріальних парків, які відкрилися на заході  України, не виконує  виробничу функцію, лише логістичну. Погано це чи добре? Це ринок. Якщо логісти вирішили заінвестувати,  на ринку це нормально повинно сприйматися. Буде попит на виробництво – з’являться інвестиції у виробничі площі. Насправді на старті всі декларують, що це виробничо-логістичні центри, але в підсумку, як бачимо, жоден із тих центрів не виконує функцію власне виробництва. От такий нюанс.

Чому не вдається залучати виробників в індустріальні парки, адже є компанії, які релокують на захід?

Чесно, я не знаю великих компаній, які б релокували на захід України. Є "Пожмашина", яка нібито є  претендентом на один з об'єктів  індустріального парку.  Але, знову ж таки, це декларація. Як буде далі – не знаємо.

Чому  складно  релокувати виробництво? Бо це недешеве задоволення. Маючи власний об'єкт,  переїжджати на новий – купувати чи орендувати – це витрати. Відтак виробник зіставляє ризики: чи йому простіше, щоб під час повітряної атаки виробництва зупинилося і працівники перемістилися в безпечне місце й повернулися, коли закінчиться повітряна тривога, чи знімати все обладнання (особливо, якщо це важке обладнання) і перевозити кудись. Це може бути просто недоречно. 

На що варто звернути увагу. Ті, хто інвестує в нові об'єкти так званих індустріальних парків, – це внутрішні інвестори, це українські гроші. Максимально, що вдалося досягти з зовнішнього фінансування – М 10 отримали страхівку від воєнних ризиків. Зовнішні інвестори поки  що спостерігають, хоча більш як 30 країн мають зможгу страхувати інвестиції в Україну. Принаймні вони це задекларували офіційно.

Насправді те, що логістика перемістилася на захід – це плюс для нас. Скільки б  логістичних центрів зараз не відкрилося, вони будуть заповнені. Звичайно, в якийсь момент, коли набудують більше, ніж треба для ринку логістики, переключаться на індустрію. З'являться малі й середні виробництва, які почнуть відкриватися на тих надлишкових квадратних метрах, бо вони будуть конкурентні та зі всією логістикою, присутньою на місці. 

Багато громад готові виділяти безплатно землю під індустріальні парки, з надією, що туди прийде бізнес.  Що треба зробити, щоб не просто зареєструвати  індустріальний парк, а щоб  там з’явилися бодай невеликі виробництва?

З мого досвіду, представники влади можуть бути ефективні в розвитку таких проєктів, коли чітко розуміють свої можливості. І це – не земельна ділянка. Землі, слава Богу, в Україні вистачає. Важливі інші ресурси: людські, енергетичні. Той же індустріальний парк в Яричеві, який закрили. Він, до речі, був орієнтований саме на мале і середнє виробництво.

Там виникли проблеми суттєві з підключенням до електромереж,  і це не врегульовувалося  досить довго. Хоча цей парк – це була приватна інвестиція.

Читайте також: На заході України стрімко зросла кількість індустріальних парків. У яких областях їх найбільше

Водночас я маю приклад залучення компанії Mercedes у Польщі в маленьку громаду, яка, напевно, не могла б сподіватися на таких великих інвесторів, якби не хоробрість голови. Голова громади розібрався в усіх ресурсах, які в нього є:  доступність до автострад, доступність до потрібних компанії постачальників, наявність залізниці, електрики, людський ресурс (саме освічені фахівці, інженери), а в самому кінці – земельна ділянка. Презентував це все на відкритому конкурсі й отримав великого інвестора. Коли зайшов один великий інвестор, то інші теж довідалися про локацію – і в них з’явилася ще низка виробництв.

Наскільки для України  обмежений людський ресурс може стати гальмом для розвитку виробництва?

Колись я жартував, що Британії та Німеччині пощастило, бо до них приїхали на заробітки поляки й закривали потребу в робочій силі. Полякам пощастило, бо до них поїхали українці. А у нас на сході москалі, і їх ми тут не хочемо бачити, тому будемо більше цікавитися роботизацією процесів. 

Звичайно, в сервісних бізнесах, де людина є незамінним ресурсом, однозначно брак людей може відігравати й уже відіграє негативну роль. Наприклад, це вже відчутно у ресторанному бізнесі. Плюс є прогноз, що після відкриття кордону дефіцит кадрів стане ще більшим. Але, наприклад, у технологічних виробництвах дефіцит кадрів не матиме такого впливу, якщо це виробництво буде максимально роботизоване. До прикладу,  на виробничих лініях заводу BMW  у Мюнхені на одному поверсі  на лінії працює кілька осіб. Усе роблять роботи компанії. Достатньо кількох інженерів, операторів, аби вони контролювали ці процеси.  

Для примітивних виробництв відсутність великої кількості дешевої робочої сили – це проблема. Для технологічних виробництв важлива наявність політехніки поруч з виробництвом, яка готуватиме спеціалістів потрібного характеру.

У цьому плані у нас є Львівська політехніка і вони не погано справляються з цим завданням. Вони мають досвід співпраці з аналогічними виробництвами. Наприклад, з компанією Fujikura у них давня співпраця, від самого початку. Пригадую, ми ще їх знайомили та налагоджували комунікацію. Чому це важливо? Бо інженери, технарі, які керуватимуть процесами на виробництвах, виходитимуть з Львівської політехніки.